PROFILE. Емманюель Макрон: президент Франції та симпатик України

Франція – країна гнучка. В ній швидко підіймаються навіть з дивану.
(Альфонс де Ламартін, французький письменник і політичний діяч)

Розпочинаючи цикл матеріалів у форматі профайлу, присвячений відомим іноземним діячам світу політики, автор недовго вагався, яку ж персону обрати першою. Одразу спала на думку постать талановитого та харизматичного діяча європейської та світової політики – президента Франції Емманюеля Макрона. Для нас, українців, він відомий, в першу чергу, своєю безумовною підтримкою нашої країни у протистоянні з російським агресором. Проте я не ставив собі за мету висвітлити лише політичну діяльність Макрона. Головна ціль статті – показати особистість президента Франції з різних боків: його дитинство та молодість, перші кроки на шляху до політичного Олімпу, родинне життя. Останнє, між іншим, викликає цікавість у багатьох через значну різницю у віці пана президента та його дружини Бріжит (вона старша майже на 25 років).

У підготовці цього матеріалу в нагоді стала чудова книжка французької журналістки та політичної оглядачки Анн Фульда «Емманюель Макрон: Ідеальний молодий чоловік», яка вийшла у 2017 році напередодні перемоги Макрона на президентських виборах та розкриває його персону з усіх її сторін. Складається вона з численних інтерв’ю та коментарів політиків, бізнесменів, знайомих Макрона, а також з його власних розповідей авторці. Саму журналістку важко запідозрити у симпатії до Макрона, оскільки вона більше тяжіє до правоцентристського руху, а нинішній президент Франції має лівоцентристські політичні погляди. Проте, у її глибоких знаннях французької політики сумніватися точно не доводиться: за плечима А. Фульда багаторічний досвід роботи у політичному відділі одного з найбільш топових видань Франції «Le Figaro», близькі особисті знайомства з колишніми президентами (їй приписують навіть роман з президентом Ніколя Саркозі в середині 2000-х), урядовцями, депутатами обох палат парламенту, бізнесменами.

То хто ж такий Емманюель Макрон?

Емманюель Макрон у Києві 16 червня 2022 року. Джерело: Вікіпедія 

Дитинство та юність майбутнього президента

Емманюель Жан-Мішель Фредерік Макрон (саме таким є його повне ім’я) народився 21 грудня 1977 року у місті Ам’єн на півночі Франції в родині медиків. Там же проходили дитячі роки майбутнього президента. Перед народженням Емманюеля його батьки втратили первістка – новонароджену доньку, що завдало їм тяжкого удару та наклало значний відбиток на подальше виховання хлопця. Батьки Макрона, за інформацією А. Фульда, у молоді роки брали участь у студентських протестах 1968 року, проте пізніше фактично відійшли від політики, розчарувавшись у ній.

В цілому можна сказати, що Макрон виріс у типовій добропорядній французькій родині, де батьки багато працювали, щоб забезпечити добробут, проте мало приділяли уваги дітям. Попри те, що батьки в плані релігійних поглядів були агностиками, сам Емманюель у 12-річному віці з власної ініціативи прийняв хрещення у католицькій церкві. Батько, Жан-Мішель Макрон з дитинства прищепив синові любов до історії та класичної літератури, а також навчав його давньогрецькій мові та філософії.

До 6-го класу Емманюель навчався у звичайній державній школі в Ам’єні, а потім за порадою бабусі по материнській лінії залишив школу та вступив до приватного католицького коледжу La Providence. За роки шкільних студій і батьки, і вчителі, оцінювали хлопця як талановитого, надзвичайно працездатного та впертого у досягненні результату. А. Фульда розповідає характерну історію: коли на вступному іспиті до музичної школи його «завалила» одна з викладачок, Емманюель наполіг, щоб саме вона приймала у нього екзамен наступного року.

