Андрія Македона на прізвисько Shorty знало багато людей у музичних колах Чернігова і не тільки. Репер, художник, вініловий діджей, трубач, учасник гурту «Jam Bubble Band». Восени 2024 його мобілізували, і Андрій без вагань став на захист батьківщини, виконував складні завдання на важкій ділянці фронту. У березні 2025-го Shorty зник безвісти. Принаймні, такий його офіційний статус на момент підготовки цього матеріалу. Побратими стверджують, що він загинув у бою, але рідні та близькі не втрачають надії. Згадаємо різні грані цієї надзвичайної особистості.
Для цього ми звернулися до людей, які близько знали Андрія. Це його мати, друзі, колеги по захопленням - музикою, малюванням, військові. Тож далі – пряма мова людей, які були поруч з Shorty у різні періоди його життя.
Закінчив музичну школу, а малювати його навчив батько
Людмила Македон, мати:
- Андрій був слухняний, такий хороший хлопчик був, завжди усміхнений. Просинається з посмішкою і ходить з посмішкою. Він завжди добрий дуже був, у конфлікти не вступав.
Андрій Ковтунович (Каробка), художник, друг:
- Ми познайомилися дуже давно – у 1988 році, десь навесні, коли заселилися в новий будинок на Ремзаводі від ЗАЗу, де працювали мої та його батьки. Його батько працював в кузні, а також паралельно був музикантом-самоучкою. Він Шотіка віддав до музичної школи, і це було для мене прикладом таким цікавим, серйозним. Я також, як тільки пішов в школу, то записався на клас фортепіано.
Людмила Македон, мати:
- Він з батьком малював, з 6-ти років батько його вчив малювати. В мене десь залишилися його картини - такі дуже великі листочки. Там він природу малював, а потім більше почав малювати комікси.
Андрій Ковтунович, художник, друг:
- Найбільше, що мене захоплювало, - це помалювати з ним. 7 і 9 років – це велика різниця, і він навчав мене як старший брат. Здебільшого у нас спочатку на цьому і будувалося спілкування - на образотворчому мистецтві.
Людмила Македон, мати:
- В художній школі він не вчився, він самоучка. Спочатку ходив у музичну школу, а потім, коли вже закінчив школу, поступив у наше Чернігівське музичне училище ім. Ревуцького, грав на трубі.
Сергій Сетун, музикант гурту “Jam Bubble Band”:
- Ми знайомі ще з 1996 року. Музучилище, він - трубач, я - трубач, тільки він на курс менший. Ми у одного викладача навчалися в музичному училищі. Перше знайомство було таке не дуже, бо ми - старший курс, і як завжди, була мінімальна якась дідівщина. Я підійшов і кажу: «Так, сходи в гастроном, купи цигарки». А він каже: «Я нікуди не піду». І я зрозумів, що хлопець з характером. А ще він був цікавий тим, що був у субкультурі «Реп», носив всі ці футболки і широкі штани.
Людмила Македон, мати:
- Репом він захоплювався з дитинства, це йому подобалося. Вони у нас збиралися і читали цей реп. Це їм дуже подобалося, вони все так організовано робили. Я і зараз слухаю, у нас записаний цей реп. І Максим мені крутить його інколи, там Андрій співає, голос його мені дуже приємно чути, і друзі його співають. Вони і слова самі писали, і музику писали, «Побитий кіт» називалася їх група.
Дмитро (СНАВ), учасник гурту «Побитий кіт», військовослужбовець:
- Ми робили чернігівський реп-андерграунд до того, як це стало мейнстрімом. Знайомі ми давним-давно, десь в 1998 році ми познайомилися на грунті репу. Жили в одному районі, познайомилися. Всі ходили в цих футболках ONYX, Сypress Hill, House of Pain. За цими ознаками й почалися спілкуватися.
Андрій Ковтунович, художник, друг:
- Пам’ятаю ці чернігівські хіп-хоп заклади, «Побитий кіт», оця вся тусня, двіжня, брейк-данс, оці всі фєстіки. Про реп взагалі мовчу, то чернігівська школа, то окрема тема.
Настільки багатогранної людини я, напевно, не знаю
Людмила Македон, мати:
- Його називали Шоті, а брата його – Вілан. А як воно з’явилося, я не знаю, може, хтось із друзів би пригадав, а я не пригадую. Знаю, що всі Shorty, Shorty на нього казали, так він і залишився Shorty.
