Пішохідні вулиці для України – це рідкість. І коли потрапляєте на таку, ніби опиняєтеся в світі, який ще не знав шуму та запаху авто. Вулиця Борисоглібська у Чернігові саме така. Історик Сергій Леп’явко стверджує, що це одна з перших вулиць без машин в Україні. Та чи розкриті усі її родзинки та потенціал? Чи є тут затишок і щось магнетичне, що спонукало би містян та туристів повертатися знову і знову? Навряд.
Звісно, поки триває війна, про суттєві зміни на Борисоглібській не йдеться. Але ж планувати, продукувати ідеї та, зрештою, мріяти можна вже зараз. Про історію Борисоглібської, алгоритми реконструкцій від досвідчених архітекторів та свіжі ідеї студентів з Німеччини – далі у статті.
Борисоглібська: історія від вулиці на “Могилках” – до пішохідної магістралі
Вулиця Борисоглібська має власну сторінку в Вікіпедії, яку створив місцевий історик Анатолій Новак на основі інформації, знайденої в історичних джерелах. Борисоглібська знаходиться у центрі Чернігова. Її перший метр починається з вулиці Преображенської - якраз навпроти Борисоглібського собору на Валу. Власне, цей храм і причетний до назви. Останній 300-й метр виходить на вулицю Шевченка навпроти П’ятницької церкви.
Історичні джерела свідчать, що обриси Борисоглібської намітилися ще в першій половині XVIII століття на “Могилках”. Ця територія мала таку моторошну назву через розташування поховань. Проте, коли вони утворилися і кому належали, – невідомо. Саму ж магістраль Борисоглібської проклали на початку ХІХ ст. Сергій Леп’явко каже, що саме в той час утворилася сучасна мережа вулиць.
Зараз з обох боків вулиці знаходяться житлові чотириповерхівки, збудовані в середині ХХ століття. Поруч ростуть дерева приблизно тих же часів, є клумби, лавочки. Але так було не завжди.
До Другої світової війни вулицю прикрашала розфарбована одно- та двоповерхова дерев’яна забудова з таким же мереживом. Пам’ять про неї зберегли картини Мстислава Добужинського та фотографії Рафаїла Чарнецького, який мав на Борисоглібській власний фотосалон.
Під час бомбардувань Чернігова у роки Другої світової війни дерев’яна забудова на Борисоглібській вигоріла.
Від старих часів залишився лише триповерховий цегляний будинок на початку вулиці, де зараз розташований ПриватБанк. Все інше стало руїнами. Відбудову почали в 1950-х і власне, все, що там є зараз, родом із тих часів.
“Борисоглібська – єдина в Чернігові і одна з перших вулиць в Україні, що всередині ХХ століття планувалася як пішохідна. Зараз у багатьох містах створюють вулиці, де немає транспорту, в Європі такий тренд є. А у нас її одразу такою планували”, – підкреслює історик Сергій Леп’явко.
Він пояснює, що після Другої світової з Чернігова хотіли зробити місто-сад, де житиме лише 50-80 тисяч людей. Саме тому тут чимало скверів, парків, плодових дерев, квітучих кущів. Під час активної індустріалізації концепцію змінили: вирішили, що тут буде індустріальний центр. Тому місто почало швидко розростатися.
“Проте від ідеї створити в Чернігові зелені зони не відмовилися. Борисоглібську так і залишили пішохідною, вона мала стати місцем відпочинку, я навіть пам’ятаю тут різні кафе - “Дитяче”, “Млинці”. Дуже сумував дитиною, коли їх закрили”, – з посмішкою пригадує Леп’явко. І додає, що, на його думку, наразі вулиці не вистачає садово-паркових скульптур та рук талановитого ландшафтного дизайнера.
Сьогодні на Борисоглібській є заклади-сторожили: як от кав’ярня з морозивом, магазин одягу, банк. Але чимало приміщень поки “шукають себе”: впускаючи та прощаючись з різними підприємцями. Вони мають різний смак та бюджет, що неодмінно відображається на вивісках та фасадах перших поверхів.
Продавчиня в магазині одягу Kläder Ольга Сороковик каже, що їй подобається Борисоглібська такою, як вона є. Дівчина ділиться, що за гарної погоди вулицею гуляє чимало людей. Звісно, війна внесла корективи, але життя триває. Щоправда, думати про реконструкцію поки зарано.
Її подруга Іванна Зенченко визнає, що на вулиці можна створити щось особливе для міста, аби сюди хотілося приходити знову і знову. Наприклад, це може бути алея з парасольок, як в Ужгороді. Або взагалі вигадати щось своє - тільки не чергові фонтани, жартують дівчата.
Управляюча кав’ярні “Фотель” Марина Мовсесян вважає, що при правильному позиціюванні Борисоглібська могла би стати візитівкою Чернігова, як Андріївський узвіз у Києві.