Водночас, шкільний вчитель історії Макрона підкреслює його потяг до спілкування з дорослими та загалом цікавість до знань у майбутнього президента. Але при всій своїй допитливості Макрон, за словами його батьків, не був ні вундеркіндом, ні інтровертом, якому важко вдаються відносини з людьми. «Нормальна дитина, яка любила грати… у родині ніхто ніколи не казав, що він був якийсь особливий», - згадує мати політика Франсуаза Ногез-Макрон. Також мати каже, що у нього були прекрасні відносини з усіма, але ніколи не було близьких друзів.

Емманюель Макрон у юності. Джерело: Telegraf

Окремо слід приділити увагу взаєминам Макрона з його бабусею по матері Жермен Ногез (або, як її називали в родині, Манетт). Походячи з бідної та малограмотної родини, вона змогла отримати освіту та стати директоркою коледжу. Рідні згадують, що бабуся мала дуже сильний характер та була надзвичайно вимоглива до всього, що стосувалося освіти та роботи. Її пристрастю були література та класична музика, а вплив на онука – колосальним: вона була беззаперечним авторитетом та ніколи не робила йому поблажок.

Про неймовірно сильний зв’язок Емманюеля з бабусею свідчить такий факт: коли у 2013 році здоров’я Ж. Ногез почало різко погіршуватися, Макрон телефонував їй щоденно. На той час він уже мав посаду заступника голови адміністрації президента Франсуа Олланда. А у квітні того ж року, отримавши звістку, що бабуся при смерті, Макрон залишає важливу нараду та мчить до Ам’єна, щоб встигнути попрощатися з нею. За інформацією французьких джерел, саме тоді стався фактичний розрив Макрона з президентом Олландом – Емманюель не зміг пробачити відсутність співчуття при особистій трагедії і з того моменту перестав відчувати себе зобов’язаним Олланду. І на завершення ще дещо про роль бабусі в житті Макрона. Саме вона фактично «благословила» відносини 16-річного Емманюеля з його майбутньою дружиною, на той час заміжньою викладачкою Бріжит Оз’єр. Остання згадує, що їх шлюб не склався б, якби не допомога Манетт…

Макрон у роки молодості. Джерело: Telegraf

Роль дружини в житті та політичній кар’єрі Макрона

Емманюель та Бріжит Макрон. Джерело: 24 Канал

Друга жінка у житті Е. Макрона, яка має на нього дуже відчутний вплив, - це його дружина Бріжит (в дівоцтві Троньє). Вона народилася у 1953 році в консервативній католицькій родині відомих в Пікардії шоколатьє, у 20-річному віці вийшла заміж за директора одного зі значних французьких банків Андре-Луї Оз’єра. Від цього шлюбу мала трьох дітей, і з першим чоловіком розлучилася лише у 2006-му році.

Зі своїм другим чоловіком Е. Макроном Бріжит познайомилася під час навчання майбутнього французького лідера в коледжі La Providence, де вона керувала театральним гуртком. З її слів, молодший на 24 роки юнак справив на неї надзвичайне враження своїм «виключним розумом». Батьки Макрона спочатку були проти цих взаємин через значну різницю у віці та направили сина на навчання до престижного паризького Ліцею короля Генріха IV. Але онука, як вже згадувалося, підтримала бабуся Ж. Ногез.

Батьки заборонили Макрону зустрічатися з Бріжит до досягнення ним повноліття, проте їхні таємні зустрічі відбувалися постійно. Після того, як Емманюелю виповнилося 18, він в ультимативній формі оголосив батькам, що продовжуватиме відносини з Бріжит. Але шлюб між ними укладений тільки у 2007-му році. Непроста історія кохання, за словами Макрона, змусила його рано подорослішати та одразу після дитинства зануритися в доросле життя, проминувши юність.

Вже неодноразово згадувана А. Фульда у своїй книзі стверджує, що незвичайність шлюбу Емманюеля та Бріжит не тільки у значній різниці у віці, а й у тому, що, за її словами, Бріжит є єдиною жінкою та єдиним коханням у житті французького президента. На думку матері Макрона, яка дуже хворобливо поставилася до рішення сина не мати власних дітей, «кохання Емманюеля та Бріжит – це повне злиття». Родиною Макрона стали по суті родичі його дружини, діти та онуки, з якими він регулярно проводив вікенди та свята.

