В розвитку міста важливою ознакою успішності є комфорт для перебування його жителів і гостей. Наявність потужних підприємств не завжди є визначальною для економічного добробуту населеного пункту. Так трапилося, що Чернігів у XIX ст. опинився на периферії важливих торговельних шляхів. Його економіка була представлена переважно невеликими промисловими та ремісничими виробництвами, роздрібною торгівлею, тому основний акцент був зроблений на розвиток сфери послуг і рекреації. Для цього були всі умови: прекрасна природа навколо, вдала реалізація ідеї міста-саду, закладена архітекторами при переплануванні центральної частини Чернігова на початку XIX cт. Зокрема, останнє мало на меті пристосування міста для виконання функцій губернського центру. До речі, ця традиція, закладена ще чернігівськими князями (центр князівства, воєводства, полку, губернії, області), вберегла Чернігів від перетворення на глуху провінцію.
«Царград» – перший з чернігівських готелей
Однією зі складових привабливості та презентабельності міста на той час став розвиток готельного господарства. Перший з відомих чернігівських готелей – «Царград» – з’явився ще на початку XIX ст. Його відкрили колишні кріпаки з Ярославської губернії Сидір Сорокін та Олексій Сидоров, які раніше займалися торгівлею квасом. Тоді це був дерев’яний одноповерховий будинок з трактиром та номерами, що розташовувався на розі вулиць Шосейної (сучасний проспект Миру) та Воздвиженської.
Тривалий час це був чи не єдиний готель у місті, що займав монопольне становище на ринку. В ньому зупинялися Микола Гоголь (1828 р.), Тарас Шевченко, який у 1846 р. за завданням Археографічної комісії робив замальовки історичних пам’яток Чернігова. Шевченко у своїх спогадах згадував про зустрічі та чаювання з письменником О. Афанасьєвим-Чужбинським: «Доля зіштовхнула нас в “Царграді” – не в Оттоманській столиці, а в єдиному трактирі в місті Чернігові». Пізніше дерев’яну будівлю замінили на кам’яну. Вона стала двоповерховою – з номерами нагорі та їдальнею внизу. Власником готелю був тоді Візенталь, а на початку XX ст. його придбав купець Лагутін, обладнавши в ньому магазин. Ціна обіду в «Царграді» становила 45 коп., і можна було замовляти обіди на цілий місяць, що коштувало десь 8–13 руб.
Під час Другої світової війни «Царград» зазнав руйнувань внаслідок бомбардування міста німецькою авіацією в серпні 1941 р. Потім в його приміщенні діяв «Гастроном», а за кілька десятків років на місці колишнього готелю побудували ювелірний магазин «Янтар».
Шосейна та Богоявленська – «найготельніші» вулиці Чернігова
Поволі місто розросталося, збільшувалася кількість приїжджих, і одного «Царграда» було замало. Розпал готельного сезону припадав на літо, коли до міста приїжджали численні відпочивальники та паломники. В Чернігові з’являються інші готелі з доволі претензійними назвами, різним асортиментом послуг, відповідно до уподобань та можливостей гаманців споживачів.
У 1896 р. на Шосейній вулиці згадуються готелі «Київські номери» та «Петербурзькі номери». А навпроти сучасної філармонії на початку XX ст. підприємець Биховський звів готель «Берлін». В ньому був телефон, ванна кімната, електричне освітлення, ціна за добу становила від 75 коп. На цій же вулиці стояв готель «Марсель».
В районі колишнього кінотеатру ім. Щорса, в тихому місці, розташовувався «Гранд-Готель», ‒ одноповерховий, але один із найдорожчих і найбільш комфортабельних у Чернігові. Тут зупинялися заможні люди, які не любили галасу та суєти. Доба проживання коштувала від 1 до 10 руб., в готелі діяв ресторан.
Всього на початку XX cт. в місті діяли вже 14 готелів. За нашими спостереженнями, справжньою «вулицею готелів» стала Богоявленська (відтинок сучасної вулиці Шевченка, починаючи від Княжої – колишньої Кирпоноса до Красного мосту). Тут діяли готелі з гучними назвами «Дагмара», «Ермітаж», «Метрополь», «Сан-Ремо». На цій же вулиці, в центрі міста, розташовувався готель «Брістоль», який мав комфортні номери, гарну кухню та «паркомісця» для карет і коней. Ціни за проживання стартували від 35 коп. за добу та були одними з найнижчих в місті.
В кишеньковому довіднику «Черниговская памятка» на 1896–1897 рр. читаємо про «гостинницы», розташовані в будинках приватних домовласників. Це було не що інше, як «постоялі двори» та «мебльовані кімнати» ‒ різновиди тогочасних готелів. Мебльовані кімнати - це звичайні квартири, які здавали в оренду гостям міста. З 16 таких готелів 6 були на Богоявленській (власний будинок – готель «Юг» Петра Безкоровайного (до речі, у 1894 р. він згадується у списку перших 33 власників телефону), «Номера Беляева», «Номера Лобанова» тощо).
