Новий навчальний рік уже на носі, тож малеча, діти, підлітки та молодь збираються до садків, шкіл, професійних і вищих навчальних закладів Чернігова. І так відбувається щороку. А вам цікаво знати, як навчалися учні 100 років тому? Які заклади вони відвідували в Чернігові?
Якими були особливості виховного процесу? Про це нам розкаже історик, краєзнавець, дослідник історії забудови Чернігова Данило Рига.
Нові школи у приміщеннях дореволюційних освітніх закладів
Питання функціонування навчальних закладів Чернігова 100 років тому досить важливе в контексті вивчення історії нашого міста. В перші десятиріччя XX ст. навчально-виховна система середньої освіти на теренах колишньої Російської імперії суттєво змінилася: скасовують гімназії, створюють нові навчальні заклади. Все в них було спрямоване на вивчення сучасності та ідеологічне обґрунтування керівної ролі партії.
Новостворені середні школи розмістилися або у приміщеннях дореволюційних освітніх закладів (у Володимирському училищі, Вознесенській приходській школі, жіночій і чоловічій гімназіях) або у вільних будинках, непристосованих для потреб навчання. Крім того, одне навчальне приміщення могли ділити між собою кілька закладів.
Споруди чернігівських гімназій (жіночої та чоловічої) вціліли, тому навчально-виховний процес у цих стінах тривав і в радянську добу. У приміщенні колишньої жіночої гімназії у 1920-х р. розташувалася третя школа, в її флігелі – дев’ята; діти однієї школи могли навчатися в декількох приміщеннях (зокрема, учні шкіл № 7 та № 17).
Чернігівська класична чоловіча гімназія як навчальний заклад після подій 1917 р. проіснувала тільки два роки. Її дві будівлі деякий час залишалися вільними. В споруді, де зараз знаходиться Чернігівський обласний історичний музей ім. В. Тарновського, як сповіщала місцева газета «Червоний стяг», станом на 1924 р. працювала середня семирічна українська школа ім. М. Коцюбинського.
Фото: Вчителі та учні школи ім. М. Коцюбинського на могилі письменника у 1924 р.
Середня трудова школа відкрилася у 1919 р. на базі закритої жіночої гімназії (це сучасна школа № 2). У 1922 р. колишній гімназії було присвоєно ім’я В. Короленка. 23 лютого 1924 р. школу ім. В. Короленка перейменували на навчальний заклад ім. В. Леніна. Він розташовувався на території Дитинця. Середня трудова школа 1-го і 2-го ступенів (сучасна школа № 9) створена влітку 1917 р. за ініціативою дружини М. Коцюбинського пані Віри. Знаходилася вона на вул. Шевченка, 24.
Фото: Середня школа № 1 ім. В. Леніна. 1930-ті роки
Першочергове завдання – ліквідація неписемності
Сто років тому велику увагу приділяли розвитку освіти та ліквідації неписемності. У травні 1921 р. український радянський уряд видав відповідний декрет. До цієї справи були залучені учителі та грамотні люди інших професій; швидкими темпами створювали мережу пунктів і шкіл ліквідації неписемності (лікнепів). Вся робота Наркомосу здійснювалась під безпосереднім керівництвом більшовицької партії.
У 1923 р. почало діяти товариство «Геть неписемність!» Для освіти дорослого населення в клубах і школах міста відкривали пункти навчання, професійно-технічні та вечірні школи, школи робітничої молоді тощо. Вже наступного 1924 р. в Чернігові працювали 10 пунктів лікнепу і 26 шкіл для малописемних, де опановували грамоту 776 чоловік.
