Тіна Литвиненко не просто зооволонтерка, вона рятує диких тварин. Птахи, їжачки, кажани, навіть шершень – все це було врятовано дівчиною. Також вона працює на швидкій і рятує людей, є громадським екологічним інспектором та інструктором у психологічному проекті «Bridle up hope», де займаються терапією за допомогою коней. Як, коли і чому вона цим займається і з чим доводиться стикатися, говоримо у «Великій розмові».
- Тіна Литвиненко, більше ніж зооволонтерка, бо зооволонтери – це песики, котики, а Тіна рятує диких тварин і також рятує людей, бо працює на швидкій. Тож, поговоримо про всі аспекти твого життя. Вітаю!
- Доброго дня, Іване!
- Одразу цитата. Я читав одне з твоїх інтерв’ю: «Це історія про неймовірну дівчину, яка знаходить сили та час жити в гармонії з природою, рятуючи життя не тільки людей, а й усіх живих створінь, які за велінням долі потрапляють до її рук.» Тобі подобається таке визначення про тебе?
- Так, дуже приємно пані Марина тоді написала. Взагалі, зооволонтерка, натураліст, інспектор природо-охорониний. Я вивчаю, досліджую природу, але відповідної освіти в мене немає. Це все я вважаю терміни, вони як штампи, і кожен сприймає їх по своєму. Тому, я просто людина, яка вивчає природу, хоч трішечки намагаюсь допомогти їй і маю велике бажання, щоб люди навчились розуміти природу і бути в гармонії з нею. І з природою, і з її всіма мешканцями.
- Цікава тема, ми це обов’язково ще проговоримо, але я б повернувся до початку. Як це почалося? З дитинства? Хто виховав? Коли почалася любов до природи, до тварин?
- Виховувала мене мама, і мабуть, все ж таки це від неї мені передалося, бо я пам’ятаю навіть на її чергуваннях, вона військовослужбовець, і ми були на аеродромі з ночівлею. І от ми виходили ввечері, пили чай, там їжачки бігали, ми слухали їх шарудіння. А потім така картина: захід сонця, і такий величезний заєць перебігає через те поле. Закарбувалися мені в пам’яті ці події. Якесь озерце було, я ходила жабок вивчала, з ними спілкувалась, комашки, хоздвір був, там бички, телятка…
- До речі про їжачків: я відносно нещодавно зруйнував для себе міф, що їжачка малюють, як він грибочок несе або яблучко, а вони кістки і сало хрумтять.
- Вони хижаки, так. Основу їх раціону складають комахи, змії, ящірки, жаби ті самі.
- Тобто, якщо ви хочете підгодувати їжачка, який десь, буває і біля багатоквартирних будинків вони в полісадніках живуть, то не треба нести молочко, яблучка, можна просто шмат м’яса.
- Так!
«ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ З ПТАХІВ»
- Як ми вже казали ти рятуєш не тільки песиків і котиків, а до тебе потрапляють екзотичні і дикі тварини?
- Так, все починалось з птахів. Це дрібні птахи, бо в квартирних умовах не всім є змога допомагати. Ми з мамою то горобчика знайшли, то ті ж серпокрильці, стрижі, синички, голуби, як найрозповсюдженіші птахи. І в нас у дворі тоді зграя була, ми їх підгодовували, тому як найближчі наші сусіди, часто голуби потрапляли. А потім люди почали звертатися, і вже хто де кого знайде, з тим і приходить.
- Як це працює? Про тебе дізнаються в мережах чи де?
- Я чесно кажучи не пам’ятаю як воно, що зооволонтери про мене дізнались, якраз створили сторінку в соцмережах і спитали дозволу розміщувати контакти, щоб люди зверталися, якщо будуть ситуації з птахами.
- Я думаю, можна це озвучити. Якщо ви знаходите якусь поранену тваринку, то можна звертатись, шукати Тіну Литвиненко в соцмережах. Які найбільш незвичні тварини в тебе були вдома?
