«Я шкодував, що оселився саме тут», «Я довго не могла зрозуміти, що означає — прийти на 5 кутів», «Чернігів — це як горнятко теплої кави з молоком», «Мені тут легше дихається». Власники цих цитат не обирали місце народження, але кожен з них обрав місто для життя — Чернігів.
Ми зібрали історії людей, які переїхали сюди з інших країн і міст-мільйонників до повномасштабної війни та під час. Когось дратує, що чернігівці повільні, а когось підкупила їхня прямота. Хтось досі порівнює його з іншими містами, а хтось хоче оселитися тут на все життя. Цей матеріал про ментальність чернігівців, як місто приймає нетутешніх, що в ньому дратує, а що — закохує.
ЄВГЕНІЙ АНТОНОВ ПЕРЕЇХАВ ДО СЛАВУТИЧА, А ПОТІМ ДО ЧЕРНІГОВА
Я народився у російському місті Ангарськ. Потім жив у Литві. До України переїхав з батьками, які 1986 року ліквідовували наслідки аварії на ЧАЕС. Оселилися в Славутичі, коли мені виповнилося 11 років. Там отримав паспорт громадянина України. Згодом з командою впроваджували цифрові технології в місті та перший міський бездротовий зв’язок.
До Чернігова переїхав у 2012 році, але місто зовсім мені не сподобалося. Я довго порівнював його із охайним, маленьким і затишним Славутичем. А тут було багато сміття, мало смітників, жахливі дороги, вулицями їздив старий громадський транспорт, у закладах був дуже низький рівень обслуговування. Я шкодував, що тут оселився. А тепер я раджу усім своїм друзям і знайомим відвідати Чернігів. На що вони вони мені кажуть: «Женю, що з тобою трапилося? Ти ж ніколи не любив це місто!». І я починаю розповідь про парки, затишок, дороги й охайність. А обслуговування в Чернігові нині на рівні європейських міст.
Я бачу, як Чернігів розквітає і стає все більше схожим на європейські міста. Мене це дуже тішить. Бо абсолютно всюди можна розрахуватися банкінгом у телефоні, не треба витрачати багато часу на переміщення, всюди дуже багато зелені, класні й затишні парки.
Подобаються такі заклади, як-от: «Проєкт» (з чернігівським вайбом 80-х років), бар «Просвіток» (замість назв коктейлі мають номери), кав’ярня Blessed (бариста сам вирішує, яку каву вам зварити). Прогулюючись з дружиною, не можемо оминути Вал, парк Хмельницького. А ще любимо місце між шпиталем і Червоним мостом, де Стрижень розливається. Було би класно, якби там зробили гарну набережну. Але найулюбленіше місце навесні та влітку в Чернігові — Ялівщина. Це просто топчик, де можна нескінченно зависати.
В Чернігові мене дратують ринки. Там багато людей, неохайно, дуже багато негативної енергії і хочеться якомога швидше звідти втекти.
Містянам варто бути трохи культурнішими. Люди тут добрі, прості, від них не відчувається небезпеки, але дуже мало посміхаються. Якщо подивитися на натовп на вулиці — всі одягнені у чорне, сіре, щоб не виокремлюватися, ніби замикаються в собі.
Я почуваюся тут безпечно навіть попри те, що це прифронтове місто. Чернігів вистояв вже більш ніж 1000 років і вистоїть ще стільки ж як мінімум. Я працюю в ІТ-компанії і мене постійно запрошують до Києва. Але мені не хочеться нікуди звідси їхати. Та чи зустріну тут старість — не певен, адже розвитку і прогресу тут дещо бракує.
МАРІЯ ОБУХОВА ДВІЧІ ПОЧИНАЛА ЖИТТЯ В ЧУЖОМУ ЧЕРНІГОВІ З НУЛЯ
Я з Херсону, навчалася в Криму, потім жила у Львові та Одесі, а у січні 2022 року переїхала до Чернігова. Я лікарка-офтальмолог. Спершу виграла грант на навчання тут, а згодом мені запропонували роботу. Я б ніколи не подумала, що колись опинюся на півночі, у маленькому місті, про яке ніколи й не чула. Їхала сюди попутним транспортом. Дорогою розпитувала у водія про місто, і яким же було моє здивування, коли він почав розповідати, як містяни задоволені владою, які тут гарні дороги, як місто змінюється. Я такого ще не чула.
Першим мене вразив під’їзд до міста. Тут все освітлювалося, я заїхала не з якихось околиць, а з гарного історичного місця, де спершу зустрічає церква, а потім одразу опиняєшся в центрі. Такого немає ніде. Було страшно, бо тут у мене нікого не було, а після півдня ще й холодно!
Коли шукала житло, і мені сказали прийти на «5 кутів», мало того, що я не знала, де це, то ще і google не знав, що це. Квартиру перший час я знімала подобово, бо у місті всього два готелі, і місць там не було. Я багато гуляла сама, фотографувала, а потім зайшла у La Storia на Борисоглібській і розказала офіціантці, що переїхала сюди жити. Мене одразу пригостили наливками та дуже гостинно обслужили.
