Що означає бути усвідомленим? Напевно більшість з нас відповість, що це бути тут і зараз. І це по суті правильно, але я б розібрала цю історію.
В часи війни здається, що не можна бути зосередженим на одному, бо несеться з усіх сторін, з усіх чатів в Telegram. Наприклад, я можу весь день бути задоволена собою, що працюю над однією задачею, бачу потроху результат. Оголошення повітряної тривоги, моніторингові канали один за одним пишуть: "Ракета курсом на Чернігів", або "Ворожий БпЛА в напрямку Чернігова" і так далі. Фокусуюсь тільки над рідним містом, не беру до уваги зараз всю Україну. Все, всередині гармонії немає, бо порушилась базова частина — безпека. Міцний сон теж зникає, тривожність зростає.
Що у такому випадку робити? Правильної відповіді я для себе не знайшла. Іноді я тривожна, доки не побачу відбій і лише потім засну солодко на ті пару годин до ранку. Іноді — почую звуки ППО і мені так добре. Бо наші ж хлопці працюють! Я під захистом. Хибна думка, але так спрацьовує психіка. Вона сама знає, що і як їй робити, аби вберегтися.
І от як бути усвідомленим і не відволікатися? Поставити собі хоча б одне просте запитання: "Що я можу змінити тут і зараз?" або "Те, що відбувається, я можу виправити?". Якщо відповідь — ні, пояснювати не варто.
Ще я помітила одну важливу деталь. У дитинстві ми фокусуємося на одному і вчимося наполегливо. Згадайте себе у пісочниці. Ми так наполегливо ліпили ті будинки та цілі замки, що здавалося — більше нічого не відбувається у цьому світі. Куди ж поділася та увага?
З початком роботи, я відчувала, що можу виконувати декілька задач одночасно і цим пишалася. Навіть ще більше брала, аби показати себе, зарекомендувати. Через деякий час лише помітила, що бігаю і вже не встигаю виконати щось одне прям добре, бо треба братись за інше. Я вже не кажу про те, що треба й порефлексувати над виконаним, передивитися, проговорити, прожити, запам'ятати.
Цьому сприяли й мотиваційні книжки. Згадаймо роки після Революції Гідності. Відтоді пішов потік українських книжок, перекладів, мотивацій, психологій. Це було настільки популярним, що читати класику було просто не модно. Я ходила на роботу і слухала аудіокнигу. Бо як це просто йти вулицею і нічого не робити? Це ж час у пусту. А це твій ресурс! Так я думала і щиро у це вірила, доки не втратила навичку бути в моменті. Слухати пташок, шум, себе, людей, музику з вікна.
Світ циклічний, як і мода, пріоритети. Головне — у всьому цьому потоці не загубити себе. Бо і правило війни таке — спочатку ти, а потім інші. Адже, яку допомогу ти надаси, якщо сам не ок?
Так само і на роботі. Важлива задача одна, решта — другорядні. Хай там як, є завжди перше і лише потім — друге й третє. Як і люди у житті.
Чомусь зараз я починаю вчитися тому, що так добре вміла у дитинстві — бути в моменті. Хоч іноді. Бо розумію, що коли у твоєму місті приліт і летить ворожий безпілотник, яке там буде усвідомлення. Але залишається відкритим питання: «Чи можу я його збити?».
У відпустці або на відпочинку ви відкриваєте робочі чати? У мене перший тиждень — це стабільно. Потім починаю "братися за розум" і відпочивати. Ставити не потрібне на безшумний режим, щоб дати собі трохи тиші.
До роботи у журналістиці мені один психолог казав: "Важлива новина тебе знайде сама. Ти її не пропустиш, бо про неї будуть всі говорити". І це так. Я досі так вважаю і вірю.
Звичка формується 21 день. Це таке узагальнене твердження, проте +- це так. Якщо ми звикли до чогось, то можемо ж і сформувати нову, або повернути попередню. Головне — бажання та визнання, що нас самих треба підзаряджати та іноді перезапускати. А бажано — усвідомити все це.