- Рідкісні птахи були, кулики, такі як вальдшнеп, турухтан. Про них мисливці добре знають, а пересічні люди, мабуть, і не всі чули про таких. Одуд той самий, він доволі екзотичний вигляд має: з великим хохолком, оранжевий, з довгим дзьобом.
Останнім часом кажани стали з’являтися, люди знаходять посеред зими, теплі зими в нас зараз, і часто кажанчики просинаються, вилітають, але ж потім знов похолодання, вони виснажуються. Їх можуть в під’їздах знаходити або просто посеред вулиці. Білочки, їжачки.
«РУЧНИЙ ПТАХ, НЕ АДАПТОВАНИЙ ДО ЖИТТЯ, НЕ МОЖЕ САМОСТІЙНО ЗЛОВИТИ СОБІ ЗДОБИЧ, ВІН НЕ ВИЖИВЕ В ПРИРОДІ»
- Давай по порядку, як ти рятуєш? Наприклад, про птахів я в дитинстві чув, що не можна людині торкатися пташенят, бо тоді мати буде відчувати запах і покине.
- Насправді це міф, тому що у птахів якраз нюх не дуже добре розвинутий. Птахи можуть покинути своїх дітей, якщо полізти до того ж гнізда, або пташенят, але скоріш за все це буде спричинене тим, що людина порушить цілісність цього захисту, якщо гніздечко десь сховане і стане видиме для хижаків.
- Як відбувається лікування пташок, ти знаєш їх будову, скелет чи як?
- Так, анатомію треба знати, чим більше тим краще, анатомію, фізіологію. У них є особливості в лікуванні, тому що медикаменти вони не всі можуть витримати, суворо треба дотримуватись дозування.
- Ти це все знаєш?
- Я придбала довідник, спеціально привезла з Америки. Знайома допомогла мені його придбати. У всьому світі ветеринарні лікарі, які займаються птахами, вони користуються цими дозуваннями.
- Тобто, ти береш пташку, і вона в тебе вдома проходить певну терапію?
- Дивлячись, яка проблема. Якщо це мале пташеня, вигодовуємо, підрощуємо. Але просто виростити і взяти випустити, не завжди можна, тому що ті ж самі хижаки або воронові птахи можуть приручитись. Ручний птах, який не адаптований до життя, не може самостійно зловити собі мишку чи іншу здобич, він не виживе в природі.
- Дикі тварини прив’язуються до людини, яка їх рятує?
- По-різному буває. Звісно намагаємося обмежити контакт, тобто, зайвий раз до рук тварин, птахів ніхто не бере. Хоч воно і миле, але якщо дотримуватися правил, тваринки самі в процесі, коли вони стають самостійними, вони стороняться людини, вже не потребують її. Вони стають дикими і агресивними навіть, простягаєш руку, а совеня щипається, клюється і шипить на тебе. Але був випадок, коли ми відвезли те пташеня в окреме приміщення, приїздили тільки, щоб погодувати, а воно приручилось, і зараз воно живе у людей. Поки що повернути в природу його не можна.
- Ти заговорила про те, що можуть шипіти, клюватись. Небезпека є від диких тварин, правильно?
- Звісно. В мене було недотримання правил безпеки: яструб великий, кволий, хворий, але тим не менш, у нього спрацював рефлекс, коли я простягала йому їжу, а ще порушення координації було, він замість їжі схопив руку мою. А в нього рефлекс, коли ти намагаєшся витягнути ту руку, він ще більше стискає кігті, тому дійсно може травмувати. В мене все обійшлося добре, він зрештою відпустив руку, але було дуже неприємно і боляче. Але ж так можна травмуватися, були випадки, коли людям сухожилля травмували, і навіть до переломів. А якщо це ще дитина, то техніка безпеки на першому місті.
- Що б ти порадила, якщо людина захоче допомогти якійсь пташці дикій, сові, яструбу?