Коли 2022-го російські окупанти дісталися Чернігова, я думала, що, як і у Криму 2014-го, цивільних не чіпатимуть. Я тоді навчалася в Сімферополі і застала момент анексії. Та події в Чернігові розвивалися зовсім інакше, і задля безпеки мені довелося виїхати з міста. Згодом повернулася навіть попри те, що роботу пропонували і в інших містах, і в інших країнах.
Мені 30 років, і я зустрічала різних людей у житті, але всім чесно кажу, що в Чернігові вони найпривітніші. Раніше думала, що лише на півдні такі відкриті і сонячні люди. Тут всі спокійні й позитивні, навіть не зважаючи на розташування. Підкупає легкість чернігівців. А ще тут всі прямолінійні.
Дратує, що дуже мало баків для сміття. На машині через пів міста їду його викидати. Дуже хочеться сортувати, хоч би картон і пластик. На жаль, це зовсім не розвинено.
Місто не забруднене скаженим ритмом і заторами. А ще — дві години і ти в столиці. Тут дуже комфортна розв’язка, з паркуванням проблем немає. І так круто, що навіть у період війни в місті дуже багато квітів, комунальники опікуються озелененням, а алеї просто вражають своїм порядком. Обожнюю гуляти Валом. А ще в місті дуже багато соборів, і прогулянка біля них дає мені сили. Чернігів став для мене справжнім відкриттям.
Я планую залишитися тут назавжди, бо комфортно, не дорого, а у відпустку можна поїхати будь-куди.
ДАР’Я ЧЕРНУШИЧ КИНУЛА РОБОТУ В КИЄВІ Й ПЕРЕЇХАЛА ЗА ЧОЛОВІКОМ-ВІЙСЬКОВИМ
Мені 25 років, я не так давно вирвалася з маленького Канева на Черкащині, щоб навчатися у столиці, познайомилася там з майбутнім чоловіком. А тут повномасштабна війна і нове потрясіння: «Я йду служити, ми переїжджаємо до Чернігова». А мені так подобався Київ, його ритм, в мене були там налагоджені контакти з лікарями, косметологами, друзі. Я от-от мала отримати підвищення на роботі. А опинилася в Чернігові, в одній квартирі з батьками Андрія, бо ж ціни на оренду житла у 2022-му були непідйомними.
Я три місяці ходила до парку, пила каву, плакала і поверталася додому. Дуже хотіла втекти, повернутися до Києва. Хлопець був постійно на службі, а в мене не було тут жодного знайомого.
Мене дуже дратувала повільність містян. Тут ніхто нікуди не поспішає. А мені після Києва дуже хотілося, щоб все було в потоці, швидко. Всюди багато пенсіонерів. І досі здається, що місто не пристосоване до того, щоб у ньому розвивалася молодь. Досі їздять жахливі тролейбуси, які розвалюються на ходу, а салоном гуляє вітер, дощ, сніг. Але, як водійці, дуже подобається розмітка на дорогах, світлофори — їдеш і кайфуєш.
Досі дратує мовне питання. В Чернігові дуже малий сегмент населення спілкується українською. Сфера обслуговування мусить це робити державною. Ще більше це мене тригерить після того, як 17 квітня 2024 року російські окупанти завдали три ракетні удари по Чернігову. Приліт був поруч з нашим будинком, його дуже пошкодило уламками.
Мені чоловік одразу показав «Базис», і я так об’їлася, що всі турботи відійшли на другий план! Ми їхню піцу млинцями називаємо. Це – як вперше до McDonald's зайти, ось що для мене «Базис».
Сильна сторона Чернігова в тому, що з одного кінця міста на інший можна доїхати за 15 хвилин. Щоправда, після Києва спершу приїздила на роботу за годину до початку робочого дня, бо не вміла розрахувати трафік.
Я би порівняла Чернігів з горнятком теплої кави з молоком. Обожнюю це місто навесні. Тут дуже гарно, є річка. Близько Голубі Озера. Я відчуваю, що хочу залишитися тут назавжди.
ЄЛИЗАВЕТА СКВОРЦОВА ДО ЧЕРНІГОВА ВТІКАЛА ВІД БОЛЮ
Я з Дніпра, але коли мій чоловік Владислав Скворцов загинув, боронячи Україну від російських окупантів на Ізюмському напрямку, жити там стало несила. Він служив у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». Нашій донечці було 5 місяців. Сидіти на місці не виходило. Я думала, що зійду з розуму. У квітні 2024-го ми з дитиною переїхали до Чернігова — так рятувалась моя психіка.
Я обрала Чернігів, бо мені тут набагато спокійніше з військової точки зору. А ще тут мешкає моя подруга, яка 2018 року на нашому весіллі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який родом з Чернігова, і переїхала сюди з Дніпра . Це прекрасне стародавнє місто зі своєю історією.
Сильна сторона Чернігова в екології. Тут дуже чисте повітря. Я почуваюся тут комфортно. Зручно пересуватися на авто. Подобається центр, але моє улюблене місце — Вал. Прогулянки там у кайф. А ще мене заворожує П'ятницька церква.
Дратує період навали мошок. Тут багато лісів і водойм, тож перебувати в цей час на вулиці просто неможливо.
Але мені хочеться жити тут. Увесь цей час мені трапляються добрі, щирі та відкриті чернігівці. Ми їздимо в гості до родини у Дніпро, та Чернігів вже став для мене другим домом.
Фотографії з особистого архіву героїв матеріалу
