Масштаби цегельного виробництва в Чернігові впродовж ХІХ – на початку ХХ ст. засвідчують цеглини, вироблені на місцевих заводах. Інтерес до цегли у нас не випадковий, адже це був час зростання як промислового, так і житлового будівництва. Цікаво, а скільки взагалі було цегельних заводів в Чернігові на той час? Де вони знаходились? Хто були їх власники? Що будували в місті? Про це нам розкаже історик і краєзнавець Данило Рига.
Сім цегельних заводів на місто
На території історичного центру Чернігова і нині знаходять стародавні цеглини. Переважна більшість цеглин має клейма місцевих заводів. В 1896-му р. в нашому місті нараховували 225 мурованих будинків, понад 80% з них – одноповерхові. Згідно з статистичними даними, станом на 1897 р. у Чернігові працювали чотири цегельних заводи. Та зважаючи на активне будівництво у місті, їх кількість поступово збільшувалась. Так, уже у 1901-му у Чернігові діяли 7 цегельних заводів, на яких працювали 178 робітників – 66% усіх зайнятих у промисловості на той час.
Найбільш розповсюджена – цегла державного заводу
Найбільш розповсюджені зразки цегли – а знайти їх можна в будь-якому місці від Валу чи Красної площі та на околицях - цегла з втисненим зображенням одноголового орла з «розпростертими» крилами. Це тавро державного цегельного заводу Чернігова, який перебував під орудою міської управи.
Початок роботи цієї цегельні - кінець XVІІІ ст., що збіглося з процесом секуляризації монастирських володінь у місті, в тому числі – і цегельних заводів. Цей цегельний завод функціонував в урочищі під назвою «Землянки». А головними на той час виробниками цього будівельного матеріалу були, крім заводу державного або міської думи, завод Гірші Гінзбурга та завод Аврама Туровського. Підприємства міської думи та Гінзбурга конкурували аж до 1917-го р.
Відповідно до історичного документу - «Сведениях о фабриках и заводахъ находящихся в Черниговской губернии» - станом на 12 жовтня 1902 р. на цегельному заводі Чернігівської міської управи працювали 44 людини. Він був другий за розмірами у місті. А будівельний матеріал цього підприємства використовували під час зведення переважно адміністративних споруд. Так, з цієї цегли звели будівлю колишньої класичної чоловічої гімназії та пансіону при ній.
Цегла заводу купця Гірши Гінзбурга
Купець Гінзбург і лікар Де-Морен мали по два заводи
Завод купця Гірши Гінзбурга знаходився на колишній вул. Троїцькій (сучасна назва - вул. О. Довженка). Клеймо цього підприємства – велика друкована врізна літера «Г». Тут працювали 68 осіб. В 1898 р. цегельний завод згорів, а наступного року його відбудовали.
Другий завод цього власника був між колишньою вул. Шосейною та вул. Ново-П’ятницькою (зараз це проспект Миру та вул. П'ятницька). Купець придбав ці землі у міста, завод був розташований у районі Чорториївських ярів (на виїзді з міста), виготовляв близько 1.5 млн. цеглин на рік і був одним з основних постачальників цегли для будівництва житлових і цивільних споруд Чернігова. Так, з цегли заводу Гінзбурга збудована будівля колишнього міського державного банку 1908 р. (нині тут міська рада).
У 1926-му р. колишній завод Гінзбурга під номером №2 увійшов до складу об'єднання цегляних заводів «Цегла». Завод діяв до 50-х років XX ст.
Власником одного з місцевих цегельних заводів був Микола Де-Морен - поважна людина, лікар, меценат, гласний міської думи. Батько Миколи Де-Морена за походженням французом і, скоріше за все, в Чернігові залишився після війни з Наполеоном 1812 р.
Завод, заснований Миколою Де-Мореном у 1875 р., містився в районі «Землянок», біля Воскресенської церкви. Цю цеглу також використовували для будівництва житлових цивільних споруд Чернігова. Тут працювали 22 людини. Ще один цегельний завод Де-Морена знаходився у «Берізках». Для будівництва найбільшої у місті споруди - жіночого єпархіального училища - завод виготовляв цеглу впродовж 1882-1883-го рр.
А в червні 1896-го закладений фундамент будинку губернатора на Застриженні. За перші два роки основні постачальники цегли – Де Морен і Шильман – виготовили на своїх заводах близько мільйона штук цегли. Помер Микола Де-Морен у серпні 1904 р., похований на території Петропавлівського кладовища. Позначена цегла відповідним клеймом (тавром) з прізвищем власника – «Деморень».