- Техніка безпеки, особливо з хижаками в першу чергу, бо у хижих птахів найсильніше це лапи, у них хватка така дуже сильна. Голими руками не можна. Треба або ганчіркою, або чимось накрити. Якщо є десь якісь рукавички, то щільними рукавицями.
«З УСІМА ДИКИМИ ТВАРИНАМИ, ЩО З ПТАХАМИ, ЩО З ТИМИ Ж КАЖАНАМИ, ХАРЧУВАННЯ МАЄ БУТИ МАКСИМАЛЬНО НАБЛИЖЕНЕ ДО ПРИРОДНЬОГО»
- Кажани – це окрема історія. Як ти їх рятуєш? Щось я не чув історій, щоб кажани були домашніми чи дуже любили людей. Як з кажанами справи?
- Був у нас один поки що випадок, що маленького кажанчика ми виходжували, прям з немовляти. А так, або травмовані, або посеред зими, коли люди випадково знаходили у себе на балконі чи в під’їзді. Було правда декілька випадків, скоріш за все під час повномасштабного вторгнення люди покидали квартири, а вікна були на провітрювання відкриті, або розбиті, і кажани залітають до квартири, а потім назад вже вилетіти не можуть і опиняються в пастці. А люди повертаються і бачать таку картину, що в них сотні кажанів вдома. Тому вони з переляку, мабуть, просто викидають. Було що з 9-го і з 5-го поверху викидали прямо на асфальт і безліч кажанів травмувалися. Виснажені, розгублені і сонні кажани можуть стати легкою здобиччю для тих же ворон або просто розбитися.
- Чим треба годувати крилатих?
- З усіма дикими тваринами, що з птахами, що з тими ж кажанами, в першу чергу це харчування максимально наближене до природнього. Якщо хтось взявся годувати совенятко, то думає, що можна м’ясом. Ніби от ми прочитали, що можна ковбасою, чи просто вирішили, воно ж в природі чимось м’ясним харчується, значить можна сосиску йому дати чи філешку. Але так не можна.
- А чим тоді можна годувати?
- Мишами. Так, як в природі.
- Десь же їх треба брати тих мишей.
- Насправді продаються корми для екзотичних тварин, хтось тримає і змій. Тому є люди, які розводять їх спеціально.
- Так мишку ж жалко!
- Жалко. Чесно, жалко. Я і сама думала, можливо, якось розводити пробувати, але я і мишей рятувала. Яку мишку я вирощу, я ж вже не віддам її, звісно, я просто відпущу, нехай вона працює в ланцюжку в природньому. Там уже, яка її доля буде.
- Ти всіх тварин любиш? Бо є ж такі тварини бридкі, криси, наприклад. Кажуть, що голуби, наче літаючі криси, їх багато, вони паразитів розносять. То що, ти всіх тварин любиш?
- Мабуть, всіх. Принаймні шкода всіх, якщо хтось в біді, то всіх буде шкода. Єдине, якщо брати таких паразитів, як кліщі, або у птахів є кровососки, такі мухи, вони схожі трохи на муху, трохи на кліща. І доволі неприємно, коли воно на тебе сідає.
- До речі, про комах ми ще не казали.
- Шершня побачила якось. Переходила дорогу, а він сидить на бордюрі. Я до нього нахилилася, думала, може просто сидить, а він тремтить. Явно кудись він врізався.
- Це ж небезпечно.
- Він безпорадний. Ну, що з тобою робити? Давай я тебе хоча б віднесу в безпечне місце.
«МОЛОДІ ЛИСИЦІ ДІЙСНО МОЖУТЬ БЛИЗЬКО ПІДХОДИТИ ДО ЛЮДИНИ – ЧИ ТО ВОНИ ДОПИТЛИВІ, ЧИ ПРОСТО ЩЕ ТАКІ ДУРНЕНЬКІ, ДОВІРЛИВІ»
- Ти почала казати про взаємодію. Цитата: «Зрозуміло, що не просто однобічна допомога з моєї сторони, а й вони мені також допомагають.» Поясни.
