Сьогодні нам здається, що автобусне сполучення у Чернігові було завжди. Звісно, це не так. То коли ж у нашому місті з’явилися перші автобуси? Де розташовувалися зупинки? Якими були перші маршрути? Про все це нашим читачам розповідає історик і краєзнавець Данило Рига.
100 років тому в Чернігові користувалися такими видами міського транспорту: кінні екіпажі, автомобілі, мотоцикли, велосипеди. А найпопулярнішими були велосипеди та легкові кінні екіпажі.
Рух містом - пішки чи на велосипеді
Автомобілі та мотоцикли залишались дорогим задоволенням, і їх кількість у Чернігові була невеликою. Згідно з історичними даними, 100 років тому населення Чернігова складало 29995 осіб. Наприкінці 1920-х кількість жителів зросла до 38 тис. осіб.
Територія Чернігова поділялася на три частини: центр, другий район та околиці без урахування передмість. Центром тоді вважалися вулиця Шевченка (нині частина сучасного проспект Миру) – до Красної площі та вул. Радянська (частина сучасної вул. Шевченка) від Красної площі до рогу тодішньої вул. Трудової (нині це Борисоглібська) та Старий базар.
З 1924 р. територіальний поділ Чернігова трохи змінився, центр значно розширився. У справах чи в гості містяни зазвичай ходили пішки чи їздили велосипедами. З дому до роботи також діставались переважно пішки, адже автобуси в нашому місті з’явились тільки наприкінці 1920-х рр.
Кінотеатр ім. Щорса, а біля - новенький автобус ГАЗ 03-30. 1939 р.
Кінні екіпажі – «монополисти» сфери перевезень
Легкові кінні екіпажі здійснювали внутрішні перевезення чернігівців. Вони були однокінні та двокінні. Різниця полягала у вартості проїзду та кількості пасажирів. Візнику треба було мати реєстраційний документ та іменне посвідчення, що видавалися транспортною комісією після огляду екіпажу та реєстрації. Цікаво, що не всі бажаючі отримували дозвіл та право керувати екіпажем. Тож чимало з них перевозили пасажирів нелегально. Найчастіше вони “полювали” на пасажирів поруч із залізничним вокзалом. Стоянок для легкових кінних екіпажів на території Чернігова, згідно з історичними документами, на той час було всього шість. Дві стоянки - в центрі на сучасних Красній площі та проспекті Миру. Інші чотири - в різних частинах міста (на П’яти кутах, на розі Хлібопекарської та Мстиславської, на розі проспекту Миру та вул. Шильмана, на Лісковиці). З 1927 р. додаткову стоянку облаштували на колишній вул. Горького (сучасна Гонча). Кінні екіпажі чергували також на залізничному вокзалі.
Наприкінці 1920-х р. вартість проїзду кінним екіпажем від міста до вокзалу складала 1 руб. з особи, автомобілем – 1,5 руб. Рівень зарплат і доходів, звісно, впливав на частоту використання містянами кінних екіпажів. Власник транспортного засобу або його тимчасовий користувач сплачував за проїзд місцевий збір.
Цікаво також, що для транспортних засобів були розроблені нові правила дорожнього руху. Рух усіх видів транспорту вулицями Чернігова допускався виключно правосторонній, якомога ближче до тротуару, в один ряд. Обганяти будь-які транспортні засоби заборонялося, окрім як уникнути аварії та під час закриття правої сторони. Під час зустрічі екіпажів на перехресті право на проїзд надавалося тому, що рухався праворуч.
Впродовж 1920-х р. більша частина тротуарів була ще незамощеною. Щоб підтримувати у належному стані забруковану частину тротуарів, городянам заборонили проїзд тротуарами на велосипеді чи виїзд на них кінним екіпажем.
Чернігівський автобус ЗІС-16 біля нового кінотеатру ім. Щорса. Початок 1940-х р.
Поява автобусного руху у місті
Громадський транспорт наприкінці 1920-х р. зявився у вигляді міського автобуса. Згодом чернігівці почали активно вимагати від міської влади організувати повноцінний постійний автобусний рух для перевезення пасажирів. Це була потреба часу, зважаючи на збільшення території міста та кількості його населення.
