Гурт «МУР» добре відомий багатьом українцям – це культурний проєкт, який поєднує театр, музику та активізм. Але чи знали ви, що один з його учасників народився та провів більшу частину життя у Чернігові? З Олександром Заїкою ми говоримо про перші кроки у творчості, роль Сосюри, сольний проєкт, рідне місто та плани на майбутнє.
Багато поціновувачів альбому та вистави «МУР» «Ти[Романтика]» знають його як поета Володимира Сосюру. Втім, для тих, хто заглиблювалися у творчість Олександра Заїки, він відомий як учасник рок-гурту «Теорія розбитих вікон» і сольний виконавець під псевдонімом Licht. Про творчий шлях артиста – від репетиційної бази на Любецькій у Чернігові до туру Україною та великого екрана – розповідаємо далі.
«Змінювалася назва, змінювалися учасники, але мрія співати залишалася»
Попри те, що родина Олександра крокувала зовсім не творчим шляхом, чоловік змалечку мріяв бути на сцені. Вже з дитинства він співав, займався танцями, відвідував чернігівський аматорський «Театр 23», куди його привела сестра. Після школи Олександр вступив до НУ «Чернігівський колегіум» на спеціальність вчителя української мови та літератури, однак швидко зрозумів, що це не його нива. Майбутнього артиста більше цікавила музика й театр.
Завдяки своїй тодішній дівчині, котра вірила в талант хлопця, він потрапив до київського університету, що дав йому поштовх в акторстві. А от перші вагомі кроки в музику Олександр здійснив у Чернігові.
З 14-15 років я збирав гурт, який зараз називається «Теорія розбитих вікон». Назва змінювалася багато разів, змінювалися учасники, але мрія співати й писати пісні залишалася. Була продуктова база «Віско» і біля неї - репетиційна база (на вул. Любецька. – Ред.), де ми записували перші пісні. Ми завжди казали «база у Мосі», бо власника називали Мося. Так з 14 років все закрутилося, я зрозумів, що не можу без музики, – згадує Олександр Заїка.
Саме на цій базі записували перший мініальбом гурту «Теорія розбитих вікон», який можна послухати лише в Telegram-каналі. Співак зізнається:
На платформи ми їх (треки, - ред.) не завантажуємо, бо якість відрізняється від нових записаних пісень. Ми лишаємо це в минулому як приємний спогад, що був початком кар'єри.
«Теорія розбитих вікон» – це твоя музична підтримка»
Усі учасники рок-гурту з Чернігова. Олександр навчався в школі № 31, а Валерій Ніжинець та Богдан Макеєнко – в 12-й, що неподалік. Ще школярами троє друзів постійно проводили разом час та марили гуртом. Попри відсутність музичної освіти, трьом чернігівським підліткам вдалося здійснити спільну мрію. Олександр розповідає:
Багато разів до нас доєднувалися та йшли люди, ми вчилися грати на різних інструментах. Гурт на той момент називався «Another Wind», а ми казали АW. Дійсно, багато різних музикантів змінилося, але ми втрьох дійшли до «Теорії розбитих вікон»
Нинішня назва гурту з’явилася на початку повномасштабного вторгнення. У 1982 році в Америці сформулювали «Теорію розбитих вікон», яка стверджувала, що якщо хтось розбив вікно в будинку, і ніхто не вставив нове, то незабаром в ньому не залишиться жодного цілого вікна, почнеться мародерство.
Тобто скоєне зло буде тільки збільшуватись, якщо його не зупинити, – пояснює артист. – Через повномасштабне вторгнення мені дуже відгукнулась ця назва, її запропонував наш барабанник Валерій. Теорія відгукнулась у багатьох сенсах – завжди треба чинити опір, щось робити, не можна закривати очі на проблему.
Тексти пісень здебільшого написані Олександром, інші учасники займаються переважно музикою. Вокаліст формулює філософію колективу лаконічно: «Теорія розбитих вікон – це твоя музична підтримка». Своєю творчістю гурт намагається донести людям, що вони не самі зі своїми проблемами.