- У природи, у тварин я вчусь. Як взагалі люди можуть вчитись? Так як і коні, ми взаємодіючи з твариною, в першу чергу, мабуть, вчимося розуміти самих себе. Людина може щось сказати, тварина нічого не може сказати, і тобі треба зрозуміти, що ж вона своєю поведінкою хоче сказати, навіть, якщо ця поведінка не така, як нам би хотілось, якщо це агресивна поведінка або ще якась. І от ми, намагаючись зробити так, щоб не було агресії, страху чи ще чогось, ми самі змінюємось.
Вчора буквально в мене був випадок, я спілкувалася з дикою лисицею на відстані двох-трьох метрів.
- Ок. Але лисичка, наприклад, це ж не просто така тваринка, це хижак. А ще, як зрозуміти, що в неї нема сказу?
- Тут хіба що явно якась симптоматика, судоми можуть бути, слиновиділення надмірне. До речі у їжаків може бути надмірне слиновиділення, але це не пов’язано зі сказом, там є в них така особливість, коли вони починають свої голочки облизувати.
В моєму випадку це була молода лисичка, не лисеня, яке цього року народилось, а скоріш за все минулого року народження. Якраз трактор проїздив лісом, який робив оці борони протипожежні, і коли така техніка проїжджає, вона тих же ящірок, мишок, якихось комах може травмувати або вбити, і оця лисиця просто йшла за цим трактором і підбирала, на моїх очах ящірку з’їла.
- І, як ви спілкувались?
- Спочатку це було недалеко від дороги, і я думала щось не так, а може хвора на сказ, і треба комусь повідомляти, бо відпустити просто не можна, вона ж далі понесе. Треба оцінити що із нею. А вона просто займалась своїми справами, мишкувала при мені, ящірку з’їла, ще щось. А ми їхали випускати сову, і в мене курчата з собою були заморожені. Як вона почула! Раз-раз, аж потягнула повітря і в мій бік пішла. Я думаю «ага, почула все ж таки!» Але ні, коли я робила якісь необережні рухи або намагалась відігнати, вона тікала від мене і далі просто продовжувала займатись своїми лисячими справами.
Взагалі у лисиць є таке, особливо у молодих – чи то вони допитливі, чи то вони ще такі дурненькі, довірливі, але вони дійсно можуть близько підходити до людини.
- Тварина може виглядати мило, бути допитливою, може навіть піти на контакт. А от що не можна робити?
- Не можна підходити, впускати в свій простір. Навіть з тією ж лисицею, з рештою, я її прогнала, тому що дорога поряд, а вона не боїться клаксону автомобіля. Ми думали налякаємо її, а вона взагалі ніякої реакції. Якщо дати їй того ж курча, вона зрозуміє, ага, люди можуть ще щось дати. А люди є різні. Хтось може травмувати її або будуть підгодовувати, і вона буде лізти до людей, а це в першу чергу для самої лисиці небезпечно і не дуже добре, тому бажано від себе просто проганяти.
Треба хоча б базово знати поведінку тварин певних і оцінювати загальну ситуацію, безпечно/небезпечно, які в мене можливості, чи можу я кудись сховатися від неї, чи ні. В жодному разі ніколи не закликаю когось чіпати і до когось бігти гладити, тискати.
«ТІ САМІ КАЖАНИ, ЯКЩО НА НИХ ЗБЛИЗЬКА ПОДИВИТИСЬ, ВОНИ Ж МИЛІ, ВОНИ КУМЕДНІ, ВОНИ ДУЖЕ РОЗУМНІ»
- «Мрія про власний реабілітаційний центр для тварин і людей» – розкажи детальніше про це.