“За кілька років до війни був розроблений план її реконструкції, але його не втілили в життя. Ми бачимо цю вулицю пішохідною та прогулянковою. Наприклад, з вернісажем, чернігівськими сувенірами, вуличними музиками. Щодо реконструкції, звичайно, було би чудово привести до ладу усі житлові будинки: змінити покрівлю дахів на черепицю, уніфікувати балкони, зачистити цеглу на фасадах чи утеплити їх, таким чином оновивши зовнішній вигляд. Або, врешті решт, запустити фасадами плющ. Також можна насадити дерева та кущі вздовж вулиці”, – ділиться думками Марина Мовсесян.
“У вулицю треба вдихнути душу”
Зараз місця відпочинку на Борисоглібській – це лавочки та кілька кав’ярень. Поруч тут розмістилися барбершопи, кабінети краси, стоматологів, є кілька магазинів та організацій. Тут же створена велосипедна інфраструктура, є велопарковки. Влітку 2023 року ближче до П’ятницької церкви облаштували клумбу з багаторічних рослин. Але якоїсь головної ідеї, душі цієї вулиці досі не видно.
Архітектор Костянтин Нагорний, який працював у Чернігові в 2017-2018 роках та розробив для нашого міста чимало проєктів, розповів, як проводять реконструкцію таких просторів. Особливістю Борисоглібської є чималі розриви між будинками. Нагорний пояснює, що забудова пішохідної вулиці має бути щільною, “без проміжків”.
“Пішохідна вулиця заманює до себе людей атмосферою, легендою, історією, яку підкреслюють архітектурні форми. За наявності цих радянських будинків ущільнити той простір можна за допомогою інсталяцій, малих архітектурних форм. Поєднати їх з першими поверхами. Тобто створити ілюзію суцільності. Але в усьому цьому має бути спільна тема. Туди треба вдихнути душу”, – каже архітектор.
Для цього він рекомендує ретельно вивчити історію вулиці. Або ж взяти за основу характер, дух міста, не обов’язково з прив’язкою саме до Борисоглібської. Як ідея, це може бути фотосалон Чарнецького, що розташовувався тут. Або ж акцентувати на музичному минулому Чернігова – тут у різні часи виготовляли бандури, кобзи, піаніно. Ще варіант – обіграти ідею Чернігова як міста-фортеці, що актуально і за нинішніх часів.
У проєктуванні простору мають брати участь місцеві жителі
Костянтин Нагорний наголошує, що всі ці ідея потрібно обов’язково погоджувати з місцевими жителями. Цей процес може бути тривалим.
“Це все потрібно розглядати в комплексі, враховувати квартали, що прилягають до вулиці, маршрути чернігівців та туристів. Розробити, куди вони йдуть, що бачать, де відпочивають. А головне – мати чітку загальну стратегію розвитку міста. Лише відштовхуючись від цієї стратегії, реконструювати щось. Просто постелити бруківку та поставити лавочки, посадити клумби – це так не працює”, – каже Нагорний.
Етапи реконструкції.
- Проаналізувати історію і систематизувати навколишнє середовище.
- Розробити стратегію, основну думку, головну ідею вулиці.
- Подумати, за допомогою яких архітектурних елементів втілити її.
- Погодити проєкт з місцевими мешканцями.
- Втілити концепцію в життя.
На важливості участі людей в проєктуванні простору також наголошує архітектор Влодко Зотов, який займається міським плануванням у Києві. Цей метод називається учасницьким плануванням.
“Це стара добра цивілізована методологія. Вулицю треба планувати разом із її користувачами. Планувальники лише оформлюють ці бажання. Потрібно ініціювати зустріч із представниками місцевих мешканців, бізнесів, які там працюють, місцевої влади. Під час цієї зустрічі сформувати список того, що люди хочуть бачити на своїй вулиці, чого не хочуть, і на основі цього запропонувати варіанти. Ми практикували цю технологію під час розробки Концепції інтегрованого розвитку Подільського району у Києві разом із німцями. Скажу так: вона легко масштабується і придатна для будь-якого планування. Навіть на рівні країни”, – пояснює Влодко Зотов.
Тераси, озеленення та безбар’єрність: бачення архітектора Олександра Столового
Ще один архітектор Олександр Столовий, посилаючись на “теорію напіврешіток” Крістофера Александера, говорить, що в середовищі потрібно створити універсальний простір, в який люди потім впишуть потрібні їм в певний період часу функції. Загалом же, розглядаючи Борисоглібську, Олександр охарактеризував її як недопрацьовану.
“Коли дивишся на Борисоглібську, то, з одного боку, вона пішохідна, а з іншого – не організована такою. Тобто пішохідну функцію призначили, а інфраструктуру для цього не створили. Яскравий приклад – організація зелених зон. Вони прилягають аж до стін будинків і є досить широкими щодо центральної дороги. Тут немає активного фасаду, характерного для таких просторів. Це можуть бути заклади, тераси, зони відпочинку, вітрини, де можна щось роздивлятися, просто гуляти”, – пояснює архітектор.