Дмитро (СНАВ), учасник гурту «Побитий кіт», військовослужбовець:
- Кличка Shorty з'явилася через те, що він був невисокий зростом, хоча і старший за усіх нас. Тому і прізвисько Shorty – отак просто. Всі хотіли не тільки слухати реп, а й читати, щось робити своє. Shorty був з музичної родини, в нього батько музикант, він теж у музичній школі вчився. Спочатку начитували на мікрофон магнітофона якісь фрістайли, потім виникла думка створити реп-гурт. Спонтанно з’явилася назва «Побитий кіт». Назва абсолютно нічого не значить, просто якісь рандомні слова, рандомні фрази. Десь орієнтовно в 99-му почали задумуватися, щоб робити якусь музику. Це з часів радіо, перші 20 грн заплатили за семпл мінус, просто за квадратом музика грала без зупинок, без якогось награвання. Але на той час це була супер музика! Перші виступи робили на “Акорді”. Він був цілеспрямованим, всі тексти, всю музику для гурту в основному писав він.
Сергій Сетун, музикант гурту “Jam Bubble Band”:
- Я, наприклад, думав про те, що настільки багатогранної й різнобічної людини, мабуть, і не знаю. Я прийняв рішення, щоб взяти його в наш гурт, і це була така родзинка, тому що це вініл в гурті. Я думаю, мало таких гуртів, де присутній вініловий програвач в гурті, і що такий великий склад. Може, чи не єдиний гурт, де є ритм-секція, духові інструменти, та ще й вініл-програвач.
Я згадую, як ми грали один з новорічних концертів, це був такий офіціоз, ми були в білих сорочках, в шляпах, бо це була вечірка в стилі Гетсбі: підтяжки, шляпи… І хтось в перерві в гримерці бовкнув, що ти як равін чи щось таке. І тут Мішаня Сарана починає на кларнеті загравати ці всі єврейські мелодії, з національним колоритом імпровізацій, і починаються такі танці від Шоті, що всі ржуть.
Андрій Ковтунович, художник, друг:
- Свою діяльність як художники та митці ми почали з Чернігова. Звісно, це рідні стіни, корт під нашим будинком. Це була одна силікатна стіна, тоді називалася «юний технік», а друга – бетонка, яку тільки-но поставили, і ми почали свої перші кроки, навички, практику наробляти. Було дуже велике бажання, якісь там брали замовлення по 20-30 грн. На той час це були гроші, і фарба коштувала копійчину.
Сергій Сетун, музикант гурту “Jam Bubble Band”:
- Ми знімали кліп, і він приймав участь як художник графітист. Ми зробили таку класну ідею, що він стріт-арт малює на стіні, а ми на фоні цього знімаємо в ріал-таймі кліп.
Андрій Ковтунович, художник, друг:
- Графіті було цікаве тим, що був кайф малювати, творити позитив, з дитинства ми це любили. Спочатку все було побудовано на копіюванні колористики, контурів, образів, стилістики. Кожен намагався якось по своєму виразитись, але приваблювало час від часу щось максимально складніше і реалістичне, якісь портрети кумирів, наприклад, багато тем було для цього.
Було багато цікавих історій, моментів в житті. Різні країни, різні міста України. Здебільшого ми подорожували завдяки своїй творчості, своїм навичкам, вважали це ремеслом, яке треба робити добре, якісно, і отримувати за це достойну оплату. Але це не про гроші, а про задоволення - від роботи, від кайфу, від самої естетики, тому що ти працюєш з живим матеріалом. Іноді це складно, іноді це були дуже високі стіни та складні поверхні.
Сергій Сетун, музикант гурту “Jam Bubble Band”:
- Було дуже багато таких класних імпровізацій. Наприклад, у нас був концерт на 10-річчя “Jam Bubble Band” у колишньому Varenik’s Pub, і з ювілеєм нас прийшли привітати танцюристи бібої. І в кінці був такий класний джем: Шоті хвилин 10 валив таку імпровізацію на вінілі! і бібої закрутили свої класні танці. Класний двіж був, так! Він заповнював пустоти своїми скретчами як вініловий діджей. Де тільки можна було, ми вставляли його скретчі в музиці.
Також була оця дуже крута історія з фільмом про Ван Гога, для якого він малював у Гданську.
Людмила Македон, мати:
- Коли він прочитав, що поляки будуть створювати оцей фільм про Ван Гога, то подав заявку. Там був конкурс, і потім він сказав Андрію, своєму другові, щоб той теж подав заявку. Ну, і він подав заявку, щоб брати участь у створенні цього фільму. Їх було сім художників з України, а всіх художників було сто з різних країн світу.
Андрій Ковтунович, художник, друг:
- Щодо проекту, який був номінований на Оскар… «З любов’ю, Вінсент» - це був дуже цікавий, але складний досвід. По-перше, приїхати туди було не дуже просто, був серйозний відбір, який чомусь, на якесь диво ми пройшли. Ні Шотік, ні я не малювали в цьому стилі. Про масло, про портрети, про стилістику Ван Гога ніхто нічого не знав. Було складно, але ми витримали, і, до того ж, посіли місце в рейтингу найкрутіших художників студії тієї. А там було понад 120 чоловік, і робота була зроблена дуже колосальна й технічна.
