banner

«Я люблю двіжувати»: день з кондукторкою чернігівських тролейбусів

Сьогодні за проїзд передавати не треба. Ми даруємо вам квиток у «один день із життя кондукторки чернігівських тролейбусів». Ймовірно, ви зустрічаєте їх щодня, але точно не знаєте:

  • чому вони плачуть після роботи, 
  • як чернігівці дзюрять просто в тролейбусі,
  • які інтимні речі пасажири обговорюють телефоном,
  • якими словами містяни обзивають кондукторів.

Про гроші теж спитали. Розповімо, яку виручку привозять тролейбуси за день, і як героїня нашого матеріалу провчила пасажира, який щоранку мав лише крупні купюри. Тримайтесь за поручні, вирушаємо «у ранок» кондукторки ЧТУ Світлани Крижановської.
 

03:40

Саме у цей час трапляється те, що дратує пані Світлану найбільше — дзвенить будильник. З 2001 року її ранки не змінювалися. Ну, хіба що з особистих причин звільнялася на півтора роки. Тобто, понад 20 років вона прокидається або о 03:40, або о 05:20. На те, чи встигне додивитися сон, впливає час виїзду тролейбуса з депо.

— Я прокидаюся, іду в ванну, чищу зуби, п'ю каву. Складаю торбинку з їжею, одягаюся і виходжу на розвозку. В депо ми йдемо до диспетчера, отримуємо путівник. Далі беру валідатор, налаштовую і чекаю свого тролейбуса. 

А ми вже чекаємо на неї. Середнього зросту білявка з яскравою помадою на губах та доглянутими бровами. Як гадаєте, скільки їй років?


 

62! Попри доволі стресову роботу, жінка виглядає молодо.

— Мені було 38 років, коли підприємство, на якому я працювала, збанкротувало. Там налагоджували котли для опалення. Я мала двох маленьких дітей, шукала роботу, і мій сусід, який працював у тролейбусному управлінні, каже: «Приходь до нас». І я пішла.

Платили у 2001-му кондукторам близько 600 гривень на місяць. За тодішнім курсом валют, це трохи більше сотні доларів. Перший рейс був на «одиничці».

— Прийшла додому, а руки болять, ноги болять… Перший тиждень трішки розкачувалася, а потім втягнулася на майже 25 років.

Тепер її улюблений маршрут — «десятка».

— Я 10 років працювала на «одиниці» і «десятці». Знаю всіх пасажирів: у кого «Чорнобильське», у кого УБД, у кого пенсійне… Заходять вже, як рідні, впізнають, вітаються. Питають, чому мене довго не було.


 

ПОЧАТОК ДВІЖУХИ

Сьогодні ми разом їдемо 11-м маршрутом.


 

У випадку пані Світлани, тролейбус — це місце, де її пам’ять спрацьовує краще за Face ID (система розпізнавання за обличчям - ред.). Та — нафарбована, той — високий, та — руда, а та — білява. Так вона запам’ятовує пасажирів, які от-от мають зайти на зупинці і сплатити за проїзд.

— Я така людина, яка звикла до спілкування. За 10 років, які я просиділа в кабінеті, мені оце перекладання паперів так набридло! Я люблю двіжувати. Ну не можу я сидіти на місці. Мені треба двіжняк.

Хто ж знав, що тодішній «двіжняк» травмує спину, штовхатиме і обзиватиме.

— Тоді тролейбуси були чи не єдиним видом транспорту в Чернігові. Тому їздили дуже забиті. Стоїш, як шпрот у банці. Пасажири штовхалися. Могли сказати: «Кобила, чого ти тут лазиш». А років 20 тому допомагала заносити пасажирці важку тачку. Підняла, а воно в мені щось хруснуло — я й впала на цю тачку. Спина дуже довго боліла.


 

Після школи пані Світлана мріяла стати вчителькою. З професією не склалося, та гучний голос й бажання контролювати, аби все було за правилами, залишилися.

— Буває, скаржаться: «Що ви так кричите?». А тролейбус так гуде, що я сама себе не чую. Я не кричу, просто звикла дуже гучно розмовляти. Кажу тихо, вони: «А ми не чули кондуктора!». Або: «А ми не бачили кондуктора». А я в жилетці, як гора, сиджу.


 

ХТОСЬ ДЗЮРИТЬ В КУТОК, А ХТОСЬ НА ВЕСЬ ТРОЛЕЙБУС РОЗКАЗУЄ ПРО ВІЗИТ ДО ГІНЕКОЛОГА

Цього рейсу ми не засвідчили таких відвертих сцен. Про них нам дорогою розказала пані Світлана.