Яким же є реальний вплив нинішньої першої леді Франції на президента? Французькі журналісти вважають, що під зовнішністю життєрадісної білявки ховається набагато складніша натура. Про це можна судити хоча би з того, що погляди Бріжит нерідко бувають більш рішучими, ніж в її чоловіка. До прикладу, вона категорично виступала за заборону носіння хіджабу у навчальних закладах, вважаючи цей предмет одягу насиллям над жінками. «Емманюель – людина консенсусу, а я не терплю, коли завдають болю дітям та жінкам», - коментувала сама Бріжит для книги А. Фульда.

Чи правда, що саме дружина підштовхнула Макрона зайнятися політикою та вмовила балотуватися на президентських виборах 2017-го року? На це немає однозначної відповіді. Проте, за словами Фульда, до Бріжит часто звертаються, щоб передати щось президенту або зустрітися з ним. Дружина часто супроводжує Макрона під час закордонних візитів, робочих нарад, публічних виступів, інтерв’ю, і це дає привід багатьом вважати її вплив на президента Франції надмірним. «Я ходжу на всі зустрічі, слухаю, але не беру участі. Я королева «дебрифінгу». Ми потім обговорюємо все удвох… Ми завжди так діємо», - розповідала Бріжит журналістам ще під час першої президентської виборчої кампанії свого чоловіка. Багато хто вважає, що ще одна важлива роль дружини французького президента - стримувати його надмірні амбіції, «спускати його з небес на землю».

Завершуючи розділ про першу леді Франції, неможливо оминути той факт, що про неї з різною періодичністю поширюють доволі брудні чутки. Зокрема, починаючи з 2021-го року окремі французькі журналісти та блогери транслювали інформацію, що начебто дружина Е. Макрона від народження була хлопчиком, а пізніше відбулася операція по зміні статі. В зв’язку з цим заявлялося про начебто нетрадиційну сексуальну орієнтацію самого Макрона. У відповідь на це Бріжит та Емманюель зверталися з позовами до суду на наклепників. Також від травня 2025-го року у світовій пресі циркулювали чутки про охолодження відносин у їх парі. Зокрема, багато хто відверто смакував випадковий відеокадр, на якому Бріжит буцімто вдарила Емманюеля по обличчю під час виходу з президентського літака, що сам Макрон пояснив як звичайний жарт подружжя між собою. У кількох інших епізодах дружина демонстративно ігнорувала президента Франції.

Шлях до політичної вершини: «старші брати» Макрона

Звичайно, стрімке зростання соціального статусу молодого Е. Макрона не обійшлося без допомоги впливових покровителів, «сильних світу цього». Цих людей А. Фульда символічно називає «старшими братами» Макрона. Ще на початку кар’єри Макрон начебто працював асистентом відомого французького філософа Поля Рікера, про якого захоплено відгукувався як про свого наставника, підкреслюючи, що це знайомство виявилося доленосним. Водночас, за словами співробітниці Фонду Рікера М. Рево д’Авон, насправді Макрон був лише помічником редактора при підготовці до публікації однієї з книжок видатного вченого і пізніше нібито вигідно використав цей факт у своїй політичній біографії, заявляючи про близькість з філософом.

Окрім вже згаданого Рікера та колишнього прем’єр-міністра Франції Лорана Фабіуса, на політичну кар’єру майбутнього лідера Франції значно вплинуло знайомство з бізнесменом Анрі Ерманом, який нажив капітал у сфері торгівлі та був меценатом лівоцентристів. Ерман фінансово підтримував кілька аналітичних центрів, а також був засновником журналу «1», в якому регулярно друкували статті Макрона. За спогадами вдови Ермана, він познайомився з Емманюелем під час стажування останнього у префектурі департаменту Уаза, був буквально зачарований талановитим молодим чоловіком, запросив його до Парижу, де буквально відчинив перед ним двері столиці: позичив грошей на купівлю квартири, познайомив з потрібними людьми та допоміг влаштуватися на роботу до престижного банку Ротшильда. Саме Ерман одним з перших запропонував Макрону балотуватися на президентських виборах.

