Колись мій учитель в археології Володимир Петрович Коваленко сказав мені одну фразу: "Саня, перші йдуть за нами!". Певно, ці слова найкраще б підійшли до автора і до його твору, про яких хотілося б сьогодні поговорити.
Минулі рази ми намагалися заглянути в громадянську війну в Іспанії очима Джорджа Орвела, Другу світову - через бачення де Сент-Екзюпері та Джерома Селінджера. Певно, що настав час звернутися і до досвіду Першої світової. Думаю, я не помилюся, якщо спробую вгадати, що на думку читача одразу спадають шедеври світової літератури: Ремарк "На Західному фронті без змін" (1929), Гемінґвей "Прощавай, зброє!" (1929), для пострадянського читача може ще шолохівський "Тихий Дон" (1925). Це твори написані в середині-другій половині 1920-х років. А як щодо більш ранніх творів? Звісно вони були! Можливо не такі довершені й відомі, як вищенаведених авторів, але вони були першими.
І один саме з таких творів під назвою "Поза межами болю" належав українцю - Осипу Турянському. Написаний в 1917 році і виданий у 1921 році у Відні, таким чином увійшовши чи не у першу двадцятку художніх творів про Першу світову в Європі. Твір вперше був опублікований німецькою, а невдовзі й українською мовами, хоча оригінал був написаний українською.
Обкладинка першого видання
Публікація цієї повісті неабияк сколихнуло тогочасне австрійське та українське суспільство, з подальшим літературним успіхом. Вже після смерті автора повість "Поза межами болю" у 1935 році була перекладена англійською та вийшла друком у Нью-Йорку. В Україні повість побачила світ лише в 1989 році. В цей же рік з'явився і повнометражний однойменний фільм Ярослава Лупія за сюжетом повісті.
Осип Турянський народився у 1880 році на Галичині в родині теслі, але завдяки власним здібностям здобув вищу освіту і став доктором філософії. 1914 рік кардинально змінив його життя. Турянський був мобілізований до австро-угорської армії. У 1915 році під час кампанії на Балканах потрапив до сербського полону. Йому пощастило опинитися серед тих 15 з 60 тисяч полонених, хто пережив той полон. Саме цей досвід і став основою для майбутнього шедевру Осипа Турянського. Після завершення війни, він проживав знову у Відні. Попри статус, посади та визнання Турянський покинув все й невдовзі повернувся в Галичину, що в той час була у складі Польщі. Він так і не долучився до жодної з популярних в той час мистецьких спільнот, а тримався сам по собі, аж до своєї смерті у 1933 році.
За часів СРСР в Україні цей автор залишався маловідомим широкому загалу читачів. І лише з 2020-х років українські видавництва одне за одним наперебій кинулися перепубліковувати його "Поза межами болю" та інші твори. Лише за останні 3-4 роки мені відомо щонайменше 5 перевидань.
В чому ж секрет? В першу чергу, в правдивості та щирості написаного. Більш ніж за століття після написання, критики так і не змогли визначити жанр, до якого можна було б віднести цю повість, іноді її класифікують, як "поема в прозі". Для себе я її називаю "сенсорною повістю", бо текст побудований виключно на сприйнятті відчуттів автора через власний досвід. Загалом ця повість про силу людського духу, дружбу, любов до родини і людства, а також про злочин під назвою війна. Автор з перших рядків готує читача до тієї драми, що розгорнеться на сторінках повісті: "Я і мої товариші впали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства. І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю - у країну божевілля і смерті".
На останок ще слід навести цитату відомого австрійського літературного критика Роберта Плена:
"Поза межами болю" викликає таке могутнє враження, що цей твір піднявся до рідких вершин поезії, що показав нам нові психологічні глибини людської душі й своєю глибокою космічною ідеєю огорнув суть буття... це твір, який своєю ідеєю і своєю могутньою силою зображення переходить межі свого народньо-українського походження і стає незвичайно цінним здобутком загально людського духа.
Що ж, залишається сподіватися, що Осип Турянський нарешті заслужено повернувся зі світової в українську літературу зі своїми гуманістичними ідеями назавжди, випередивши в цьому антивоєнні твори Ремарка, та цілої плеяди письменників "втраченого покоління".
