Певно, прізвищем Орвелла нікого не здивуєш. Його «1984» та «Колгосп тварин» є класикою світової літератури і це беззаперечний факт. Утім, чомусь я впевнений, що мало хто цікавився, а звідки ж такі знання про тоталітаризм, про його внутрішній устрій?
Звідки в людини, що була англійцем з мозку до кісток, такі знання? Відповідь проста – Джордж Орвелл учасник громадянської війни в Іспанії, що тривала в 1936-1939 роках. Наперед забігаючи, скажу, що я цю війну вже згадував в колонці про Екзюпері та ще не раз згадаю, коли буду вести мову про інших письменників. Саме ця війна викувала цілу плеяду геніальних письменників ХХ століття, що мали вплив на формування світогляду декількох поколінь. Саме цю війну називають «Золотою епохою військкорів», справжніх військкорів.
Утім повернемося до Орвелла. На 1936 рік він досить відомий письменник та репортер, що здобув собі славу автобіографічними творами «У злиднях Парижа та Лондона» (1933) й «Бірманські дні» (1934). У грудні 1936 року письменник добровільно відправляється військкором в Іспанію. Однак вже в перші тижні свого там перебування він, замість репортерської роботи, доєднується до однієї з анархічних організацій та стає її солдатом. Поступово Джордж розчаровується в лівих ідеях, він бачить увесь бруд політичних ігор та жахіття війни. Врешті-решт, він отримав поранення і ледве зміг уникнути страти, коли почалися репресії проти анархістів з боку центральної республіканської влади та комуністів. Саме цим подіям він і присвятить свою повість «Данина Каталонії». Скрупульозно, з притаманною англійцям доскіпливістю, він описує своє перебування на війні, свої відчуття та все, що відбувалося навкруги. Він бачить, що за гарними лозунгами анархістів і соціалістів з комуністами криється початок жорсткого тоталітаризму.
Помітив Орвелл і той факт, що за рік війни у сил, що протистояли коаліції генерала Франко зник увесь революційний запал перших місяців, коли суспільство було монолітно-єдиним у протистоянні франкістам, італійцям і німцям, та й в самому цьому суспільстві намітився величезний розкол, що підігрівався тогочасними ЗМІ як з боку уряду, так і його опонентами, якими були ті ж анархісти: «Для журналістів будь-яка війна – привід заробити. Ця не була винятком. Різниця полягала в тому, що, попри те, що журналісти найчастіше приберігають найбільш образливі вирази для ворога, комуністи та РПМЄ (робітнича партія марксистської єдності) тепер більш паскудили одні одним, а не фашистам» («Данина Каталонії»).
В «Данині Каталонії» Орвелла так вдало і так живо описується весь бруд війни, причому бруд в первісному його значенні, що перемішується з політичним брудом прямо в окопах, на вулицях міст, в готелях, шпиталях. Нарешті письменник почав дивитися на війну в Іспанії очима революціонера-ідеаліста, що повністю розчарувався в революції та війні. Як він сам писав: «У пам’яті спливають слова кореспондента, якого я зустрів у свій перший день в Барселоні. Він сказав: «Війна – це афера. Така, як і всі інші». Ці слова мене шокували, і тоді (у грудні) я не повірив йому. І навіть тепер (у травні) це ще досі не було правдою. Хоча тепер скидалося на те, що він таки мав рацію» («Данина Каталонії»).
Повернувшись в Англію Орвелл засів за роботу. Вже у квітні 1938 року до друку була готова «Данина Каталонії». Однак видавці відмовлялися друкувати «нецікаву та неактуальну» книгу, а коли один з них і погодився, то з тиражу в декілька тисяч було продано лише 900 примірників. По-справжньому ця книга «вибухнула» вже після смерті автора, в 1950-х роках, коли «світлі голови Заходу» почали розбиратися, а де ж світ прорахувався, що фашисти, нацисти, комуністи розв’язали Другу Світову війну і чому світ оповила нова Холодна війна? Відповіді на ці питання спокійно собі жили в скромній автобіографічній повісті автора антиутопічних бестселерів.
Що читати:
Орвел, Джордж. Данина Каталонії. Київ, вид-тво Жупанського, 2019.
Орвел, Джордж. Вшанування Каталонії. Харків, вид-тво Фоліо, 2022.