Після Ермана у майбутнього президента Франції було ще багато покровителів, як-от: керівник банку Ротшильда Давид де Ротшильд та віце-президент цього банку Франсуа Енро, адвокат Жан-Мішель Даруа, голова фармацевтичного гіганта Sanofi Серж Вайнбер, бізнесмен та радник президента Франції Н. Саркозі Ален Мінк, відомий публіцист, економіст і фінансист Жак Атталі, президент компанії Nestle Петер Брабек. Всі вони підкреслювали розум Макрона, його харизму, талант зачарувати співрозмовника, вміння слухати. У інтерв’ю для книги А. Фульда С. Вайнбер відверто сказав, що був також вражений глибокою впевненістю Макрона у собі.

Деякі покровителі Макрона щиро раділи його успіхам, але з часом зрозуміли, що він їх банально використав для досягнення своїх цілей. Напевно, найбільш впливовим покровителем Емманюеля був його попередник у президентському кріслі Ф. Олланд, який називав Макрона «сином, про якого мріє кожний». Проте стосунки між ними з часом зіпсувалися, а рішення Макрона висувати свою кандидатуру Олланд взагалі сприйняв як зраду, оскільки балотування Емманюеля позбавило кандидата від партії колишнього президента будь-яких шансів на вихід до другого туру виборчих перегонів.

На думку А. Фульда, найбільш доленосні у політичній кар’єрі Макрона три постаті - Жан-П’єр Жує, Жак Атталі та Ален Мінк. Перший, будучи чиновником високого рангу та особистим другом президента Ф. Олланда, звернув його увагу на перспективного молодого банкіра з дому Ротшильдів та запропонував взяти його на роботу до Єлисейського палацу. Так молодий Макрон став заступником голови президентської адміністрації. Пізніше Жує посприяв тому, щоб у 2014 році Олланд призначив Макрона міністром економіки. Ж. Атталі вважав, що саме він «створив» Емманюеля для великої політики, оскільки у 2007-му році запросив його до комісії з економічного добробуту та познайомив з впливовими бізнесменами. Пізніше Атталі розчарувався у своєму протеже та їх шляхи розійшлися. Він хвалив його за високу компетентність, відкритість, розум і працездатність, але критикував за беззмістовність, нарцисизм і банальну відсутність будь-якого світогляду. А останній зі згаданих покровителів А. Мінк свого часу запропонував Макрону перейти на роботу до банку Ротшильда, де він зміг повною мірою розкрити всі свої якості та став близьким другом президента банку Д. де Ротшильда (А. Фульда відзначає, що Макрон - один із небагатьох людей у Парижі, хто міг звертатися до Ротшильда по імені і на «ти»).

Творці вдалого медійного образу Макрона

Як відомо читачам, значну частку успішності політика будь-якого масштабу складає його медійний образ. Звісно, Е. Макрон не є виключенням з правил. Першопочатково, ще на світанку своєї кар’єри, працюючи у банку Ротшильда, Макрон зовсім не цурався світського життя та уваги медіа. Втім, він світився переважно на сторінках спеціалізованих видань і зовсім не залучав до створення свого образу дружину Бріжит. Проте пізніше ситуація змінилася, і вже перед початком своєї першої президентської кампанії Макрон став активно підігрівати медійний інтерес до своєї другої половини. Це сприяло зростанню рейтингу його впізнаваності одразу на 30% буквально за декілька місяців. А. Фульда іронізувала, що Е. Макрон, який позиціонував себе як сучасний прогресивний політик, чомусь обрав для збільшення своєї впізнаваності такі архаїчні методи, як розміщення світлин із дружиною на перших шпальтах топових французьких видань. В епоху Інтернета, на її думку, це виглядало надто застаріло. До того ж, за словами радника президента Ф. Олланда з питань піару Гаспара Ганцера, до свого призначення на посаду міністра економіки у 2014 році Макрон навіть не мав акаунтів у Twitter (нинішній X) і Facebook.