- Ця моя місія трішки модифікувалась з часом, бо спочатку я мріяла тільки про реабілітаційний центр для тварин, тваринам допомагати, але ж я і людей люблю, і тварин люблю. Якось захотілось об’єднати, тим більше, працюючи інструктором у проєкті, який спрямований на допомогу людям через взаємодію з тваринами, з кіньми, я зрозуміла, що мені подобається, мені хочеться таким чином людям допомагати.
- Давай намалюємо, що це має бути: величезна якась будівля, де і тваринки, і люди лікуються?
- Це буде можливість надавати більш якісну допомогу, щоб це не було в квартирних умовах, а щоб були просторі великі вольєри, розлітні вольєри для хижаків або щоб мати змогу більших птахів приймати – лелек, лебедів. Або тих самих лисичок чи єнотовидних собак, якщо ця тваринка дійсно потрапила в біду.
- Ця мрія може матеріалізуватися чи до цього вже йде?
- Я сподіваюся, так. Треба створити громадську організацію, сподіваюсь якась підтримка буде від благодійних фондів.
- Можливо, хтось нас якраз бачить і теж є однодумцем в цьому плані.
- Було б непогано! Дуже хотілося б залучати діток. Це той вік, коли людина формується. Хочу, щоб дітки мали змогу приходити, допомагати або просто дивитись, спілкуватись, вивчати. Є багато міфів, пов’язаних з тваринами, з тими ж кажанами, або ще жучки, павучки – «фу, вони бридкі і негарні, якісь інфекції переносять, небезпечні». А насправді воно далеко не завжди так. І ті самі кажани, якщо на них зблизька подивитись, вони ж милі, вони кумедні, вони дуже розумні. Я сама не очікувала, лише кілька років тому дізналася наскільки це дійсно дивовижне створіння.
- Вони ж сліпі?
- Ні, вони не сліпі, але ж орієнтуються і оці звуки видають. У нас коли каженя було, вухами не чутно, а коли я на телефон відео знімала, і потім передивляючись, чула ці звуки незвичайні.
«Я ОБОЖНЮЮ ЖАБ, ЗМІЙ, ПАВУКІВ, ВСІХ КОМАХ, ДО ЦЬОГО В МЕНЕ НЕМАЄ НІЯКОЇ ВІДРАЗИ»
- Твоє ставлення до зоопарків, цирків, тримання екзотичних тварин вдома? Як зараз кажуть, це норм чи стрьом?
- Якщо казати про цирки, то однозначно ні. Там дресура, а дресура – це не про повагу до тварини, не про потреби цієї тварини. Зоопарки, особливо зараз популярні контактні, де можна потискати, пофотографуватись, але оскільки це все задля прибутку, то рідко коли враховуються потреби тварини. Якщо брати тих самих єнотів, які є сутінковими тваринами, а люди ж приходять вдень, а не вночі, і тварина виснажена, просто ніяка не тому, що вона спокійна і доброзичлива, а тому що їй дуже погано. Тому проти такого однозначно.
- Тобто контактні зоопарки шкодять тваринам?
- Якщо людина взаємодіє, якщо буде приходити допомагати, спілкуватися, і це буде ненав’язливий такий контакт, тобто за потреби, тоді норм. А коли просто «я хочу потискать, і мені байдуже, що тварина цього не хоче», це звісно не добре.
- А як щодо любителів тримати вдома різних пітонів, хамелеонів, когось ще?
- Я забула згадати, в мене ж теж екзотичні тваринки живуть, мокриці. Тільки не ті мокриці, яких ми можемо бачити на землі, а якісь американські «молочна корівка». Вони більш такі біленькі, в цяточку, симпатичні. Насправді, це ракоподібні істоти. Як раки, тільки які живуть на суші. Вони мені дістались, бо просто попросили прилаштувати.
Я люблю всіх таких, я обожнюю жаб, змій, павуків, всіх комах, до цього в мене немає ніякої відрази. Як виявилось, ці мокрички або ці всі жучки, павучки, які живуть у нас під ногами, виконують надважливу функцію. Ці мокрички зараз працюють для нас, для наших квітів ґрунт виробляють, вони пережовують, перетравлюють будь-яку органіку і виходить поживний ґрунт.