Вже після початку вторгнення гурт приїжджав грати у рідне місто. Чернігівці слухали наживо «Теорію розбитих вікон» у «Soul Pub». Олександр Заїка згадує:
Прийшло близько 150 людей. Заклад був забитий вщент. Це був дуже класний концерт, дуже атмосферний, ми зібрали кошти на Збройні Сили. Хочемо ще приїхати, але зараз барабанник наш проходить БЗВП (Базова загальновійськова підготовка. – Ред.), він мобілізований, і концерти поки що на стопі, будемо дивитися на його зайнятість. Але продовжимо створювати пісні.
«Я згадував друзів, з якими ми постійно спілкувались російською»
Повномасштабне вторгнення значно вплинуло на свідомість артиста та його творчість. Олександр зустрів 24 лютого в Києві, а от родина проживала в Чернігові. Коли ворог намагався взяти місто, чоловік періодично втрачав зв’язок з рідними, – і це були одні з найважчих моментів війни.
Мене всі відмовляли, але я хотів взяти велосипед і просто рушити, бо ти не знаєш, коли ще побачиш рідних. В такі моменти щось тваринне прокидається або героїчне - тобі наче байдуже на весь світ і ти дієш, – ділиться чоловік.
Вперше з початку вторгнення Олександр приїхав до Чернігова у червні. Під час бойових дій його батьки виїхали в Німеччину, проте в місті на нього чекала сестра та решта рідні.
Я пам'ятаю, як ми проїжджали Масани, і там стояв розбитий танк. Я не знаю, чий він, але це був дуже болючий момент. Я і в Києві встиг побачити вантажівку, яка повністю згоріла, вона стояла посеред Берестейського проспекту, і я просто ходив повз неї, - згадує Олександр.
Він зізнається, що лише після 24 лютого усвідомив важливість української мови та культури. Раніше спілкувався російською, міг слухати музику країни-агресорки, писав пісні російською, тому відчуває сором і провину.
Вони апелюють фразами, що йдуть захищати російськомовне населення, – продовжує наш співрозмовник. – Я згадував друзів, з якими ми постійно спілкувались російською, періодично слухали якісь російські гурти, і мені соромно за себе. Дуже шкода, що я так пізно все це осмислив, що я приїхав в Чернігів, вже коли там стояв цей розбитий танк, що я не був у моменти, коли місто обороняли. Я їхав з дядьком, дивився на все це і розумів, що треба викорінити все російське повністю, бо вони приносять лише розруху та смерть.
«Було відчуття, що це значущий внесок в українську музику»
Мистецький гурт «МУР» доволі молодий, але швидко набрав популярності серед українців. Засновник проєкту Олександр Хоменко разом з Віктором Ткаченком і Миколою Шмундиром почали робити пісні з віршів українських класиків. Згодом до них приєднався й Олександр Заїка. Спочатку за його участі з’явилася пісня «Народ мій є» на вірш Симоненка, потім голос чоловіка зазвучав у освітніх відео гурту та інших треках. А вже з часом Олександр став одним з учасників «МУРу».
Спочатку я просто з ними тусив, бо це було цікаво, це було важливо робити не тільки для української аудиторії, а й для нас. Було важливо розібратись в нашій культурі, пізнати її самим. Я обожнюю «МУР» за те, що сам навчаюсь, допоки ми щось намагаємось донести аудиторії. Коли ми працювали над альбомом «Ти[Романтика]», 31 грудня, перед Новим роком, ми зустрілись з Сашком Хоменком на метро «Університет». Було чотири особливих худі, в яких ми грали на концертах. Він передав мені худі й сказав, що всі в «МУРі» хочуть, щоб я став постійним учасником.
З того часу Олександр Заїка у складі проєкту «МУР», працює над популяризацією української культури. До речі, сама назва гурту означає стіну, яка має відокремити українців від російської культури.