Творенням медійного образу родини Макронів, за словами Б. Макрон, займалася засновниця сайту Purepeople та директорка відомої фотоагенції Bestimage Мішель (Мімі) Маршан. Багато французьких дослідників вважають, що саме М. Маршан є головною профі у творенні правильного медійного образу політиків і творчих знаменитостей.

Вийти на перші шпальти таблоїдів Макрону допоміг ще один його давній покровитель – бізнесмен, медіамагнат, засновник телеканалів і майстер лобіювання Паскаль Узело. Саме він, познайомившись із майбутнім президентом ще під час його роботи у банку Ротшильда, відрекомендував того впливовим персонам зі світу моди, шоу-бізнесу та популярної преси. Саме любов Макрона до світського життя та його зв’язки з зірками шоу-бізнесу, театру, кіно та літератури зіграли у твердий плюс під час його першої президентської кампанії, оскільки багато знаменитостей Франції публічно оголосили про підтримку його кандидатури на виборах 2017-го року.

Перше президентство Макрона: макронізм, внутрішня та зовнішня політика

а) Що таке макронізм?

Багато дослідників і журналістів наголошують, що після перемоги Макрона на президентських виборах у 2017-му році він керується у внутрішній і зовнішній політиці специфічним комплексом ідей, який часто називають «макронізм». Слід сказати, що сам Макрон, який є вихідцем з поміркованих лівих політичних кіл, але пізніше відійшов від них, позиціонував і продовжує позиціонувати себе як центрист, політик, який начебто зберігає баланс і рівновіддаленість від політичних сил лівого та правого крила. Хоча сам політичний рух Е. Макрона «Вперед, Республіка!» наповнений вихідцями як з лівого, так і з правого політичних таборів. Сам макронівський центризм є своєрідним явищем у Франції – країні, яка впродовж останніх більше 200 років своєї історії характеризувалася яскравою полярністю політичних ідеологій, наявністю сильних лівого та правого політичних сегментів.

Що дійсно відрізняє Макрона від інших політиків, так це наявність у його політичному арсеналі інструментів з області ірраціонального. Зокрема, він багато каже про почуття, про невимірні містичні матерії, зізнається у любові Франції та французам і робить це абсолютно свідомо. За його словами, «Це велика помилка – не говорити в політиці про любов, оскільки в політиці є емоційний, ірраціональний бік, так потрібний людям».

б) Особливості внутрішньої політики

На перших президентських виборах Макрон переміг із установкою на швидке та докорінне реформування. Загалом було заплановано реалізувати близько сотні реформ, проте не всі з них були запроваджені чи доведені до логічного завершення. При цьому йому необхідно було враховувати, перш за все, особливість самого французького суспільства, яка полягає у традиційно сильній громадянській активності та впливовості професійних спілок.

Спочатку новий президент Франції взявся за реформу ринку праці, зокрема, шляхом зміни умов трудових контрактів, обмеження розміру компенсацій при звільненні працівників. Ця реформа одразу наштовхнулася на опір профспілок, проте Макрон зумів його нейтралізувати і все ж продавити свої ініціативи. У 2018-му він реалізував реформу залізничної сфери, зокрема, державної компанії SNCF, яка була збитковою, але контрольованою профспілками. Залізничники втратили статус і привілеї державних службовців, а також право раннього виходу на пенсію. Макрон отримав протести залізничних профспілок, до яких пізніше долучилися студенти.

Але найбільшим випробуванням першого президентського терміну Макрона став рух «жовтих жилетів», який виник у листопаді 2018-го у відповідь на ініціативу уряду збільшити податок на дизельне паливо, яку пояснювали турботою про охорону навколишнього середовища. Самі протести «жовтих жилетів» охопили столицю та регіони Франції, були масовими та понадпартійними, і тривали майже рік, перетворюючись місцями на криваві сутички з правоохоронцями. Для зниження соціальної напруги Макрону довелося не тільки відкликати скандальну ініціативу щодо дизпалива, а й продемонструвати кроки до діалогу з суспільством. Зокрема, він запропонував заходи з підвищення купівельної спроможності населення, ініціював широкі національні дебати в рамках нової комунікаційної стратегії.