- Найстрашніший кошмар, який можна побачити вдома, це коли оця багатоніжка чи як вона називається?
- Мухоловка, мабуть.
- Так-так, вона така страшна, вона дуже швидко біжить. Коли вона з’являється в хаті, це ж кошмар, воно ж страшне. Але кажуть, що вона дуже корисна, що вона може тарганів поїдати. І не варто їх вбивати, можна просто на папірець і винести.
- Це хижак, який полює на комах. Якщо ми не бачимо такого сусіда поряд з собою, то просто хоча б винести кудись. Дехто каже «от воно кусається!», я спеціально фотографувала, але ніяк не викладу пости, і павуків, і цю ж саму мухоловку брала в руки, щоб показати, що воно не кусається. Звісно, якщо її прищемити, придавити, то, можливо, воно і вкусить, але якщо все спокійно, якщо ця комашина, тварина, не стресує, то вона абсолютно нормально себе поводить.
«Я ВРАЖЕНА БУЛА, ЩО ОНКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ СЕРЕД ЖІНОК, МОЛОДИХ ЖІНОК, МОЇХ РОВЕСНИЦЬ ДУЖЕ СИЛЬНО ПОБІЛЬШАЛО»
- Ти на початку нашої розмов говорила про стосунки людей і тварин, то як ти вважаєш, в наші часи, якось люди стають більш обізнаними, стосунки людей і тварин покращились? Які зараз стосунки? Чи досі є проблеми?
- Можливо, певною мірою покращились, бо звернень дуже багато. Люди стали не настільки байдужими. Побачили тваринку, може вона і не в біді, але людина думає, що може і в біді, і вони починають шукати, якогось спеціаліста і з’ясовувати, чи дійсно потрібна допомога.
- Питання може і провокаційне, кого ти більше любиш лікувати людей чи тварин?
- Я не можу тут однозначної відповіді дати. Коли комусь допомагаєш і є результат позитивний від цієї взаємодії, то це не може не радувати. Чи то людина, чи то тварина. Тим більше люди ще вдячні можуть бути, а тварина то й не завжди вдячна. Коли та сова видужала і почала битись і шипіти, то яка ж тут вдячність? Але я розумію, що все вийшло, і все так, як має бути, і все правильно.
- Як ти перемикаєшся в собі від людей на тварин і навпаки? От сьогодні ти займаєшся вдома тваринами, а завтра в тебе зміна на швидкій. Як це відбувається?
- Буває все і одразу. Взагалі, це бути в моменті. Це така звичка, мабуть, робота над собою. Це стосується самих викликів, коли тут ми когось реанімували, а тут вже дитинка маленька. Тому теж треба бути в ресурсі, зібратись і перемкнути думки, бути в моменті, тут і зараз.
- Робота на швидкій – це величезна окрема тематика, але я трішечки хотів би проговорити деякі моменти. Ситуація зараз: ми живемо в постійному стресі, у нас війна, кажуть, що багато діагнозів помолодшали. Яка зараз ситуація, багато викликів, чи більше стає, і що це за виклики, які діагнози, який вік? Як відбувається середньостатистична зміна твоя на швидкій?
- Багато викликів. Вірусні захворювання завжди є. Навіть сезонність тут не завжди грає роль. Але що мене здивувало, я вражена була, що онкологічних захворювань серед жінок, молодих жінок, моїх ровесниць дуже сильно побільшало.
- Які загалом діагнози помолодшали?
- Онкологія, інсульти, інфаркти. Були випадки, коли 27 років і 17 років наймолодший, це те що я чула. Різні поведінкові розлади, психологічні розлади. Ситуація стресова, війна, вона зненацька всіх застала, і психіка наша виявилась слабкою і не впоралась.
