- Це ж уже було, — скажете ви… - Так і є, — скажу вам я.
Майже рік тому я писала про ризики сміттєспалювання й обіцяла розповісти про більш сталі підходи до поводження з відходами. І от маємо новину, яка потребує серйозної розмови. На сайті АТ «Облтеплокомуненерго» з’явилася інформація про розробку Схеми теплопостачання Чернігова до 2031 року. Направду у документі є багато важливих та корисних рішень, як-то заміна старих котлів, реконструкція котелень, навіть локальні сонячні станції. Але серед пріоритетів раптом з’являється ідея будівництва сміттєпереробного комплексу з підготовкою SRF-палива та виробництвом енергії. І саме в цій частині виникають питання…
Шукаючи відповідь на них, не так давно Український Альянс Нуль Відходів надіслав інформаційний запит до Чернігівської міської ради, аби уточнити, які саме операції планують застосовувати до відходів у згаданому комплексі, а також іншу інформацію. На це звернення керівництво Управління ЖКГ прямо відповідати не захотіло, вважаючи відповідь на нього не публічною інформацією. І така позиція не може не викликати побоювання…
А побоювання, власне, у тому, що сміттєспалювання у будь-якому вигляді (навіть під назвою “сміттєпереробний комплекс”) — це останній щабель ієрархії поводження з відходами, до якого слід вдаватися лише тоді, коли впроваджено більш пріоритетні методи управління відходами. Серед них: запобіганням утворенню, повторне використання, рециклінг. Замість цього Чернігів отримує «пріоритет» у вигляді спалювання, що є найменш бажаним у цій ієрархії.
Ще трохи матчастини… SRF-паливо (англ. Solid Recovered Fuel) — паливо з відходів, що має високу теплотворну здатність. Попередньо сировину необхідно висушити та подрібнити. Але що найголовніше — найбільшу частину цих відходів має становити пластик, через те, що він найбільше генерує тепло. На другому місці — картон та папір. А це, наскільки відомо, цінні ресурси.
Нагадаю, що пляшки (PET), поліетилен високої щільності (HDPE), поліпропілен (PP) можна і треба переробляти, повертаючи їх у виробництво. Але якщо в місті запрацює SRF-завод, ці важливі види пластику та цінний картон підуть не на переробку, а у вогонь. І в результаті громада отримає чіткий сигнал: сортувати й зменшувати відходи не потрібно, адже ними треба «підживлювати» печі та опалювати наші домівки.
У цей самий час, коли ми ведемо дискусію про так званий “сміттєпереробний” комплекс, Європа відходить від сміттєспалювання. Уже доведено, що інсинерація становить небезпеку для екології, гальмує розвиток переробки і не стимулює людей сортувати, що підриває зусилля щодо впровадження більш сталих рішень. Більше інформації у посібнику “Міфи про безпечне спалювання”.
Крім того, уже згадана ієрархія поводження з відходами законодавчо унормована в європейських країнах. Відповідно Україна, яка прагне інтеграції з ЄС, мала б орієнтуватися саме на неї. Натомість Чернігів ризикує зробити крок у протилежний бік, консервуючи старі й невиправдані практики.
Чи готові ми віддати місто під залежність від сміттєвого палива, яке завжди вимагатиме нових і нових тонн відходів та згубно впливатиме на довкілля? Чи зможемо ми, як громада, напрацювати стратегічне бачення сталої системи управління відходами, яка відповідає очікуванням наших європейських сусідів? На ці питання ще треба пошукати відповідь… Усім нам.
У той самий час, Луцьк відкрив три муніципальні сортувальні станції та планує масштабувати цю практику