Головний навчально-виховний заклад міста – школа-семирічка
Школа в цей час стає основним типом соціального виховання, що складалася з двох ступенів: першого – з 4-річним курсом навчання та другого – з трирічним. У 1925/1926 р. навчальному році в Чернігові працювало 14 шкіл, де навчалося 3948 учнів і викладало 263 вчителів; у 1926/1927 – 13 шкіл, але вже 4472 учні та 261 вчитель; у 1927/1928 – 12 шкіл, де навчалися та викладали відповідно 4402 та 256 осіб. Як свідчать історичні дані, кількість учнів щороку збільшувалася. Семирічна школа стає головним навчальним закладом у місті. Тоді в ній навчалися діти віком від 8 до 15 років.
Фото: 1927 р. Випускники середньої школи № 4
Сто років тому середні школи Чернігова були сконцентровані в центральній частині. Три з них були на Валу: школа № 1 ім. Т.Г.Шевченка (нині - обласний історичний музей ім. В. Тарновського), поряд школа № 2 ім. Коцюбинського (будинок колишньої чоловічої гімназії, що не зберігся) та школа № 3 ім. Леніна (нині - Художній музей).
У травні 1927 р. об’єднали школи № 5 та № 4 в одну під № 4, надали їй ім’я Войкова та розмістили у відремонтованому будинку колишнього духовного чоловічого училища (нині тут - приватна школа «МудрАнгелики»). Інші школи міста діяли за такими адресами: школа № 5 розміщувалася на площі 25 Жовтня, 8, школа № 6 – на вул. Селюка, 34, школа № 7 – на вул. Урицького, 46, школа № 8 – на вул. Толстого, 13, школа № 9 – на вул. Гоголя, 14, школа № 10 – на вул. Борисівська, 6, школа № 11 – на вул. Пушкіна, 13, школа № 12 – на вул. Коцюбинського, 40 (у 1928 р. її перевели у більш пристосоване приміщення торгової школи). У 1927 р. з 12 шкіл 8 були повні (з семирічним курсом навчання) та 4 – неповні (з трирічним курсом навчання).
Фото: Школа ім. Войкова. 1930-ті роки
За навчання треба було платити, але не всім
Фінансових ресурсів місцевого бюджету для укомплектування шкіл необхідними предметами не вистачало. Для отримання додаткових коштів у 1921 р. в Чернігові ввели оплату за навчання у школах, і її розмір залежав від заробітної плати батьків. Але за найбіднішими городянами, діти яких відвідували школи міста, зберігалося право на безкоштовне навчання. Незважаючи на введення оплати та матеріально-технічні труднощі, кількість охоплених освітою чернігівців впевнено зростала. Відтак, діти у більшості шкіл навчались у дві зміни.
Існувало дев’ять категорій дітей щодо оплати за навчання. Учні першої категорії звільнялися від плати за навчання. Це були діти безробітних, зареєстрованих на біржі праці, діти інвалідів війни і праці, діти червоноармійців і міліціонерів, найбідніших селян, круглі сироти, діти робітників і службовців, місячний заробіток яких не перевищував 15 руб., діти революціонерів, батьки яких загинули, та діти шкільних працівників із зарплатою не вище 50 руб.
До другої категорії належали діти робітників і службовців – членів профспілок, кустарів-одинаків, заробіток яких перевищує 15 руб. Батьки платили 2% від своєї зарплати за учня середньої школи. Селяни-середняки платили від 1 до 2 руб. за кожного учня.
Фото: Випуск чернігівської школи ім. В.Леніна 1939-1940 навчального року
До третьої категорії належали дітей робітників і службовців – не членів профспілок, лікарів, служителів культу, які мали платити по 5 руб. на місяць за кожну дитину. До четвертої категорії належали діти орендарів торговельних і промислових підприємств, кустарів, що користувались найманою працею. Оплата за навчання складала 3 руб. за кожного учня. До інших категорій віднесли дітей власників і орендарів промислових підприємств і кустарів вищої категорії, котрі повинні були платити до 10 руб. за кожну дитину на місяць.