Цегла заводу Миколи Де-Морена
Цегельні заводи у районі «Землянок»
Варто згадати окремо і про завод Елі Шильмана. Це було невелике підприємство, яке у нашому місті не менш як пів століття. Знаходився цей завод в урочищі «Землянки». Будівельний матеріал використовували виключно для будівництва житлових будинків. Так звані «будинки на погребах» у районі колишнього району «Землянок» і зараз нагадують нам про ті часи.
Цікаво, що на початку ХХ ст. в Чернігові працювали поруч як великі цегельні підприємства, так і порівняно невеликі. З поданих до Департамент поліції «Сведениях о фабриках и заводахъ находящихся в Черниговской губернии» від 12 жовтня 1902 р., дізнаємося, що на цегельному заводі Елі Шильмана працювали всього 6 робітників. Напевно, це було найменше підприємство з виробництва цегли, і, звісно, воно не міг повноцінно конкурувати з великими тогочасними заводами. Тож і цеглин цього підприємства, що збереглись до нашого часу, доволі мало. Їх ознака - клеймо з друкованою врізною літерою «Ш».
Серед заводів, згаданих у відомості за 1901-1902 рр., вказаний і порівняно невеликий цегельний завод Ізраїля Шульмана, який також знаходився у районі «Землянок» і діяв впродовж тривалого часу. На цегельному заводі І. Шульмана працювало всього 23 людини. Клеймо на цеглі – велика друкована врізна літера з прізвищем власника «Ш».
Цегла заводу Мойсея Хавіна має клеймо з великими шістьма врізними друкованими літерами «Хавинь». Завод Хавіна містився також у «Землянках» біля Воскресенської церкви. До слова, назва «Землянки» пішла від місцевості, де в XIX ст. добували глину для цегляного заводу. Тут був глиняний кар'єр. Таку ж назву мала вулиця, котру деякі дослідники співставляють з назвою цієї місцевості.
Цегла заводу Мойсея Хавіна у Чернігові
Цегельні громадсько-політичного діяча та козака
Невеликий завод Олександра Тищинського (1835-1896) – відомого українського громадсько-політичного діяча, губернського секретаря та журналіста - знаходився за Казанською церквою, в кінці вул. Сіверянської. Цеглу цього підприємства використовували під час будівництва переважно житлових споруд. Станом на 12 жовтня 1902 р. на цегельному заводі Тищинського працювало всього 8 робітників. Клеймо цегли – велика друкована врізна літера з прізвищем власника «Т».
О. Тищинський жив був співробітником періодичного видання «Чернігівський листок» та одним із фундаторів Чернігівської громадської бібліотеки (зараз це Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Русових). Помер у 1896-му р. і похований біля Воскресенської церкви.
В яру під Болдиною горою, де зараз вул. Межова, працював невеликий завод козака Олексія Павловича Мехеденка. Вірогідно, клеймо цегли цього заводу – великі друковані врізні літери з прізвищем власника «А.М». Це також було невелике підприємство, де працювали всього 11 людей.
Цегла заводу чернігівської міської думи
Найпотужніший – цегельний завод Добронизького
Варто зазначити, що, окрім державного цегельного заводу Чернігова та інших невеликих цегелень, у XІX ст. відоме ще доволі велике підприємство, власником якого був Микола Добронизький.
Завод розташовувався в передмісті Чернігова, біля хутора Курганського, неподалік Чортория і р. Стрижень, на землях самого власника, котрий походив з відомої шанованої родини шляхтичів Добронизьких. Завод діяв принаймні впродовж 60-80-х років XІX ст. і був найпотужнішим у Чернігівській губернії. Його робітники випалювали до мільйона цеглин впродовж року.
Продукцію цього заводу активно використовували під час будівництва в Чернігові. Зокрема, під час будівництва Вознесенської церкви на перетині тодішніх вулиць Петербурзької і Московської (зараз це вул. Оборонців Чернігова та вул. Шевченка) завод М. Добронизького був одним із виконавців замовлення на більш ніж чверть мільйона цеглин. Клеймо цегли цього підприємства – великі друковані врізні літери «Н.Д.» (Миколай Добронизький).
Отже, як свідчать історичні факти, початок XX ст. був дуже продуктивний щодо будівництва в Чернігові. Цегла, яку виробляли місцеві підприємства, була затребуваною. І кожен споживач мав вибір, що краще йому підходить відповідно до потреб, смаку і гаманця.
Чернігів з півночі. Початок ХХ ст.
Чернігів. Загальний Вигляд. Початок ХХ ст.