У 1932 р. в місцевій газеті «Червоний стяг» зазначалося, що попри обіцянки виконавчого комітету впровадити автобусне сполучення, мешканцям Чернігова досі доводиться користуватись послугами візників, а робітникам заводів і фабрик поза містом - щодня долати кілька кілометрів дорогою на роботу та назад. Зважаючи на це, влада пришвидшила плани щодо організації автобусного сполучення.
Перший автобус виїхав на чернігівські вулиці у 1934 р. і курсував від залізничного вокзалу до тодішнього стадіону. Зупинка була лише одна - біля будинку Окружного виконавчого комітету на вул. Шевченка (частина сучасного проспекту Миру поруч з колишньою міською лікарнею № 1). Причому на цій зупинці, як свідчать історичні джерела, не було жодного знаку, який би повідомляв про це. Не було і графіку руху автобуса. Про розклад руху робітники та службовці дізнавались в установах та на підприємствах, а студенти – в навчальних закладах. Розклад руху доволі часто змінювався, і про це завчасно не попереджали. Бувало, місцеві жителі очікували на прибуття автобуса кілька годин.
Картина Г. Петраша «Чернігів соціалістичний», 1940 р.
Автовокзал - на місці колишнього ринку
Наступного 1935 р. відкрили другий маршрут – від Красної площі до заводу «Жовтневий молот» (він же - Ремзавод). На цьому автобусі чернігівці їздили до віддалених об’єктів. Ціни за квиток коливалася в межах 15-25 коп. - залежно від пункту призначення. Для робітників заводу та студентів технікумів діяли пільги. З 1935-го в нашому місті вже почали курсувати пасажирські автобуси, як то кажуть, на постійній основі.
Станом на 1939 р. 11 міських автобусів марки ГАЗ 03-30 темно-зеленого кольору їздили двома постійними автобусними маршрутами: від центру до залізничного вокзалу та від центру до заводу «Жовтневий молот», а з часом цей маршрут продовжили до річкового порту. На початку 1940-х у нашому місті з’явились більш місткі автобуси марки ЗІС-16.
В цей же час було облаштовано будівлю центрального автовокзалу Чернігова, яка обслуговувала переважно місцеві автобусні маршрути. Автовокзал знаходився біля сучасного залізничного вокзалу на тодішній вул. Вокзальній на території колишнього міського ринку, який існував ще з ХІХ ст.
1957 р. На передньому плані – міський автобус ЗІЛ-158, маршрут Вокзал-Бобровиця, позаду – автобус ЗІС-155.
Автобусне сполучення в повоєнний час
Станом на 1957-й у Чернігові налічувалось 60 автобусів. А от початок 1960-х багато в чому став відправної точкою для сучасної автобусної мережі. Тоді в Чернігові існувало вже 15 маршрутів, які поєднували мікрорайон Коти, Бобровицю, Подусівку, річковий порт, вокзал, капроновий комбінат, ТЕЦ, вулиці Любецьку й Колгоспну безпосередньо з центром міста. У 1950-60-х міські маршрути обслуговували ПАЗ-651 (ГАЗ-651), ЗІС-155.
Звісно, автобусна мережа не могла повністю покрити потреби зростаючого міста, особливо з огляду на будівництво та розширення заводів-гігантів та укрупнення існуючих підприємств. Тому постало питання про запровадження альтернативних видів громадського транспорту. Відтак, друга половина 1950-х – початок 1960-х р.р. пройшли під знаком активної підготовки до появи тролейбусного руху у нашому місті. Але міські автобуси не зникли. Навпаки, на початку 1970-х р. на вулицях масово почали з'являтися «Ікаруси», а ЛАЗ-695 також продовжував працювати на міських і приміських маршрутах.
Автобус Ikarus 55 на перехресті вул.Леніна (сучасний Пр. Миру) та вул. Попудренка (сучасний пр. Перемоги). Початок 1960-х р.
