Продовжуючи роздуми на тему "книги на війні та книги про війну", одними з перших, чомусь спадають на думку твори Селінджера.
Джером Девід Селінджер автор літературних образів Сеймура Гласса та Голдена Колфілда, бестселерів "Ловець у житі", "Вище крокви, теслярі!", "Сеймур: початок", геній-відлюдник (принаймні він хотів таким здаватися для суспільства), один з творців психологічної прози. Здавалося, що б могло поєднувати його та війну. В першу чергу, те, що він у складі американських військ висаджувався в Нормандії 6 червня 1944 року, був учасником мінімум 5 кривавих битв Другої світової та одним з тих, хто першим побачив результати діяльності концтабору "Дахау". Як і значна кількість юнаків та молодих людей в США у 1942 році він був призваний на військову службу у віці 23 років, причому пішов він туди цілком добровільно. Через проблеми з серцем Селінджер не потрапив у піхоту, але завдяки знанню декількох мов опинився в контррозвідці. Цілеспрямовано він не так багато писав про війну, загалом цій темі присвячено усього декілька оповідань (більшість так і не перекладена українською). Однак тема армії та війни, часто фоново, спливала на сторінках багатьох його оповідань або романів.
Перші оповідання пов'язані з військовою службою Селінджер написав ще перебуваючи в навчальному таборі для новобранців в США. Він намагався викласти на папері ті переживання та відчуття, які спіткали вчорашнього юнака, який потрапив у лещата такої бездушної машини як армія, де людина перетворюється з індивідуальності на деталь складного та незбалансованого механізму. Це дуже добре можна побачити в оповіданні "М'якосердний сержант" присвяченому взаємовідносинам новобранця та досвідченого військового.
Окреме місце в темі війни заслуговує оповідання "Для Есме з любов'ю та всякою бридотою", де головний герой проходить через відчуття, що б сьогодні ми описали як ПТСР. Селінджер одним з перших звернув увагу на цю проблему, імовірно, тому, що сам через це пройшов і навіть потрапив до шпиталю на лікування, через так званий "нервовий зрив" влітку 1945 року. Цей синдром переслідував Селінджера до кінця життя. В цьому оповіданні, прослідковуються усі етапи зміни свідомості солдата: від початкової бравурності до цілковитої зламаності на фіналі. Для підсилення цього відчуття Селінджер вводить до оповідання образ годинника, що передається від одного солдата іншому, як естафета війни.
Читаючи оповідання написані Селінджером між 1942 та 1945 роками, на перший погляд, може здатися, що він ненавидів армію, та і війну загалом. Утім, війна дала Селінджеру впливові знайомства. Після визволення Парижу, він познайомився з Ернестом Гемінґвеєм. І не зважаючи на те, що молодий автор часом нещадно критикував, на той час вже класика літератури, вони підтримували дружні стосунки, а старший товариш весь час підтримував морально Селінджера під час війни та схвально відгукувався про його творчість.
Вже після Другої світової, в письменника остаточно сформувалося своє ставлення до будь-якої війни. В 1960-х він відкрито насміхався над юнаками, які їхали воювати до В'єтнаму. Так проявлявся його сарказм до тих, хто ще не знав, що таке війна, імовірно, це також було одним з проявів пережитого ним ПТСР та світобачення сформованого пережитим. Все ж ще в 1945 році Селінджер не став списуватися з армійської служби за станом свого психічного здоров'я. Це він аргументував у листі до Гемінґвея:" В мене в планах дуже делікатний роман і я не дозволю що б у 1950 році автора називали придурком. Я, звичайно, придурок, але про це не треба знати усім".
Попри свої демонстративні антивоєнні викиди, Селінджер до кінця життя трепетно беріг невеличку скриньку, майже нікому і ніколи її не показуючи, де містилися його зірки за участь у боях та знак подяки президента.
Селінджер, на відміну від того ж таки Гемінґвея або Екзюпері, котрі намагалися знайти бодай якийсь сенс у війні, безапеляційно виніс вирок цілковитій беззмістовності будь-якої війни, як антигуманній і безморальній стороні людства.
P.s.: Одного разу дружина Селінджера вмовляла його піти в похід з ночівлею в наметах, на що письменник відповів:" Заради Бога, Клер, я усю війну провів в окопах. І ніколи більше, присягають тобі, не буду ночувати просто неба без надважливої на те потреби!"
Почитати:
Селінджер, Дж. Д. Для Есме - з любов'ю та всілякою бридотою // Дев'ять оповідань. BookShef, 2023.
Salinger, J. D. Personal Notes of an Infantryman, 1942
Salinger, J. D. Soft Boiled Sergeant, 1944
Salinger, J. D. A Boy in France, 1945