- Це головна тема зараз – ментальне здоров’я. Може хочеш задати якісь випадки незвичні, цікаві? Щось позитивне або щось, що вразило саме з практики на швидкій.
- Радують успішні випадки реанімації. В мене був один випадок за мою практику, а наші колеги, бувало вже декілька випадків було, коли проводили. Це був чоловік середнього віку на вулиці. Йому вдалося відновити серцевий ритм, в нього дихання відновилось. Серцево-легенева реанімація проводилась, і до лікарні ми його привезли.
«ЯК Я БУДУ ДАЛІ ПРАЦЮВАТИ, ЯКЩО Я СЕБЕ ВИТЯГТИ НЕ МОЖУ?»
- Працівник швидкої, певно, має не тільки вміти надати кваліфіковану допомогу, а ще й бути трохи психологом для людини?
- Це те, що мені, мабуть, найбільше подобається в моїй роботі. Я вивчаю поведінку тварин і людей теж, і дійсно, багато викликів, коли ми надаємо допомогу не медикаментозно, а це просто психологічна допомога.
Але щоб комусь допомогти, медик, людина, яка приїхала допомагати, має бути в ресурсі. Коли ми втомлені, незадоволені чимось, роздратовані, схвильовані, ми вже не в ресурсі, ми вже не в моменті тут і зараз, і як можна якісно надати допомогу в такому випадку?
А ще є родичі, які можуть бути схвильовані, а ці переживання, страх, можуть проявлятись і агресивно, але тут ти розумієш, що ця агресія не тому, що людина така погана, а тому, що вона переживає дуже сильно.
- Напевно, найстрашніше, що може бути, це смерть на виклику?
- Особливо смерть в присутності, коли прямо на твоїх руках…
- Як ти це переживаєш? Як це переживати, щоб у самої, як кажуть кукуха не поплила?
- Можливо це не зовсім правильно проводити аналогію, але у диких тварин висока смертність, у птахів висока смертність, людські смерті – це важко. Але якщо смерть за смертю, це все виснажує, ти сам будеш не в ресурсі, не зможеш взагалі нічого робити. В мене були різні стани, депресивні в тому числі, і я розуміла, що ще трохи і мене може не стати, тому який з мене помічник, волонтер. Як я буду далі працювати, якщо я себе витягти не можу?
- Це твоя головна мотивація, що ти корисна людям, тваринам, це твоя місія?
- Спочатку допоможи собі сам. Поки ми не зможемо себе витягти, то ми не зможемо ще комусь допомогти і когось витягнути. Допомогти, нажаль, не завжди можна. І якщо ми не можемо допомогти, ми хоча б пробуємо, ми щось робимо. Якщо вже не виходить, сумно, але треба зібратися і йти далі допомагати, тому що безліч птахів, пташенят сидить, чи людей, які потребують допомоги.
«У КОНЕЙ ОКСАМИТОВІ НОСИКИ»
- Я так розумію, що твій антистрес, це кінь? Це те, що тобі допомагає триматися?
- Це і антистрес, і вчитель певною мірою. Можна сказати, що коні, цей кінь врятував мої стосунки якось, навіть. Його звати Берендей.
- Я, чесно кажучи, трохи їх лякаюсь. Вони це відчувають?
- Відчувають, все відчувають, будь-яку нашу емоцію. Вони все віддзеркалюють.
- Давай поговоримо про цей проєкт BRIDLE UP HOPE, в контексті того, що коні – це антистрес. Як це працює, як це відбувається?
- Є таке поняття, як «іпотерапія», це якщо казати виключно про верхову їзду, лікувальну верхову їзду, коли йде вплив на тіло людини. А може бути вплив і психологічний, то це «іповенція». Коли під час взаємодії з конем розвиваються лідерські якості, ми стаємо впевненіші у собі, долаються страхи. Навіть через звичайний контакт, дотик. Коли торкається людина, то каже «ой, який він м’якенький виявляється, а я думав він жорсткий». Носики взагалі оксамитові у них.
