Чи читаєте Ви книги під час війни? Не так давно мені в лоб поставити питання: «Що б ти порадив почитати військовим?» Я задумався. Ну зрозуміло, що читати обов’язково треба все, що стосується служби, можливо це допоможе виконувати краще свої посадові обов’язки, а, можливо, навіть і вижити. І чому тільки військовим? Утім цей текст не про це.
Виявляється, що читання художньої й навкохудожньої літератури є дієвою психологічною терапією, що давно застосовується у світовій практиці для відновлення як цивільних, так і військовослужбовців з ПТРС та похідними синдромами. І як завжди, до нас це тільки-тільки починає обережненько проникати. Звісно, що смаки в усіх різні, а хтось не любить читати взагалі. Однак комусь ця терапія може й стане в нагоді, як це сталося зі мною. Особисто я почав читати твори авторів, що самі були дотичними так чи інакше до війни, а нафантазували на дану тематику. В цій колонці, я поки спеціально уникатиму сучасних українських авторів, на це є свої об’єктивні причини. А от про творчість деяких зарубіжних письменників-ветеранів хотілося б поговорити, хоча б стисло.
І. АНТУАН де СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ
На початку служби я взагалі майже не читав, оскільки звичний мій спосіб життя змінився, організм і психіка перебудовувалися під ці зміни. Десь через рік моє нервове напруження стало сильно зростати і я нічим не міг зарадити. Саме тоді якийсь момент мені під руку потрапив збірник репортажів Антуана де Сент-Екзюпері. Я відкрив перший ліпший репортаж, що називався «В Барселоні. Невидима лінія фронту» з циклу репортажів «Іспанія в крові». Так, це були репортажі з полів громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років. Усі ми знаємо Екзюпері як автора безсмертного «Маленького Принца» і я не вийняток, причому я дуже люблю цей твір. Однак з цією збіркою репортажів він відкрився зовсім з іншого боку. Людина на війні – писала про війну. Тепер я бачив війну не лише своїми очима, а й очима інших. Читаючи ті репортажі, а згодом й інші його твори по даній тематиці – я переносився в його тогочасний світ. Виявилося, що більшість моїх переживань і проблем так само були пережиті й описані Екзюпері, в таких есе і репортажах як «Мадрид», «Людино війни, хто ти?», «У пошуках війни» та ще з десяток інших.
Ще більше питань пов’язаних з війною розкрилося в публіцистиці Екзюпері під час Другої Світової війни, де він був вже не репортером, а безпосереднім учасником, літаючи пілотом на літаках-розвідниках. Я не берусь описувати чи переказувати тут його «Військового льотчика», написаного пілотом-письменником у вимушеній еміграції в США, після поразки Франції у 1940 році. Однак слід згадати, що саме в США в 1940-1943 роках розгорнулася дискусія серед французьких емігрантів з приводу подальшої долі їхньої батьківщини. Рупорами двох протиборствуючих таборів стали де Сент-Екзюпері з одного боку й генерал де Голль – з іншого. Це добре прослідковується в одному з листів Екзюпері, де він звертався до де Голля. Перед цим останній дуже самовпевнено заявив у 1941 році: "Франція зазнала поразки в одній битві, але не програла війни". Екзюпері відповів: "Кажіть правду, генерале, Франція програла війну. А переможуть у ній її союзники". Обидва були справжніми патріотами, обидва виступали за продовження боротьби, але підходи до цього у них були цілком різні, як і різними підходити до того, що робити з тими, хто співпрацював з нацистами на окупованих територіях Франції.
Врешті-решт Екзюпері й загинув в тій боротьбі. Лікарі, впливові американці й французи робили все, що б письменник літав якомога менше, що б не наражався на небезпеку. Пропонували високі посади на радіо, в газетах та що завгодно аби він лише полишив польоти. Його намагалися вберегти. Проте Екзюпері був вхожий до кабінетів генералів і без особливих проблем добивався в них дозволу на бойові вильоти. За легендою, в решті один з генералів, під час чергового з таких візитів, сказав Екзюпері: "Дорогий мій Антуане, я все розумію, але дозволяю це Вам востаннє". Так і сталося. Політ виявився останнім.
Загалом, важко описати все коротко, але публіцистика Екзюпері дуже варта того, що б її прочитати та вдивитися в саму суть і філософію війни як такої, ця філософія не старіє: "То за що, зрештою, ми боремося? За Демократію? Якщо ми вмираємо за Демократію – ми солідарні з Демократією інших країн! Нехай же вони борються разом з нами! Але наймогутніша з них, та, яка б одна могла врятувати нас, відмовилася від цього вчора і відмовляється сьогодні. Хай собі! Це її право! Але тим самим вона показує нам, що ми боремося тільки за свої інтереси" ("Військовий льотчик").
Саме ці, репортажі, листи, та чернетки дають змогу зрозуміти увесь біль іспанців з боку Республіки у 1936-1939 роках, поневіряння французів після програшу війни 1940 року і готовність їх битися знову за свою Батьківщину в Сирії, Північній Африці, Італії, а згодом знову і у Франції. Що ж у підсумку? Можна лише сказати одне – Антуан де Сент-Екзюпері про війну: специфічно, як і усе в Екзюпері, по-філософськи романтично, по-французьки вишукано, по-людськи кайфово.
Що читати:
Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц. Листи та публіцистика». Харків «Фоліо», 2023
Антуан де Сент-Екзюпері «Воєнні записи. 1939-1944». Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Київ, вид-тво Жупанського, 2014
Антуан де Сент-Екзюпері «Зібрання творів. Військовий льотчик» Твори у чотирьох томах. Том ІV. Київ, вид-тво Жупанського, 2014. С. 269-388.
