Уявіть справжню пасторальну ідилію: безкраї зелені луки аж до горизонту, смарагдові пасовища з розсипаними вівцями… Де-не-де розлогий дуб чи граб.
Уздовж вузьких польових доріг - щільний непролазний живопліт з ожини та глоду. Відводиш гілку, а там - майже диснеївська кролиця з кроленятами чи причепурений фазан з довгим вигнутим хвостом як на пляшці віскі (я чомусь завжди думала, що вони несправжні, бо аж занадто гарні!). Підводиш очі вгору і мружишся від дзвінкої блакиті неба. На повні груди вбираєш повітря, насичене ароматами вологої після дощу землі. Ідеш назустріч вітру та сонцю…
Аж раптом за пагорбом, укритим соковитою та густою як килим травою, відкривається … щось грандіозне з бетону, металу та скла… Це виблискують вікнами будівлі сучасного британського кампусу, університетського містечка з навчальними корпусами, студентськими гуртожитками, спорткомплексом, готелем і конференц-залою на додачу. Над цією футуристичною оазою невпинно обертаються лопаті гігантських вітряків. Вони неначе нагадують: тут не просто природа, тут – велетенський людський мурашник з високими технологіями.
Це університет Ланкастер на північному заході Англії. Він належить до так званих «кампусних» університетів, де студенти живуть, навчаються та розважаються в одному місці, а точніше - в університетському містечку, винесеному за межі реального міста.
На відміну від «кампусних», міські університети, як-от Манчестерський чи Ліверпульський, не мають єдиного університетського містечка, їхні будівлі розкидані містом. Це ближче до звичної нам моделі: гуртожиток – в одному районі, лекції – в іншому. Встигаєш на пару – супер, не встигаєш – класика студентського життя! Навчання вплетене в ритм мегаполіса, як у київському Політесі чи празькому Карловому університеті.
Авжеж, можна подумати, що британці спеціально «закинули» кампусні університети подалі від міст, аби позбутися студентських тусовок і нічних вечірок у пабах. Такий собі ВИШгород –WISHгород
Ну, можливо, хтось про це й мріяв, але справа не в цьому.
Так історично склалося, що кампусні університети з’явилися в Британії після Другої світової війни, у 1960-х. Уряд вирішив, що дев’яти існуючих здавна університетів на кшталт Оксфорду та Кембриджу недостатньо і слід створити ще. Але! У містах просто не було місця для нових університетів - ані архітектура, ані простір не дозволяли. Будувати їх тут - це як намагатися припаркувати автобус на місце для велосипедів.
Тому рішення було простим: "Окей, у нас є багато вільних полів – зробімо там студентські містечка!" Звісно, вівцям довелось трохи посунутися, але чого баран не зробить для науки! Так і з’явилися кампуси: із просторими навчальними корпусами, зручними гуртожитками, зеленими парками, озерами (обов’язково з качками) і навіть власними пабами. Важко уявити наш «Червоний» посеред родючих нив з кияхами чи в картопляному бадиллі… Городнянщини, наприклад!
Іронія в тому, що, попри "ізоляцію", студентське життя в кампусах ще більш насичене – всі коледжі та курси тусять на одній території, вечірки часто не стихають до ранку, а університетські бари – головні центри студентських подій. Тож кампуси – це не втеча від студентського гармидеру, а радше його концентрована версія в одному флаконі… з бетону, металу та скла!
Отак університет Ланкастер зручно вмостився посеред безкраїх полів, буквально in the middle of nowhere! Логістика тут просто ідеальна: до ваших послуг пішохідні стежки, велодоріжки, розв’язки, автострада. Між університетом і містом жваво курсують двоповерхові автобуси, вщент забиті молоддю. Не червоні лондонські двоповерхові double-deckers, а сині від Stagecoach – національного транспортного гіганта. Єдина проблема – брак паркомісць, бо університет росте.
«Платоспроможні» студенти-мажори надають перевагу приватному транспорту, щоб коли-не-коли зганяти на закупи. Тож дорожні та будівельні роботи на території кампусу тривають упродовж усього року.
Високі технології тут в усьому — від інтерактивних лекційних залів до безконтактного обслуговування в бібліотеках. Тут є все: пральні з мобільним додатком, модні салони краси, пошта, ресторани світової кухні, продуктові мережі, сувенірні крамниці з університетською символікою. Є навіть мультиконфесійна церква для духовного спокою, центр Конфуція для пошуку східної мудрості та оранжерея для медитацій серед тропічних рослин.
Тут, серед бетону, металу та скла є все, чого тільки може забажати душа студента… особливо душа іноземного студента! Принаймні, якщо цей студент не надто зважає на ціни в кампусних кав’ярнях. Поміж інших чеснот, британські університети вправні у залученні студентів з усього світу – і, бажано, з хорошими фінансовими можливостями! До прикладу, Ланкастер має партнерські кампуси в Китаї, Німеччині, Гані та Малайзії. Закордонні студенти – справжній залізобетонний фундамент британської економіки. Хто ж сперечатиметься, що «знання – найкраща інвестиція»!? І британці цю банальну істину не просто підтримують, а й залюбки монетизують, бо добре знають, що гроші ростуть не на деревах, а на… кампусах! Молодці, що тут скажеш…
