Уже тривалий час тема виборів витає у повітрі українського суспільства. Один з останніх прогнозів — осінь 2025 року, хоча кулуарно звучали й інші, не підтверджені дати. І, попри те, що в реалістичність цих планів я досі не вірю, активність місцевих політичних функціонерів важко не помітити. А це лякає…
По-перше, насторожує пріоритетність цих прагнень над процесами, пов'язаними зі збереженням нашої державності. По-друге, я прямо-таки бачу в страшному сні, як потенційні кандидати знову підхоплюють тему сміттєспалювання у свої політичні обіцянки. Тож почну боротися за позицію потенційних виборців уже зараз…
Проблему захоронення відходів на місцевому полігоні, граничний термін експлуатації якого вже «не прийнято говорити вголос», нам обіцяли вирішити не раз. Це звучало на місцевих виборах у 2010, 2015 та 2020 роках. Найменше мені б хотілося, аби так сталося і тоді, коли відкриється вікно можливостей для нашого безпечного й свідомого волевиявлення. Саме тому важливо пояснити, що не так із популярною передвиборчою обіцянкою всіх відомих мені кандидатів на посаду міського голови Чернігова.
Розкажу вам історію. Невелика за розмірами, але все ж Велика Британія вміщує на своїй території 58 сміттєспалювальних заводів. Більшість із них належить приватним компаніям, які, зрозуміло, орієнтовані на окупність своїх проєктів і подальший прибуток. Звучить як цілком нормальна бізнесова мета, чи не так? Але є нюанс... :) Прибутковість таких підприємств неможлива без достатнього об’єму сировини. Так, так, ви все правильно зрозуміли: чим більше сміття, тим більше бабла. А це, відповідно, аж ніяк не стимулює ні виробників, ні споживачів, ні інших стейкхолдерів переосмислювати процеси управління відходами.
Усвідомивши цю проблему, останніми роками британці почали надавати перевагу більш сталим рішенням: запобіганню утворенню відходів, їх повторному використанню, рециклінгу та відновленню ресурсів. Це призвело до зменшення обсягів відходів, доступних для спалювання. І все було б чудово, якби не один нюанс... :) У відповідь на нові обставини приватні заводи почали штрафувати муніципалітети згідно з раніше укладеними довгостроковими угодами. За ними, як виявилося, відповідальність за наявність достатньої кількості сировини покладається на місцеву владу.
На жаль, цивілізований світ поспішив із рішенням масштабувати сміттєспалювання як “надійний” метод зменшення обсягу відходів. Європейці зробили висновки: останні 10 років вони поступово відмовляються від таких заводів через нові законодавчі цілі у сфері управління відходами, суспільний спротив, пов’язаний із ризиками для здоров’я, та високу вартість цих послуг. Що ж робити бізнесу в такій ситуації? Правильно — шукати нові ринки. Наприклад, пропонувати інвестиції в подібні проєкти українцям, які ще не встигли заглибитися в цю тему й врегулювати законодавство, бо наразі мають більш пріоритетні завдання, пов’язані з базовою потребою безпеки.
Що ж іще не так зі сміттєспалюванням? Ті самі, відомі нам, британські вчені дослідили вплив сміттєспалювальних заводів, що виробляють електроенергію, на екологію. Виявляється, їхній карбоновий слід дорівнює парниковим викидам від вугільних ТЕЦ, які у Британії були ліквідовані через згубний вплив на довкілля. Тож, подолавши одну екологічну проблему, британці зіткнулися з іншою, не менш гострою. Впевнена, що вона нам теж не потрібна. Правда ж?
Я маю ще багато історій і реальних кейсів, але не буду вас мучити надмірною кількістю символів. Тож зведу все до основних фактів:
-
Навіть за використання найновіших технологій і фільтрів у процесі спалювання утворюються токсичні побічні продукти: викиди в повітря, тверді й рідкі залишки, що містять важкі метали, діоксини та інші шкідливі речовини.
-
Сміттєспалювання створює робочі місця, але порівняно з іншими процесами управління відходами їх кількість у десятки, а інколи й сотні разів менша.
-
Спалювання відходів не знищує їх повністю, а перетворює на токсичну золу, яка потребує спеціально організованих полігонів для захоронення.
-
Сміттєспалювання — це найдорожчий метод поводження з відходами, який вимагає постійних операційних витрат.
-
Це також один із найдорожчих способів виробництва енергії — майже в 4 рази дорожчий за сонячну або вітрову енергію, удвічі дорожчий за природний газ і на 25% дорожчий за енергію вугілля.
Тож процес спалювання відходів має безліч прихованих ризиків, які не треба ігнорувати, а тим більше пропонувати виборцю. Однак вихід є, адже існують більш екологічні та ефективні альтернативи. Про ці рішення та їх практичну складову я більш детально розповім у своїй наступній публікації.
P.S: Наведені вище факти засновані на реальних подіях, ґрунтуються на доказовій базі та люб'язно позичені в авторів посібнику
“Міф про безпечне сміттєспалювання”, що підготовлено командою ГС “Український Альянс Нуль Відходів” у 2023 році. Список “темної сторони” сміттєспалювання не є вичерпним і рекомендований до ознайомлення у цьому виданні :)
P.S.S: Пропоную переходити разом на світлу сторону процесу управління відходами та не породжувати попит на небезпечну передвиборчу обіцянку :)
To be continued…