— Така є звичка у пасажирів — сідати позаду кондуктора і ледь не на вухо розповідати телефоном про свої проблеми. Одна — як була у гінеколога, що їй треба видаляти, куди їхати. І це все голосно. Інша — як провела вечір з парубком на дачі, як пили алкоголь, курили… Там цілі мемуари можна написати, наслухавшись за день. У нас тут весело. 

Весело доти, поки хтось не спускає штани.

— Бували такі випадки у старих тролейбусах, що заходили й дзюрили в куточку. Ми зупинялися, висаджували пасажира, змивали сечу водою і їхали далі. Або нудило пасажирів. Теж доводилося прибирати за ними.
 

ПРО ГРОШІ І ТЕ, ЯК ПРОВЧИЛА НАХАБУ

Помічаємо, що більше половини пасажирів у салоні розраховуються транспортними картками. Ще частина — банківськими. Готівки небагато.

— На 10 та 11 маршрутах за день маємо до тисячі гривень готівкою. Мало, бо дуже багато пільг для безкоштовного проїзду. Може, категорій 12. Фактично, заходять, наприклад, 10 людей — 2 платять, а 8 їдуть безкоштовно. Із транспортних карток дві з половиною, три тисячі гривень за день збирається.



 

Зарплата кондуктора та водія залежить від кількості відпрацьованих годин та виручки. На кожному маршруті — свій відсоток. Пані Світлана каже, що заробити можна від 12 до 20 тисяч гривень на місяць. Та нині Чернігівському транспортному управлінню дуже бракує водіїв та кондукторів.

— Через це 4-5 разів на місяць виходимо з вихідних. Але й заробляємо тоді більше.

Може, просто зараз ви читаєте цю статтю, бо вже стомилися шукати роботу. Тоді це знак, телефонуйте за номером: 046 22 33 145 і дізнавайтесь деталі. А що, якщо тролейбусному управлінню бракує саме вас?


 

А ми тим часом підїжджаємо до кінцевої.

— Ой! Я ж вам забула смішну історію розказати!

— Розказуйте!

— Років 15 тому проїзд коштував 1 гривню. І колеги розповіли, що щоранку на Красному мосту до нас сідав військовий, у якого завжди була купюра в 100 гривень. Звісно, у кондуктора зранку здачі не було, і він їздив безкоштовно. Ця сотня була, так би мовити, його проїздним документом. Так тривало, поки на маршрут не вийшла я. Назбирала 100 гривень по 10 копійок, поклала собі в кишеню. Підїжджаємо до Красного мосту, заходить цей чоловік з дівчиною і дає мені 100 гривень. Я беру, а він ніби назад їх смикає: «А що, у вас є решта?». Звісно ж є! Дістаю цей мішечок, беру звідти 2 гривні по 10 копійок, а решту йому віддаю. Він одразу нервово: «Зачекайте, у мене 10 гривень є, я вам зараз дам!». Кажу: «Ні. Оце вам тепер вистачить на 3 місяці їздити!». Потім наші кондуктори казали, що після цього випадку став сплачувати.

БЛІЦ

— Що оберете у вихідний: пройтися пішки чи проїхати тролейбусом?

— Їду. Я пенсіонерка, маю право безкоштовного проїзду. Пішки можу хіба зупинку пройти.

— Якою треба бути людиною, щоб стати кондуктором?

— По-перше, треба вміти спілкуватися з людьми. По-друге, не сприймати все близько до серця. Бувають такі пасажири, які можуть і послати, і обізвати. Деякі кондуктори у нас плачуть, деякі нервуються через це. А треба просто відпускати ситуацію.


 

— Що дратує кондуктора?

— Претензії, що я не всі вулиці перейменовані знаю. Або чому не їздять 31, 24 маршрутки. Ну звідки кондуктор тролейбуса може знати, чого немає маршрутки автопарку чи таксопарку? Оце такі претензії мають люди старшого покоління: «Ви мусите знати».

— Що відволікає від роботи, чим надихаєтеся?

— Йду до дітей. Онука мені непогану розрядку дає. З нею я вже трішечки відволікаюсь. Мрію поїхати до старшої доньки з онуками. Вони у Берліні живуть. Не бачилися майже 2 роки. Дуже сумую за ними. Онуки дзвонять: «Бабулька, коли ти приїдеш?». А бабулька тут кожен день їздить і їздить.

— Що би хотіли сказати усім пасажирам?

— Щоб розуміли, що у кондуктора теж може не бути настрою, що він теж не виспався, бо ми спимо по 3-4 години. І без того живемо у такий складний час: війна, сирени. Давайте усі будемо трішки добрішими.


 

ФОТО: Валентин Бобир

ВІДЕО: Олександра Федоренко

Подобаються тексти на PECHERA.info? Долучайтеся до спільноти сайту!

приєднатись

Проєкт здійснюється за підтримки European Endowment for Democracy (EED)

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Foreningen Ukrainian Media Fund Nordic в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа.

Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми.