Колись у буремні середньовічні часи у нашому стародавньому місті звели висотну споруду, що виконувала й оборонні функції. Ця споруда збереглася до сьогодні. Де ж її варто шукати? В якому стані зараз? Хто й коли її збудував? Про все це нам розкаже історик, краєзнавець, дослідник історії міста Чернігів Данило Рига.
Оборонна споруда… у монастирі
Єлецький монастирський комплекс є найдавнішим у нашому місті - він склався впродовж ХІІ-XVII ст. Він включає головний храм – Успенський собор (кінець ХІ – початок ХІІ ст.), придільну церкву Якова (кінець XVII ст.), настоятельський корпус із Петропавлівською церквою (початок ХІХ ст.), будинок Феодосія (1688), трапезну, корпуси келій XVII ст. (північні, східні та південно-західні), залишки духовної консисторії, мури, браму та дзвіницю XVII ст.
За часів ігумена Іоаникія Галятовського (1669-1688 рр.) спорудили двоярусну надбрамну башту-дзвіницю (1670-1675 рр.). Її звели на місці більш старовинної дерев'яної дзвіниці. А гроші дав генеральний обозний війська запорозького Василь Дунін-Борковський.
Брама дзвіниці, до якої веде вул.Єлецька, колись була головним входом до обителі. Тому зазвичай її називали Святою. Цікаво, що найдавніший опис Єлецької вулиці датується 1764 р. Ось про що там йде мова: «Улица по Киевскому тракту, з той же брами идучи, в левой стороне церков Святой Великомученици Екатерини; при той церкви звонница, школа и больница деревянные; по той же улице, в ту же сторону, за городом дом, в котором живут обучаючись латинского языка; да по той же улице, в праву сторону, церков деревяна Покров Пресвятая Богородицы; при оной звонница и школа деревянная; по той же улице, в правою сторону монастир, називаемой Елицкой».
Завершує перспективу Єлецької вулиці саме дзвіниця цього монастиря – одна з найдавніших на Лівобережній Україні, збудована як оборонна вежа. В першому ярусі був головний в’їзд, у наступному – церква або дзвіниця.
Дзвіниця як дороговказ
Українські архітектори надавали великого значення будівництву дзвіниць. Висока вертикаль на десятки верст була тогочасним вказівником - зазначала місцезнаходження монастиря та головний вхід до нього. Дзвіниця Єлецького монастиря має висоту 36 метрів і є найстарішою висотною спорудою Чернігова.
Оскільки це не тільки дороговказ, не тільки дзвіниця, а й оборонна споруда, вона має відповідним чином облаштовані ворота і бійниці. В давнину на створах воріт розміщували портрети колишніх настоятелів монастиря, видатних письменників, архієпископів.
Тож особливість цієї споруди ще й у тому, що її зводили в два етапи. Спочатку - нижній ярус, який мав вигляд оборонної надбрамної вежі; а потім - верхній ярус барокового типу. Нижній глухий восьмигранний масив прорізаний великими арочними отворами, які за потреби можна було використати для гармат. Полегшений другий ярус і грушоподібна барочна баня пом’якшують риси суворої оборонної споруди й надають дзвіниці мирського вигляду.
Дзвіниця в плані – це типовий восьмерик з лопатками-пілястрами по кутах, які дещо згладжують присадкуватий об’єм споруди. Кутові пілястри підкреслюють конструктивну і зорову цілісність об’єму. Подібні приклади зустрічаються в пам’ятках Глухова та Стародуба.
А перше зображення дзвіниці знаходимо на «Абрисі Чернігівському» 1706 р. - плані міста, де вона намальована ще без верхнього ярусу та барокового куполу, які добудували пізніше. Ремонтували дзвіницю у 1815-му, 1876-1878-му рр. Цікаво, що у XVІІІ ст. на другому ярусі, де доволі великі приміщення, зберігали архівні справи Чернігівської духовної консисторії, а в нижньому ярусі в одному з невеличких темних тісних кутів була монастирська в’язниця.
Найбільший дзвін важив 160 пудів
Як згадував Іоаникій Галятовський, на дзвіниці було 9 дзвонів. Самий великий важив 160 пудів і мав приємний мелодійний звук. Він був відлитий в 1786 р. стараннями архимандрита Ієрофея Малицького. За легендою, яку той записав, колись у монастирі був дзвін надзвичайної величини, а тому висів не на дзвіниці, а окремо на двох стовпах. Його нібито хотіли вивезти під час війни з поляками до Любеча, але не змогли зрушити з місця. Вже пізніше, при уніатах, той великий дзвін пропав – і досі невідомо, куди.
20-ті роки XX ст. у Радянському Союзі пройшли під гаслом руйнації «пережитків минулого». Тож церкви перетворювали на склади чи клуби. Не оминула ця лиха тенденція й Чернігів. У 1920-х рр. дзвіницю не ремонтували, її дах було зірвано.
Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років в Україні проходили кампанії з вилучення культового майна для потреб народного господарства. Утилізації підлягало все церковне приладдя. Найбільшою була кампанія з передачі Рудметалторгу дзвонів. Тож наприкінці 1929 р. Чернігівський окрвиконком вирішив здати на метал абсолютно всі дзвони. Стурбована таким рішенням Київська крайова інспектура з охорони пам’яток культури створила спеціальну комісію з дослідження пам’яток ливарного мистецтва. 6 січня 1930 р. відбулось засідання, де члени комісії ухвалили, що збереженню підлягають, зокрема, усі дзвони дзвіниці Єлецького монастиря. Та незважаючи на старання науковців, тільки в Чернігові станом на квітень 1930-го р. вилучили 83 церковні дзвони. Їх загальна вага складала 2864 пуди (46917 кг). Зокрема, з Єлецького монастиря було вилучено 7 дзвонів.
За більш ніж 300 років існування оборонна споруда – дзвіниця - суттєво постраждала двічі: у 1815 р. буря знесла покрівлю куполу, після чого її дерев’яні конструкції замінили металевими; під час трагічних подій Другої Світової війни купол дзвіниці зачепив радянський літак.
Дзвіниця Єлецького монастиря. (1980 р., 1985 р.)
Ремонтували дзвіницю і в післявоєнні роки в XX ст. Зокрема, у 1977-му провели ремонтно-реставраційні роботи. Востаннє дзвіницю реставрували три десятиліття тому, коли на початку 90-х років релігійне життя тут знову відновилося.
