Один (насправді не один, але для стрункості конструкції використаю порядковість, а не кількість) мій сусід по казармі щовечора вивчає новини через ютуб і тікток. Не через єдиний телемарафон, що вже добре, але відеоролики йдуть один за одним і переважно іноземною. Самі розумієте – не англійською, не французькою, не німецькою... А потім ретранслює почуте і побачене на сусідні ліжка.
«Чули, (такий-то) заявив, що війна закінчиться вже до кінця березня?». І група дорослих чоловіків щонайменше годину на повному серйозі пережовує цю «новину». Так ніби й не було три роки тому заяв про «два-три тижні».
Інший сусід віддає перевагу телеграму, що вже краще, оскільки переважно читає, а не слухає (про існування навушників тут знають, схоже, хіба що третина «пожильців»). Але так само несила тримати усе в собі, телефонує друзям і черговий «лист щастя» тиражується в геометричній прогресії.
«Чув, вони, сокращають виплати? За загиблих... Там у всіх голова кругом пішла... Як таке може бути, що людське життя 20 тисяч коштує? І не родичам, а командиру платять. Я брехати не буду – це те що я точно почитав. Мені спершу один казав – я не повірив, а він мені потім в телеграмі показав».
З подальших реплік починаю здогадуватися: мова не про офіційно загиблих, а про тих, хто вважається зниклими безвісти. І не про 20 тисяч, а про 20 відсотків від щомісячного грошового забезпечення військовослужбовця рідним, поки не стане відома його доля. А військова частина (а не командир) отримуватиме на рахунок решту і накопичуватиме, аж поки не стане відомо: виплатити всю суму рідним за загиблого чи віддати йому особисто в разі, якщо він вийде на зв'язок чи повернеться з полону.
Тобто, як у тому анекдоті: не мільйон, а 1000 гривень; не у лотерею, а в карти і не виграв, а програв. Але розголос пішов. Десь «блогер» не так зрозумів (а частіше – свідомо видав інформацію для більшого обурення і реакції), десь споживач таких дописів довигадав трохи від себе і понеслося... А справжня новина, в якій юристи пояснювали відповідні зміни щодо виплат пішла за водою – бо немає в ній нічого, про що з обуренням можна розповісти куму.
Третій, четвертий і п'ятий, як би це дико не звучало, досі дивляться не просто серіали з російським озвучуванням, а виготовлені окупантами та ще й на традиційну для них військово-мєнтовсько-прокурорсько-ефесбешну тематику. І споживають звідти не просто вдалі цитати, а світоглядні речі про «піндосов» і «гейропу», про «нєзаконний Майдан на Украінє» і ще багато інших «черепах», на яких тримається російська пропаганда.
Про необхідність навчання медіаграмотності зі шкільних парт говорилося останні щонайменше 10-15 років. Але поодинокі успіхи на цій ниві повністю нівелюються прогалинами в поколіннях, які не застали цих спроб. А зробити «військовонавчений ресурс» ще й медіанавченим – завдання з купою зірочок. І не видно, хто за це міг би взятися. Адже інформаційна всеядність помножена на емоційність регулярно стає в нагоді, коли треба згодувати про «тарифний геноцид», «убивство брата» чи «расистські закони».
Тож залишається принаймні на своєму рівні дотримуватися правил інформаційної гігієни – не пхати лайно до вух і тим більше не розповсюджувати його.