Альбом «Ти[Романтика]» переповідає історію письменників «Розстріляного відродження», котрі проживали в харківському будинку «Слово». Пісні швидко припали до душі слухачам, особливо молоді, та спонукали їх до вивчення історії. Про перше враження від записаного альбому Олександр Заїка розповідає:
Ми були в шоці. Це був нескінченний день, з самого ранку до вечора ми записували когось, записувалися самі. Сашко сходив, купив шампанське, ввечері ми відкоркували пляшку, розлили по келихам, лягли всі на землю й увімкнули повністю від початку до кінця альбом. Було відчуття, що це значущий внесок в українську музику.
Попри те, що в планах не було вистави, всі учасники гурту погодилися, що «Ти[Романтика]» звучить як мюзикл.
«З Сосюрою ми би поладнали і залюбки випили разом вина»
Перша вистава «Ти[Романтика]» відбулася в Жовтневому палаці у Києві. Артист щиро зізнається, що це було жахливо. Репетиції проходили без декорацій, балет репетирував окремо від акторів, ще й проблеми зі звуком змусили понервувати. До того ж на підготовку «МУР» мав лише 21 день. Олександр говорить:
Це величезна відповідальність. В нас повірили, нам довірили кошти, які люди заплатили за квитки, ми їх вклали в декорації, костюми. Все, що було на сцені в той момент – це завдяки людям, які купили квитки на першу виставу. Ми не могли їх підвести.
Чоловік зауважує, що саме після першої вистави він зрозумів, що таке щастя:
Я йшов із Жовтневого, і мене переповнювало тепле відчуття впевненості в завтрашньому дні, в тому, що я роблю, в друзях, в оточенні, в очах глядачів, які дивились на нас. Тоді я вперше зрозумів, що люди вкладають у слово «щастя».
Олександр Заїка в ролі Сосюри (кадр з «МУР. Ти [Романтика] в кіно»)
У реп-мюзиклі «Ти[Романтика]» Олександр Заїка грає роль Володимира Сосюри. Актор зізнається, що перевтілитися в поета було не складно, адже в них чимало спільного. Заїка вивчав інформацію про поета, аби краще подати його образ, однак зізнається, що одну з фішок персонажа підгледів у голлівудського актора.
Джонні Депп казав класну річ, що його персонаж Джек Горобець завжди ходить ніби по палубі, навіть на землі його хитає туди-сюди. Володимир Сосюра дуже часто випивав, і мені здалося, що він може бути завжди трішечки ніби напідпитку, і через це позитивно налаштований до всіх навколо, – пояснює Олександр.
Щодо спільних рис, то артисту дуже відгукується романтизація всього, що навколо. Проте важливо було донести й те, що доля Сосюри непроста. Пісня «Третя рота», яку виконує Олександр Заїка, висвітлює період служби поета у 3-му Гайдамацькому полку Армії УНР під час радянсько-української війни. Виконавець розповідає:
Насправді, в «Ти[Романтиці]» закладено багато паралелей з сучасністю, наприклад, Курбас каже: «Текстами теж битимуть врага». Вони також існували в часи спротиву, культура під час війни дуже важлива, бо це одна з причин, яка підштовхує до війни. Так само в пісні «Третя рота» є паралель. Сосюра 98-го року народження, і я 98-го (різних століть, - ред.) Він служив у 3-му Гайдамацькому полку, а я замислююсь про те, щоб піти в 3-тю штурмову. На жаль, історія циклічна.
У багатьох Олександр Заїка тепер асоціюється саме з Сосюрою, що свідчить про його акторський талант.
Мені здається, ми б з ним поладнали і залюбки випили разом вина, прогулюючись Хрещатиком, – підсумовує Олександр.