Збільшення населення = будівництво нових шкіл
Зі збільшенням населення зростала потреба містян у середніх і неповних середніх школах. У той час нумерація середніх шкіл та їх місце знаходження змінюється. У березні 1934 р. міська будівельна контора «Комунбуд» отримала замовлення вартістю 455 тис. руб. на будівництво 10-річної школи. І згодом на пустирі за Інститутом фізичних методів лікування ім. Воровського (колишня міська поліклініка) вздовж вул. Шевченка облбудтрест розпочав будівництво нової школи, що тривало майже два роки. Наприкінці серпня 1936 р. школу здали замовнику – міському відділу освіти. Школа отримала № 15 та ім’я Горького (тепер це школа № 1).
У 1936 р. на пустирі південно-західної околиці міста на перехресті тодішньої вул. Польової та вул. Межової була збудована та здана в експлуатацію нова простора та світла середня школа № 13 ім.П. Постишева з українською мовою навчання. Її перший випуск відбувся у 1938 р. На сьогоднішній час тут розміщується та функціонує середня школа № 17.
Середня загальноосвітня школа № 10 на тодішній вул. Шевченка (зараз це колегіум № 11) відкрилася 1 вересня 1938 р. як школа ім. Ворошилова. В перший набір до школи потрапило 458 вихованців і 35 учителів. У 1940 р. вона здійснила перший випуск 10 класу. Її стара будівля - біля сучасної споруди Чернігівського колегіуму № 11.
Фото: Випуск 1941 року. Школа № 10, нині - колегіум №11
По вул. Старо-Київській у 1936 р. була збудована та відкрита середня школа № 12 (у повоєнний час – школа № 8 на вул. Київській). На тодішній вул. Лассаля (сучасна вул. Гетьмана Полуботка) наприкінці 1938 р. здали нову середню школу – № 16 (тепер це старий корпус педагогічного університету), а на вул. Переця (сучасна вул. О.Мацієвського) у вересні 1939 р. – школу № 14 (це колишня школа № 10). Таким чином, у другій половині 1930-х у Чернігові було збудовано аж 7 нових шкіл.
Фото: Учні та вчителі однієї з середніх шкіл м. Чернігова у 1930-ті роки
Вища та професійна освіта у нашому місті
В цей час у Чернігові діяло вісім навчальних закладів, де молодь отримувала професійну освіту. Тут навчалися більш ніж тисяча учнів і викладали понад 100 вчителів. До наймасовіших належали: профтехнічна школа, кооперативна, медична та сільськогосподарська школи. Всі профшколи утримувалися з міського бюджету. Винятком була музична школа, яка діяла на госпрозрахунку, та кооперативна, що утримувалася спецкоштом. Переважно для сільського господарства готували кадри технікуми: індустріально-аграрний, зоотехнічний та землевпорядний. Станом на початок навчального 1927 р. всі чернігівські професійні школи проводили навчання українською мовою. Всі технікуми утримували коштом держбюджету.
Сучасний Національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г.Шевченка, розпочав історію з липня 1916 р. коли був заснований Чернігівський учительський інститут. Цей навчальний заклад вищого типу мав словесно-історичний, фізико-математичний і природничо-географічний відділи. Новостворений навчальний заклад успадкував унікальну бібліотеку духовної семінарії. Крім того, в його стінах продовжили роботу найбільш досвідчені викладачі семінарії.
Фото: Випускники та вчителі чернігівської школи № 15 (сучасна середня школа № 1), 1941 р.
У 1919 р. перетворюючи учительські інститути на педагогічні, влада намагалась як найшвидше створити армію напівосвічених, але ідеологічно загартованих представників освітнього фронту, які впроваджували б новий світогляд серед широкого загалу. У 1919 р. учительський інститут мав свій перший випуск – 13 осіб і був реорганізований на педагогічний із чотирирічним терміном навчання.
Майбутні вчителі отримували стипендію
У 1920-тих роках вища школа Чернігова переживала перехідний період. У цей час було розроблено нову концепцію та модель вищої освіти, яка, з одного боку, була виявом національної самобутності, а з іншого – підпорядковувалась ідеологічним постулатам.