в) Зовнішня політика Макрона: основні точки прикладання зусиль

Основним питанням зовнішньополітичної стратегії Макрона стало посилення ролі Франції у Європейському Союзі та загалом посилення всього ЄС. «Якщо ми не прокинемося, є великий ризик того, що ми зникнемо геополітично, тобто ми не будемо господарями своєї долі», - відзначав сам Е. Макрон у інтерв’ю виданню «The Economist» у 2019-му. У питаннях щодо посилення ролі ЄС, формування у перспективі європейської оборонної ідентичності, автономної та самодостатньої європейської військової сили без надмірної опори на американську мілітарну потугу, французький президент в цілому знайшов розуміння із канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель, ба більше, перехопив політичну лідерську роль у тандемі двох найбільших європейських країн (Франція та ФРН) в канцлера Олафа Шольца. При цьому економічна першість у тандемі лишалася за Німеччиною.

Макрон та французькі військові. Джерело: сайт irp.news

Певною наївністю з боку Е. Макрона часів його першого президентського терміну зараз виглядає його намагання вибудувати діалог з росією. Його ідейні концепти щодо побудови «єдиної держави Європа» мали на увазі тісні, взаємоповажні відносини всіх країн європейського континенту, серед яких він бачив і російську федерацію. Але час розставив все по місцях, і точка зору французького лідера щодо відносин з путіним та росією зазнала кардинальних змін.

Ще однією важливою точкою докладання зусиль для Франції Макрона стали Середземномор’я, а також Північ, Захід і Центр Африки. В силу свого історичного минулого Франція у Африці та Африка у французькій геополітиці, дипломатії та військовій політиці відіграють виняткову роль, оскільки Париж пов’язаний зі своїми колишніми колоніями угодами про військову допомогу, міцними економічними зв’язками, а також зберігає пряму військову присутність, стримуючи терористичну активність у країнах так званого «Сахелю», зокрема, в Малі, Центральноафриканській республіці (ЦАР) та Судані. Втім, за час президентських каденцій Макрона успіхи Франції у регіоні були нестійкими. Посилення економічного впливу Китаю та військового впливу рф з відкриттям військових баз, використанням терористичних угрупувань і різноманітних приватних військових компаній на кшталт сумнозвісного «Вагнера» потіснили позиції Франції у регіоні. Відновити їх можливо за рахунок долучення тієї ж американської військово-політичної сили.

Маючи острівні території у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, Франція традиційно має вибудовувати партнерство з найбільш впливовими країнами-гравцями регіону. Звісно, з демократичними країнами у першу чергу. Тому за часів першої каденції Е. Макрон докладав зусиль для розвитку партнерських взаємин з Індією, Австралією та Японією. Головною метою тут є побудова міцної «індо-тихоокеанської вісі» демократичних країн: Індії, Австралії, Японії та французьких територій Океанії. Водночас у стосунках з Китаєм президент Франції наголошував на принципах побудови взаємовигідної співпраці. Проте відзначав небезпеку економічної експансії могутньої економіки КНР на територію Європи при значною мірою закритому для європейських товарів китайському ринку. У 2019-му році він відмовився підписати рамкову угоду про приєднання Франції до глобальної китайської ініціативи «Нового шовкового шляху» «Один пояс – один шлях» (ОПОШ), вважаючи її лише варіантом глобалізації по-китайськи (в цьому Е. Макрон мав рацію, оскільки, безумовно, ОПОШ є одним з головних інструментів економічного та політичного проникнення КНР у ЄС. - Авт.).

Друге президентство Макрона

Можна сміливо стверджувати, що другий президентський термін Е. Макрона сприймається через призму російсько-української війни, оскільки свою другу перемогу на виборах він здобув наприкінці квітня 2022-го, перемігши кандидатку від правих сил Марін Ле Пен, якій традиційно закидають тісні зв’язки з росією. Макрон став одним із головних лідерів західного світу, який виступає за неухильну підтримку України у боротьбі з російською агресією. Навіть більше, він став ключовим європейським лідером у цій підтримці, враховуючи нерішучість тодішнього німецького канцлера О. Шольца та часту зміну прем’єр-міністрів у Великій Британії.