Борисоглібська має виражений поперечний рельєф, перепади якого видно на будинках. Якщо дивитися в бік Валу, то в будівлях ліворуч потрібні лише 2-3 сходинки, аби зайти в приміщення. Будинки праворуч мають вищий фундамент, по суті, цокольний поверх. Аби піднятися всередину потрібно здолати 10-12 сходинок. Відтак ця територія не є доступною, наприклад, для мам з візочками та людей на кріслах колісних.
Тому Олександр Столовий вважає, що при облаштуванні простору на Борисоглібській потрібно працювати з чотирма складовими:
Архітектор вважає, що працювати з фасадами будинків 1960-х років, які обступили вулицю з обох боків, не потрібно.
“Я от щоразу про це думаю: люди звикли знецінювати те, що мають. Починають вигадувати ліпнини, аби щось замаскувати, покращити. Але в архітекторів є правило: Парфенон перестає бути руїною, коли навколо нього є гарний благоустрій. Так само і тут: потрібно облаштувати навколо сучасний прекрасний благоустрій, і ці будинки сприйматимуться зовсім інакше, ніж зараз”, – переконує архітектор. А потім додає, що питання з різнопланово оформленими балконами вирішиться, коли з них буде відкриватися гарний вид на вулицю: люди самі не захочуть їх склити. Ще один варіант вирішення питання – зробити балкони ідентичними, але на це потрібна політична воля та сміливість.
Сучасний простір для відпочинку та творчості: ідеї німецьких студентів
У міській раді Чернігова в кабінеті відділу міжнародних відносин та інвестицій лежать зо два десятки проєктів реконструкції Борисоглібської. Їх розробили студенти Рейнсько-Вестфальського технічного університету, що знаходиться в місті Аахен, Німеччина. Керівниця відділу Наталія Хольченкова демонструє роздруковані на картоні макети.
“Я не експертка з планування чи архітектури. Але в 2023 році в межах робочого візиту відвідувала університет в Аахені. Тоді познайомилася з керівництвом, деканкою архітектурного факультету, що також відповідає за співпрацю університету з ЮНЕСКО. У діалозі виникла ідея, щоб їхні студенти в межах навчання зробили якийсь проєкт для Чернігова. Подумавши, ми обрали реконструкцію Борисоглібської. Адже задум був створити щось не дуже масштабне, але при тому корисне і для нас, і для німецьких студентів, аби вони ближче познайомилися з Черніговом. Ми дали їм ввідні дані: що це за місцевість, де знаходиться, які пам’ятки поруч. Розповіли, що вона виходить на Вал, який претендує стати спадщиною ЮНЕСКО. Їхнє завдання було створити сучасний простір для людей, показати історію цього місця і дружбу між нашими містами”, – пояснює Наталія Хольченкова.
Спецкурс був добровільним. Близько 20 студентів узялися за нього. За пів року вони представили свої бачення простору. Усі ці візії зараз зберігають у міській раді на картоні та в ноутбуках.
Переважна більшість студентів бачать на Борисоглібській зони відпочинку. Їхні форми дуже різні: від звичайних лавок та столів – до футуристичних кубів із захистом від сонця, а в деяких проєктах були навіть зони з гамаками та ігрові майданчики. Також студенти вважають доцільним створити на Борисоглібській коворкінги, галереї й павільйони для виставок та інших творчих заходів. Майбутні архітектори врахували “зелене минуле” Чернігова: заклали на папері сади, клумби звичайні та на дахах і навіть міські грядки. В деяких роботах студенти запропонували фонтани та інші водні об’єкти. Кав’ярні та заклади харчування були чи не в кожній роботі – все ж ця вулиця про відпочинок. Детальніше розглянути ідеї німецьких студентів можна на фото.
“У кожному проєкті було щось цікаве. У майбутньому не обов’язково обирати один, їх можна поєднати між собою. У межах Дня Європи в Україні ми презентували ці проєкти на мольбертах. Також колись зробимо більш широку презентацію, якщо це цікаво людям, аби почути їхні думки, обговорення”, – каже Хольченкова і додає, що наразі про втілення цих ідей не йдеться.
* * *
Цього року Чернігівське князівство відзначає 1000-й день народження. Люди, які жили в Чернігові колись, залишили у спадок величні храми, гармати на Валу, печери на Болдиній горі, замок Глібова, дерев’яні будинки з мереживом, яких з кожним роком стає все менше. У мирні часи важливо створювати нові ретельно продумані архітектурні об’єкти для сьогодні і для завтра. Адже вони – не тільки про туристичну привабливість чи внесок в історію. Справа в тому, що один елемент змінює всю систему. Тому цікава реконструкція вулиці згодом змінить цілий квартал: ціни на нерухомість, бізнеси, які там відкриваються, люди, які приходять, спосіб проведення там часу. А зміна кварталу – згодом перетворює й місто, визначає його дух. Тут головне – ретельно зважувати, враховувати думку мешканців і не боятися змін, залучаючи фахівців, які бачать звичні речі нестандартно.
