Пожежі – завжди велике лихо для будь-якого міста. Наш Чернігів не був виключенням. 100 років тому пожежі виникали доволі часто, і на то були причини. То що ж призводило до пожеж? Як боролися з вогнем у той час? Про це нам розкаже історик, краєзнавець, дослідник забудови міста Чернігів Данило Рига.
Головна причина — порушення протипожежних правил
Під час буремних подій 1917-1921 років значна частина будинків Чернігова, які були дерев’яними, зазнали пошкоджень. В той час у місті було відсутнє централізоване опалення. Обігрівалися жителі міста та готували їжу в печах і з допомогою грубок.
Звісно, 100 років тому чернігівці власноруч облаштували домівки та, зважаючи на низькі доходи, встановлювали у будинках тимчасові печі. Протипожежні правила? Зазвичай їх ігнорували. Довготривале використання таких печей часто і призводило до пожеж. Так, основною причиною переважної більшості пожеж у будинках Чернігова були займання через технічну несправність печей чи їх недосконалість, а також самовільне облаштування печей без врахування протипожежних правил.
Як свідчать історичні джерела, в січні-червні 1921 р. у Чернігові сталося 29 пожеж, причому 19 з них – від внутрішні займання, у 1924 р. - 57 пожеж, причому 20 з них сталися через несправність печей.
У 1920-х роках були введені правила щодо встановлення та експлуатації тимчасових печей у нашому місті. Таким чином намагалися вплинути на ситуацію, аби кількість внутрішніх займань у будинках містян зменшилася. Контроль щодо цього питання здійснювали управдоми. Вони періодично проводили огляди у будинках, що перебували у віданні житлових об’єднань Чернігова та зобов’язували пожильців ліквідовувати несправності. Як свідчать історичні джерела, з 1923 р. діяла заборона самовільно встановлювати тимчасові печі. Ці заходи насправді деякою мірою посприяли зменшенню кількості пожеж у Чернігові.
Чернігівське вільне пожежне товариство засноване 22 липня 1894 р.
Дві пожежні команди для швидкого реагування
До 1917 р. у Чернігові діяла тільки одна пожежна команда. Але на початку 1920-х років ситуація змінюється. З того часу ліквідацією загорань у місті займались вже дві пожежні команди – основна та так звана резервна.
Перша пожежна команда розташовувалась у центрі, навпроти театрального скверу у будинку колишньої Міської пожежної команди. Друга команда пожежників перебувала у будинку добровільної пожежної дружини на Новому базарі (нині – це сучасний проспект Миру поруч з Центральним ринком). Також додатково працювали пожежні підвідділи на річковій пристані Чернігова та на залізничному вокзалі на лівому березі р. Десна.
Будинок пожежного товариства. Поч. XX ст.
Та лише одне пожежне авто
Пожежні машини тих часів були не дуже потужні. Їх потужність коливалась від 30 до 60 кінських сил. Резервна пожежна команда мала лише одне авто системи «Берлін» (станом на 1919 р.) потужністю тільки 45 кінських сил.
Як правило, пожежні команди Чернігова мали “на озброєнні” ломи та лопати, а також по одній механічній і звичайній драбині, для перевезення реманенту основна команда Чернігова використовувала коней. Пожежники основної команди додатково були забезпечені 14 рукавами. Але як правило на гасіння пожеж пожежники приїздили на кінному транспорті.
Добровільне пожежне товариство. Поч. XX ст.
Робота з ризиками, але престижна
У 1920-х роках робота пожежника давала змогу гарантовано отримати житло. Щодо обмундирування: пожежники виїздили на події у брезентах і касках. Їх технічне забезпечення було на досить низькому рівні. Про це свідчать такі цифри: у розпорядженні пожежників основної команди міста Чернігова на початку 1920-х років було 3, а наприкінці 1920-х – уже 5 пожежних автомобілів, що мали цистерни на 45 та 175 відер відповідно.
Графік служби пожежників у той історичний час був таким: вони працювали у дві зміни, кожна з яких – по два тижні. Чергували пожежники подобово. Як свідчать історичні джерела тих років, у 1920-му році загальна чисельність команди нараховувала 35 пожежників. Станом на 1926-й рік їх кількість збільшилась до 48. Для гасіння пожеж використовували гідранти. 100 років тому, за свідченням історичних джерел, їх у нашому місті було 55. Також було 19 пожежних колонок. На кінець 1920-х кількість гідрантів зросла, їх нараховувалося в Чернігові вже 89. Задля економії часу на вулицях міста Чернігова та на стінах будинків, біля яких були гідранти, наприкінці 1920-х рр. почали прикріплювати трикутні металеві таблички червоного кольору з написом білими літерами: «П.Г. №3, М. 5», що означало номер пожежного гідранту та відстань від будинку до нього у метрах.
Каланча та будинок Вільного пожежного товариства. Поч. XX ст.
У разі пожежі телефонували та калатали у дзвін
100 років тому чернігівці мали змогу повідомити про пожежу кількома способами: телефоном, з пожежної каланчі або прийти до пожежної частини. Як свідчать тогочасні джерела, близько половини повідомлень про пожежі надходила телефоном, лише третина – з каланчі пожежного товариства.
Згідно з архівною статистикою того часу, до кінця 1920-х рр. чисельність викликів з каланчі зросла більш ніж удвічі. На території пожежного двору було два телефони: один – у пожежній частині, інший – на каланчі. Після повідомлення про пожежу на пожежному дворі дзвонили у пожежний дзвін, це був сигнал для негайного виїзду пожежної команди на займання.
За історичними документами тих років, тривалість гасіння пожеж і займань була різною. В середньому на це витрачали від 30-35 хвилин до 4-5 годин. Після займання пожежників викликали в середньому за 5-30 хвилин. Наступні 3-5 хвилин пожежники витрачали на прибуття до місця пожежі (це якщо лихо сталося в центрі Чернігова) та 15-30 хвилин, якщо на околицях
Зважаючи на те, що у Чернігові переважала дерев’яна забудова, проблема боротьби з вогнем залишалася доволі гострою. Щоправда, впродовж 1920-х років відбулась суттєва модернізація пожежних команд міста: їхня кількість збільшилась, а оснащення значно покращилось. Втім, складнощі виникали через технічні проблеми та використання коней, що впливало на швидкість прибуття за викликами та якість гасіння великих і маленьких пожеж у нашому місті.
Пожежна команда у 1920-х р.