У березні 1920 р. І Всеукраїнська нарада працівників освіти схвалила проект реформування системи народної освіти. Відповідно до нього Народний Комісаріат освіти у травні 1920 р. постановив, що віднині педагогічні інститути стають інститутами народної освіти. Зміни стосувались студентів перших курсів, а старшокурсники повинні були завершувати навчання за попереднім навчальним планом.
Чернігівський інститут неодноразово реорганізовували: у 1920 р. він одержав назву Інститут народної освіти, трохи згодом у 1930 р. - Інститут соціального виховання, потім він стає педагогічним (1933 р.) та вчительським (1935 р.). Розміщувався спочатку у будинку реального училища, тепер це - кооперативний технікум. Інститут утримувався коштом держбюджету. Студенти отримували 20 руб. стипендії на місяць.
Фото: Чернігівський державний учительський інститут 1938 р.
У 1930-х р. Чернігівський вчительський інститут розташовувався у приміщеннях колишньої духовної семінарії (сучасний госпіталь). Керівництво навчального закладу обіцяло, що з 1938 р. студенти будуть жити у світлих кімнатах новозбудованого чотириповерхового гуртожитку, де є місця для відпочинку, душові тощо. Тому що впродовж 1935-1938 рр. зводився сучасний гуртожиток вчительського інституту на тодішній вул. Шільмана (сучасний пр. Перемоги, 95).
Фото: Чернігівський державний учительський інститут 1938 р.
Де та як навчалися чернігівці 100 років тому – освітні, професійні та виховні заклади міста
Відповідно до рішення Чернігівського губвиконкому, Троїцький монастир був закритий восени 1921 р. Постало питання про подальшу долю приміщень, а враховуючи виняткову історико-культурну цінність храмів, йшлося ще й про збереження. У 1921 р. споруди монастиря передали у підпорядкування органам народної освіти для розміщення освітніх закладів. В цей час для малечі в Чернігові відкрили чотири дитячих садочки.
Фото: Історичний факультет Чернігівського державного учительського інституту. 1938 р
Варто зазначити, що в 1925/1926 р.р. у нашому місті було аж 9 дитячих будинків і 2 дитячих містечка із загальною кількістю 1228 дітей. Розміщували їх у націоналізованих будинках колишніх домовласників. Так, дитячий будинок сліпих знаходився на вул. Троцького, 4 (будинок Милорадовича, що не зберігся), дитбудинок правопорушників – на тій самій вулиці в будинку № 11 (будинок Саца), дитбудинок для дітей з вадами розвитку – на вул. Справедливості, 31, дитячий приймальник – у колишньому будинку Митаревського на вул. Коцюбинського, 84. Дитбудинок-ізолятор знаходився на вул. Шевченка, 103, а поряд – на Шевченка, 107 - розміщувався будинок для неповнолітніх правопорушників. Дитяче містечко ім. 3-го Інтернаціоналу було на території Дитинця у колишньому пансіоні чоловічої гімназії на вул. Революції.
Отже, у 1920-х роках, тобто 100 років тому, завдяки створенню нових типів освітніх закладів (професійних, вечірніх) майже вдвічі розширилась мережа шкіл Чернігова. У 1925 р. в Чернігові діяли 14 середніх шкіл, в яких працювали 463 учителя та навчалися 10129 дітей.
Фахівців із середньою спеціальною освітою готували технікуми: медичний, зоотехнічний, механізації сільського господарства. Нова влада добре розуміла, що освіта відіграє надзвичайно важливу роль у розбудові нової держави.
Фото: Чернігівська школа ім. В.Леніна у 1930-х років
Загалом напередодні Другої Світової війни в нашому місті діяли вчительський інститут і 3 технікуми (медичний, зоотехнічний, та механізації сільського господарства), 14 середніх і 6 неповних середніх шкіл, де навчалися загалом понад 10 тисяч дітей.