«Приїхав з Києва і зіграв у Чернігівському драмтеатрі, про що мріяв з 12 років»
«МУР» двічі приїжджав у Чернігів з виставою «Ти[Романтика]». Олександр зізнається, що з дитинства мріяв зіграти на сцені нашого драмтеатру. Першу виставу згадує так:
Ми грали без Сашка Хоменка, а зазвичай він каже напутнє слово перед початком вистави. Тоді я був на його місці, хотів сказати щось натхненне, але дуже хвилювався і сказав: «Це моє рідне місто. Давайте, будь ласка, зробимо так, щоб всі були в захваті». В кінці, коли піднімається зала, всі аплодують, вмикається світло, я побачив стільки знайомих облич. Половина залу – це мої знайомі, яких я не бачив 10 років. Але коли ми грали, я не думав про це, бо тільки-но ти робиш перший крок на сцену, Олександр Заїка зникає, існує тільки Володимир Сосюра – це магія театру.
Під час турів Україною «МУР» збирає кошти на ЗСУ, після кожної вистави проводиться аукціон. Якщо перша поїздка до Чернігова не відзначилася великою сумою донатів, то під час другої вдалося зібрати аж 400 тисяч гривень. Гурт розіграв на аукціоні вінілову платівку «Ти[Романтика]», 3D-модель будинку «Слово» та сценарій мюзиклу. До речі, сценарій розіграли за донат на потреби акторів Чернігівського драмтеатру, що стали на захист країни
В нас автобус одразу від'їжджав після вистави, тому, коли був другий аукціон, я швидко вибіг на вулицю, щоб побачити сестру, дядька, племінників, діда, бабусю, щоб з усіма пообійматись. Вони плакали, пишалися мною. Я приїхав з Києва з виставою і зіграв у Чернігівському драмтеатрі, для мене це було дуже важливо, я про це мріяв з 12 років, – зізнається чоловік.
З 10 квітня у прокат вийшов мюзикл «МУР. Ти [Романтика] в кіно». Це великий прорив для українського театру. Нині виставу можна подивитися на ресурсі Megogo. Чому її має побачити кожен українець? Олександр Заїка міркує так:
Це перший український історичний мюзикл про «Розстріляне відродження», про те, як Росія намагалася знищити нас сто років тому. Він витирає пил з книжок, з персон, які здаються нам клішованими. Всі знають «Люблю України коханої небо» або «Так ніхто не кохав» Сосюри, але ніхто не замислюється, якою він був людиною. Так само про Семенка, читають «Осте сте» і не дізнаються далі про «Нову генерацію», об'єднання «Фламінго». «Ти [Романтика]» дає свіжий погляд на них як живих людей.
«Приїду в Чернігів на класну старість»
В кінці січня Олександр Заїка під псевдонімом Licht випустив свій перший сольний трек. У травні вийшла друга пісня – «Спогади». Виконавець говорить, що «Licht» – це його відрада.
В мене багато пісень, які пишу, але вони лишаються в стіл. Я б хотів, щоб вони існували, щоб жили, бо вони можуть комусь відгукнутись, стати для когось важливими. Licht народився у моменти власної рефлексії.
Артист наразі не планує вихід нових сольних пісень. Поки що Олександр працює над записом нового альбому «Теорії розбитих вікон» та наступним мюзиклом «МУРу». До речі, в новій виставі він гратиме антагоніста. Також Олександр Заїка поділився, що наступний мюзикл буде ще масштабнішим, довшим, але майже без розмовних сцен. Тож чекаємо у Чернігівському театрі!
Вже близько 10 років артист проживає у Києві. Хоча й сумує за рідним містом, чесно зізнається, що в Чернігові вже почувається киянином, котрий приїхав у гості.
Для мене Чернігів – це місто зі спогадів. Воно вже виглядає інакше, за ці 10 років досить сильно змінилось. Я пригадую багато якихось моментів, але все ж не відчуваю себе як вдома. Можливо, через те, що батьки виїхали, і вже не маю того місця, куди хочеться постійно повертатись.
Улюблене місце Олександра Заїки в Чернігові – Ялівщина, де він з друзями полюбляв сидіти біля вогнища та співати пісні, та проспект Левка Лук’яненка, який асоціюється в нього з дитинством.
Сумую, але впевнений, що повернусь, коли мені буде років 60. Я приїду в Чернігів на класну старість і знову порину в спогади дитинства, – підсумовує розмову наш земляк.