Також у довіднику згадуються «Номера “Коммерческіе”» Хаїма Носачевського по вул. П’ятницькій, «Номера Быховского» на Мстиславській, «Ярославскіе номера» на Красній площі тощо. Ціни в них коливалися від 30 коп. до 1 руб. Для розуміння цінової політики на готельному ринку варто зазначити, що зарплата робітника станом на 1913 р. становила 30 руб. на місяць. Найдешевша хлібина коштувала 5 коп., кілограм м’яса – 30-35 коп., сорочка чи штани – близько 1 руб, чоботи – біля 5 руб, а оренда невеликої квартири – 75–300 руб. на рік.
На вулиці Борисоглібській знаходився комфортабельний «Бель-Вю» (з французької ‒ «Гарний вид»), ціни на проживання в якому починалися з 60 коп. за добу. На вул. Воздвиженській стояв готель «Європейський», на Театральній площі – «Економія». Однак, за спостереженнями сучасників, готелів все одно не вистачало, особливо, коли проходили з’їзди губернського чи повітового дворянства, відбувалися велелюдні заходи чи свята. Гості міста винаймали кімнати у помешканнях чернігівців.
У 1898 р. на розі вулиць Шосейної та Бульварної (сучасна ‒ Преображенська) відкрився готель «Олександрівський». У 1899 р. в ньому зупинявся меценат Василь Тарновський, котрий домовився про передачу своєї колекції Чернігівському земському зібранню. Готель мав невеликий ресторан з електричним освітленням. Сніданок та обід з двох страв коштував 50 коп., з трьох – 75 коп. Кухня ресторану працювала під керівництвом досвідченого шеф-кухаря з Києва, приймала замовлення на сніданки, обіди й вечері. Також в ресторані обслуговували вечори, весілля та різні урочистості. Загалом готельні ресторації вважалися тоді одними з найкращих у Чернігові.
Готель Бадаєва – останній у дореволюційному місті
Непросту історію має один із найбільш фешенебельних готелів початку XX ст., розташований на розі вулиць Шосейної та Єлецької. Він був збудований у 1910–1912 рр. коштом купця Михайла Бадаєва. Готель мав електричне освітлення, гаражі для автомобілів, телефон, ванні кімнати, всі номери були обладнані електродзвінками. Ціна за проживання стартувала з 75 коп. До послуг постояльців та відвідувачів у готелі був ресторан з окремими залами та більярд. Він працював до 2 год. ночі. В ресторані традиційно готували страви за індивідуальними замовленнями, а також обслуговували приватні прийоми. До святкового столу в його винному погребі тримали запас вин вітчизняного та іноземного виробництва на будь-який смак.
Це був останній готель, збудований у нашому місті до 1917 р. Він вважався найсучаснішим. Згодом до його південної стіни прибудували ще одну споруду з еркером (виступаючим вікном на другому поверсі) та фронтоном, над яким височіла невелика башта з купольним завершенням. Ймовірно, саме тут розміщувався згаданий у джерелах готельний ресторан.
Зі встановленням радянської влади в 1920-х рр. заклад перетворений на Палац праці – агітаційний осередок. Трохи згодом на ньому встановили перший у Чернігові «брехунець» – рупорний гучномовець, що транслював радіо.
Під час Другої світової війни будівля зазнала значних руйнувань, тому від неї лишили тільки маленьку частину (еркер з фронтоном) і прорубали вхід зі сходової кліті колишнього готелю, заклавши наглухо протилежну стіну. Над рештою будинку звели третій поверх. Згодом тут буде обласне управління МВС, а з 1992 р. – історичний факультет Чернігівського педагогічного інституту (сьогодні – Навчально-науковий Інститут історії та соціогуманітарних дисциплін ім. О. М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка).
Міські готелі в XIX – на поч. XX ст. перебували під постійним наглядом міського самоврядування в особі Чернігівської міської думи. До їхніх приміщень висували низку вимог. Так, готель мав мати не менше двох виходів, один з яких – на вулицю; розташування готельних кімнат в підвалах заборонялося. Номери в кількості не менше шести мали бути світлими, теплими та з окремим виходом в коридор. Поряд обов’язково знаходилося приміщення для персоналу зі звуковим зв’язком з усіма кімнатами. У готелі мав бути туалет, кухня, приміщення для коней та екіпажів, комори. Центральний вхід до готелю обов’язково освітлювали ліхтарі та своєчасно зачиняли на ніч. Особливо суворі вимоги встановлювали до санітарного стану приміщень, що контролював лікар. За порушення в готелях відповідали їхні власники, оскільки всі ці заклади були приватними.
Після утвердження в Чернігові радянської влади з 1919 р. приміщення готелів перейшли у державну власність. З того часу розпочалася нова сторінка в історії готельного господарства міста.