Емманюель Макрон та президент України Володимир Зеленський. Джерело: Европейська правда

Слід сказати, що Макрон має взаємну особисту симпатію із президентом України В. Зеленським, між ними сформувалися дружні людські стосунки, про що неодноразово заявляв і український лідер. Зокрема, з його слів, вони часто спілкуються телефоном, причому не тільки про політику та війну, а й про базові загальнолюдські цінності.

В умовах палаючої на континенті найбільшої війни після Другої світової Макрон виступив з ініціативою посилення НАТО та французької військової компоненти у його складі. Зокрема, у 2023-му році він запропонував збільшити оборонний бюджет Франції до 414 мільярдів євро – на 119 мільярдів більш ніж у попередній період. Також у планах були збільшення, реформування та модернізація збройних сил Франції, посилення їх ядерної складової. На початку 2024-го президент Франції навіть висував ідеї розміщення на території України французьких військ для охорони ключових портів та об’єктів інфраструктури, втім, пізніше вони зійшли нанівець.

Натомість у внутрішній політиці другий президентський термін Е. Макрона, який триватиме до 2027-го року, став ще складнішим, ніж попередній. У квітні 2023-го він таки підписав закон про пенсійну реформу, який підвищує пенсійний вік до 64 років. Цьому рішенню передували масові страйки та акції протесту невдоволених. Не додає впевненості й ускладнення економічної ситуації в країні. Макрон намагається маневрувати між вимогами та потребами різних політичних сил і соціальних прошарків, свідчення цьому - часта зміна урядів та перетасовка міністрів. До прикладу, за останні 1,5 роки у Франції змінилося вже 5 голів уряду, але помітних змін на краще у соціально-економічній ситуації не відбулося. Причому діяльність президента, попри його загравання з різними політичними таборами, викликає критику як з лівого, так і з правого боків. Певні «гарячі голови» з числа правих наразі закликають не просто до зміни прем’єрів, а до оголошення імпічмента самому Макрону.

Така ситуація посилює протестні настрої в країні. Нещодавно, 8 вересня 2025-го року, у Франції розпочався масовий протестний рух «Заблокуємо все», у якому беруть участь понад 100 тисяч людей. Місцями відбуваються доволі жорсткі погроми та сутички з поліцією. Основна причина виступів - ініціатива президента Макрона щодо скорочення бюджетних витрат, також люди не підтримують кандидатуру нового прем’єр-міністра Франції Себастьєна Лекорню. Як будуть розвиватися події, стане зрозуміло вже зовсім скоро.

Франція після Макрона: прогнози

Що може чекати Францію далі, після завершення президентського терміну Макрона у 2027-му році? Вочевидь, всередині тієї V Французької Республіки, яка існує з 1958-му року, намітилася серйозна політична та соціально-економічна криза. І відсутність у подальшому президента-центриста Макрона, який був балансиром між лівим та правим політичними таборами у політично поляризованій країні, може ще більше розхитати ситуацію у Франції. До цього слід додати фактор нелегальних мігрантів, котрі у XXI столітті  відіграють значну роль у житті не тільки Франції, а й багатьох інших європейських країн. Часто мігранти є тією силою, яка долучається до різноманітних стихійних виступів проти ініціатив французької влади, далеко не всі з них згодні приймати та усвідомлювати свою французьку ідентичність. У зв’язку з цим ймовірне подальше посилення популістичних політичних рухів переважно радикально правого спектру, на фоні яких навіть М. Ле Пен може виглядати лібералкою. Окрім того, надзвичайно важливим є збереження ролі Франції як одного з провідних лідерів у ЄС, в тому числі, у військовому плані на фоні нестабільної політики адміністрації президента США Дональда Трампа. Набуття об’єднаною Європою власної політичної та військової суб’єктності дозволить застрахуватися від ризиків в разі припинення американської військової підтримки для європейських партнерів НАТО.