Ремарка 1 перед основним текстом: «усвідомлюю, що я не бізнесмен». Ремарка 2: «розумію, що головна місія власної справи - заробляння грошей, а не виконання бажань споживачів».
Проте я читач. Людина, яка робить свій посильний внесок у бізнес видавництв. Тож, вважаю, що маю право висловити свої претензії. Нехай і в космос.
І так, ціни за кордоном на книги я теж бачив, і так, вони неспівставні (як, наприклад, на продукти, де відносний паритет). Але книжки трохи інша історія. Тим більше чимало українських видавництв чесно зізнаються: зроблено за підтримки європейських партнерів (тобто, за гранти культурних фондів), тож очікування відповідні. Але...
***
Отже, почнімо. Нова книжка Сідні Шелдон Гнів ангелів коштує 580 гривень. Нова книжка Курта Воннегута Механічне піаніно - 580 гривень. Нова книжка Джейн Остін Гордість і гонор - 480 грн. І це не якісь подарункові видання, а стандарт у твердій палітурці. Новинка дешевше 350 грн - вже дивовижа.
А якщо ще додати пару дитячих, хоча б одну науково-популярну книжку... Вийде десь до 3 тисяч гривень. Або 17 % середньої української зарплати (рахую «чистими» - вже після податкових відрахувань). І це, зауважте, багато хто лише облизується на показники середньої зарплати.
Тож я не дивуюся зростанню популярності піратів (більше дивують заклики видавців не скачувати книжки безкоштовно). Лишається все менше аргументів проти. Особливо, коли йдеться про українську чи світову класику, яка доступна в мережі ще у перекладах минулого століття. Тим більше, що нові видавці часто використовують ті самі переклади, а серед нових версій нерідко шкутильгає якість.
«Зразковий» приклад - минулорічний скандал навколо роману Кроніна «Замок капелюшника». Перекладач Ігор Андрущенко зробив відверту халтуру - явний переклад не з оригіналу, а з московської, та ще й вочевидь за допомогою комп'ютерних програм. І без докорів сумління зізнався в цьому у соцмережах, коли історія набула розголосу: мовляв, а ви знаєте, які копійки платять за переклад? Видавництво «Апріорі», до їхньої честі, зголосилися до кінця вже цього року надрукувати новий наклад і обміняти книжки тим, хто їх вже придбав. Проте це все ж характеристика роботи - на вал, а не на якість.
А скільки справедливої критики про книжки від «Махаона», «КСД» (почасти), «Фоліо» та інших шириться у читацьких спільнотах в соцмережах! І нічого. «Фоліо» випускає детектив «Чорний манускрипт» поляка Бохуса в жахливому перекладі і майже на туалетному папері. Але за півтора року це не заважає їм випустити черговий роман автора в тому ж оформлені (за переклад не скажу - не наважився знущатися над собою ще раз) за ціною 480 грн.
Або «ВСЛ», яке видає весь доробок Террі Пратчетта, днями підняло ціни на 50 грн - до 500 за книжку. Але при цьому автоматично здорожчали й старі книжки циклу - ті, що лежать по року-два нерозпроданими. Вочевидь, як згадував вище, я не розуміюся у бізнесі загалом і книговидавництві зокрема.
Та й навіть якщо винести за дужки проблему цін (а радше - співвідношення цін та якості + читачеорієнтованості) до книжкового ринку і тих, хто його формує, лишається ще кілька претензій. Основна - незрозумілий підхід до обрання авторів.
Знаєте, скільки за останні 10 років було різних видань роману «1984» Орвелла? П'ять! У п'яти різних перекладах у п'яти видавництвах. І це я не зарахував сюди ще одну графічну адаптацію та одну двомовну (оригінал і поруч переклад).
Або вже згадувана Остін. «Гордість і упередження» маємо українською в кількості щонайменше вдвічі більшій, ніж необхідно - шість (!) видань від 2011 року у п'яти різних перекладах.
А «Пригоди бравого солдата Швейка» виходили друком у новому столітті у 8 (!) видавництвах.
Одне з видавництв (не називаю, бо забув, а не через скромність) пару місяців тому оголосило про плани на 2025-26 роки. В списку - 90 % світової класики виданої українською ще «Дніпром» до відновлення незалежності в 1991-му. А потім перевиданої іншими вже в нові часи. Натомість як тоді так і зараз відсутні українською Юджин О'Ніл, Тенессі Вільямс, Сінклер Льюїс, Едвард Олбі, Вільям Стайрон... і це я назвав лише американців.
Окремо на правах поціновувача класичного детектива, зазначу, що досі не дочекався перекладів українською головних зірок жанру: Гарднера, Карра, Марш, Воллеса, Росса Макдональда, Стаута, Геммета, Макліна і ще десятка не менш шановних авторів. Винятки можна порахувати на пальцях однієї руки: Чейз, Леблан, частково Ланг, епізодично Чандлер.
Друга претензія - часто незручний формат видань, який ідеально проілюструвати на прикладі антології Агати Крісті від «КСД». Гіршого варіанту для читача годі було й придумати: зменшений розмір і один роман (або цикл оповідань) на книжку за 300 грн. Я фізично не можу тримати на поличці 70+ книг серії улюбленої авторки. Особливо якщо розуміти, що можна було би все вмістити в 20 томів звичайного формату. Але так, вочевидь, менші заробітки. Бо одну повноцінну книжку з 3 романами під однією обкладинкою за 800-900 грн навряд чи вдалося продати. Навіть за теперішніх цін.
Хоча, схоже, все йде до того, що такі цифри вже стануть буденністю. А це значить, що книжки або остаточно стануть ще менш доступними для читача (бо все частіше навіть цінники на електронні версії наздоганяють паперові), або ж пірати-робінгуди матимуть все менше противників. І обидва варіанти мені не подобаються.