Абсолютно невійськова людина, але займався безпілотними системами
Людмила Македон
Людмила Македон, мати:
- В армії він як солдат пройшов підготовку і став майстром безпілотних дронів. Вони втрьох виходили на завдання і запускали ці дрони.
Дмитро (СНАВ), учасник гурту «Побитий кіт», військовослужбовець:
- Шоті був абсолютно невійськовою людиною, і близько не прагнув йти в армію чи ще щось, але коли восени був мобілізований, ми активно почали переписуватися, він до мене звернувся, коли в учебці був. Далі він був розподілений в десантно-штурмові війська, займався безпілотними системами.
Сергій Сетун
Сергій Сетун, музикант гурту “Jam Bubble Band”:
- Ми були постійно на зв’язку раз на пару тижнів, я всім друзям намагаюся відписуватися, пишу коротко «як ти?», щоб почути зворотній зв'язок, і «що потрібно?», звісно. Каже: багато чого треба! Чого ти мовчиш? Давай зробимо збір, пиши список, що треба. Він виклав, ми зробили збір і зібрали за добу на всі його потреби.
Дмитро (СНАВ)
Дмитро (СНАВ), учасник гурту «Побитий кіт», військовослужбовець:
- Для мене було дивно, я ж кажу, що він як людина абсолютно невійськова одразу почав замислюватися і питав мене, як правильно зробити, щоб піти на курси і отримати звання офіцера.
Людмила Македон, мати:
- Він увесь час дзвонив. Останній зв'язок був, коли ми з Яшею - його сином, 8 березня цього року були вдома. Зранку ми ще поспілкувалися. Ми хотіли з Яшею приїхати до нього в Суми, може, в нього вихідний буде, відпустять на декілька днів. Але він сказав, що дуже зайнятий, і зараз не можна приїжджати, мало людей, треба працювати, тому пізніше. То він 8 березня з нами зв’язався, поговорив, сказав «Пока! Пізніше передзвоню» - і пішов на завдання.
Пішов на завдання, а десь в обід сказали, що вони втрьох пішли, а прибіг один, залишився живий, прийшов до своєї частини, а Андрій і ще один солдат, з яким він працював разом, не повернулися. Що там сталося, ми не знаємо, але Андрій пропав безвісти.
Дмитро (СНАВ), учасник гурту «Побитий кіт», військовослужбовець:
- Беззаперечно, він був героєм, тому що герої у нас - це ті, хто, незважаючи ні на що, віддають найцінніше для захисту нашої країни.
Андрій Ковтунович
Андрій Ковтунович, художник, друг:
- Якою людиною був Шотік? Прекрасною людиною! Я вважаю його братом. Тільки як брати ми з ним таке й пройшли. Гарний батько, свого сина дуже любив. І любить, думаю! І син, і брат, і друг, і товариш. Все в ньому було: і музикант, і творець, і митець, і кулінар… ба-га-то!
Такими бімбами Shorty і його підрозділ палили русню з Вампірів
Мурал на його честь Shorty б зацінив
Група чернігівських митців виступила з ініціативою створити мурал на честь Андрія Македона, Shorty, на одній зі стін будинку, де він жив. На жаль, ця ідея викликала певні суперечки.
Дмитро (СНАВ), учасник гурту «Побитий кіт», військовослужбовець:
- До ідеї муралу ставлюсь позитивно. В принципі, будь-якого героя, нашого українського захисника, який віддав життя за Україну, треба увіковічнювати тими чи іншими методами. Один із них – мурал. До речі, в нього був позивний «Художник», і я думаю, що увіковічнення його пам’яті саме у вигляді муралу - це актуально. Я думаю, він би зацінив.
На стіні будинку, де жив Андрій, планують створити мурал на його честь
Сергій Сетун, музикант гурту “Jam Bubble Band”:
- Я ставлюсь до цієї ідеї позитивно дуже. По-перше, це буде ще один класний арт-об'єкт у Чернігові. Я б робив так, щоб це не було просто тупо обличчя людини, а вініл, пальці, але всі будуть знати, що це про Шоті. Я не знаю більше вінілових діджеїв в радіусі до Києва. І там їх на пальцях можна перерахувати, їх декілька. Тобто всі будуть знати, про кого це. І в той же час це не буде персоналізовано, можна так сказати.
Людмила Македон, мати:
- Я не знаю, може, ще рано… Може, почекати. Може, ще він десь з’явиться, хто його знає… Мо, з’явиться і сам себе побачить... Я не знаю. Було б, звичайно, цікаво. Може, він десь є, може, в полоні. Може, він ще повернеться, може, не загинув, живий… Поки що ми його не бачили ніякого, я не можу про це говорити, бо не знаю.
Сергій Сетун, гурт “Jam Bubble Band”:
- Я досі не говорю про Шоті в минулому часі, і все-таки залишаю якийсь процент, якусь надію, що ми з ним побачимось.