- Це важко утримувати власного коня? І матеріально, і фізично?
- Непросто, тому що матеріальні витрати не маленькі, звісно. Я сама думала, навіщо воно мені потрібно? Може воно мені і не потрібно, грошей і так тих небагато. Але, коли згадую, якщо брати Берендея, ми його з бійні врятували. Коні, які були разом з ним в продажі, їх вже немає в живих. Його теж могло не бути, а він живий.
- Ми знаходимось к клубі «Казка», це таке чудове місце, атмосферне, тут багато коней, яких врятували саме з бійні.
- Власниця «Казки» теж. Тут у кожного коня своя історія, і часто невесела історія. Хтось після спорту списаний, хтось просто доживає свою старість, хтось з поганих умов забраний.
- Вони можуть і небезпеку нести також, травмувати?
- Так, звісно. Треба вчитись розуміти коня. В проєкті все поступово, поетапно. Якщо людина боїться, її не посадять, поки цей страх не подолається, вона спочатку просто звикає до цих габаритів, просто поруч знаходитись. Також вчиться розуміти, які сигнали подає кінь, коли він розслаблений і не несе ніякої небезпеки, і коли він дійсно погрожує, і нам щось каже. І під наглядом інструктора це відбувається.
- До речі, ми все ніяк не запитаємо про твій одяг. Що це за служба, що за інспекція?
- Це Державна екологічна інспекція. Я являюсь інспектором природо-охорони, проводжу патрулювання місцевості по лісах, болотах… Громадським, правда, але тим не менш свою діяльність, патрулювання я можу проводити, як позаштатний працівник інспекції.
- В чому заключається патрулювання, що ти виявляєш?
- Це спостереження, що відбувається в природі, які зміни, які види наявні. Якщо якісь злочини наявні. Знаходили ми і рибацькі снасті, які заборонені законом.
- Браконьєрство?
- Так. Я і сама в капкан попадала браконьєрський. Солонець якось знайшли, думали єгері добру справу роблять, а виявилось, що браконьєрський солонець, і навколо були розставлені пастки.
- На твою думку, Чернігів friendly до тварин, як місто? Ти бачиш гарну тенденцію?
- Так. Людей дійсно багато і добрих, і небайдужих, які переймаються тваринами, це дійсно так.
- В кафешках ставлять водичку, оце ми всі бачимо.
- До речі так. І декілька людей вже зверталися до мене, щоб діток залучити, щоб вони проводили літні канікули не в комп’ютерах і телефонах, а більш вчились доброті.
- Ти любиш Чернігів?
- Так, звісно!
- За що саме?
- Це моє коріння тут, я тут народилась, і я все життя тут живу. Тут просто унікальна природа! Такої природи, як справжні тайгові ліси, болота, ці всі види, які зустрічаються в справжній тайзі, вони в нас зустрічаються чи мешкають.
- Дивне асоціативне питання: якщо порівнювати Чернігів з тваринами, то яку б тваринку він тобі нагадував?
- Просто такий живий організм. От як ліс, він теж, ціла екосистема, як окремий організм. Це місто – місце, яке я люблю, якому я вдячна.
- Щось є, чого не вистачає в Чернігові, що б поміняла?
- Хотілося б, щоб більше людей ставало таких, які будуть доносити інформацію раціональну, правдиву: і про природу, і про тварин, і взагалі, якщо торкатись будь-якої теми.
- Що б хотіла на останок сказати чернігівцям?
- Не поспішати з висновками, і не поспішати засуджувати когось чи щось. Бо всім ситуаціям і подіям є якась причина. Тому просто бути більше в моменті тут і зараз.
- Бути більш розсудливими, так?
- Так.
- Ну, і любити тварин!
- Обов’язково!
- Дякую, що знайшла для нас час.
- Дуже дякую і вам за зустріч і спілкування.
