Чи багато наші читачі знають історичних персон, яких дійсно можна назвати суперечливими, контраверсійними? Про яких не можна сказати, що вони є добрими чи злими, а істина щодо них десь посередині. Саме такою особистістю був і герой сьогоднішнього матеріалу Роман Руденко. Між іншим, наш земляк – уродженець Носівки. Прославився тим, що був головним обвинувачем від СРСР на відомому Нюрнберзькому процесі, який виніс покарання за злочини проти людства верхівці нацистської Німеччини, посібникам Адольфа Гітлера. Проте сам Роман Руденко за багаторічну кар’єру в органах прокуратури СРСР повною мірою доклався до злочинів іншого тоталітарного режиму – сталінського. А після смерті Йосипа Сталіна на початку хрущовської «відлиги» як генеральний прокурор СРСР очолив процес реабілітації жертв сталінських репресій. Суцільна суперечливість у цій людині. Саме тому розповімо нашим читачам про цю особистість та запропонуємо їм самим оцінити роль Романа Руденка в історії.
Народився у багатодітній родині
Роман Руденко з’явився на світ 25 липня (7 серпня) 1907 року у містечку Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині козацького походження. Батьки Руденка Андрій Григорович і Наталія Омелянівна мали десятьох дітей, проте не мали особливих статків. Аби прогодувати таку велику родину, вони були змушені весь час наймитувати. За іншими даними, місцем народження Романа Руденка була не сама Носівка, а сусіднє село Підгайне. Хлопець був охрещений у носівській Миколаївській церкві і зростав у самому містечку.
Ще з малих років Роман вирізнявся поміж однолітків любов’ю до читання та твердим наполегливим характером, був лідером у дитячих іграх та забавах, за що отримав від друзів дитинства прізвисько «Ватажок». Оскільки родина Руденків була великою, заробляти на життя мали всі її члени. Тому після закінчення у 1922 році семирічної школи Роман одразу пішов працювати: спочатку випасав худобу, а потім влаштувався на місцевий цукровий завод у Носівці.
Перші кроки кар’єри – в комсомолі
У 1924 році юнак вступає до комсомольської організації Носівського цукрозаводу і його кар’єра швидко йде вгору. Йому допомагають ерудованість, вміння чітко мислити та логічно обгрунтовано доносити свої думки, захищати свої твердження, переконувати співрозмовників. Стала в нагоді активна участь у молодіжних політичних диспутах і дискусіях. А головне, що з юності зрозумів і використовував у своєму подальшому житті Роман Руденко, - у тоталітарному суспільстві треба казати тільки те, що від тебе хочуть почути, неухильно триматися «партійної лінії» та вказівок вищого керівництва. Саме такий підхід і допоміг Руденку стати важливою частиною радянської системи. Він навіть в автобіографії наприкінці свого життя підкреслював, що не брав участі у жодній опозиції, хоча колеги називали його принциповим і послідовним. Тобто те, що Роман Руденко коливався тільки разом із генеральною лінією правлячої партії, і дозволило йому залишитися на верхівці системи. Але про це згодом…
Вже наприкінці 1925 року Руденко очолив культурно-пропагандистський напрямок роботи Носівського районного комітету комсомолу, а наступного року вступив до правлячої партії – ВКП (б), пізніше КПРС. Три роки попрацював завідувачем культурно-пропагандистського відділу Носівського райвиконкому та в 1929 році отримав направлення на роботу до органів радянської прокуратури. Спочатку працював у Ніжинській окружній прокуратурі, потім був помічником Чернігівського окружного прокурора, деякий працював прокурором на Миколаївщині.
Член «трійок» - учасник сталінських репресій
На початку 1930-х років Руденка перевели на Донеччину, де він швидко пройшов усі щаблі прокурорської кар’єри. Саме на той період припав старт терору радянської карально-репресивної машини проти власного народу – сталінських репресій. Працюючи в органах прокуратури, він прямо долучився до масових політичних репресій. Зокрема, у найбільш темні часи Великого терору 1937-1938 років Роман Руденко очолював прокуратуру Донецької (пізніше – Сталінської) області та безпосередньо входив до складу особливих «трійок» НКВС, що виносили вироки за кримінальними справами у позасудовий спосіб.
Що ж являли собою сумнозвісні «трійки»? До їх складу зазвичай входили начальник відділу НКВС певного регіону, секретар обкому ВКП (б) і прокурор, котрі розглядали справи політично репресованих громадян за спрощеною процедурую, часто заочно та з використанням тортур та інших фізичних методів впливу на заарештованих. Зрозуміло, що існування таких позасудових органів не було передбачене Конституцією СРСР та було абсолютно протизаконним.
За даними дослідника Костянтина Богуславського, котрий безпосередньо працював у колишньому архіві КДБ УРСР, під час діяльності як член «трійки» Руденко засудив до розстрілу 9801 людину тільки в рамках так званої куркульської операції. Також у рамках «операції по національних контингентах» (яка передбачала репресії проти громадян «неблагонадійних» національностей) засуджено до смертної кари близько 2500 осіб. На багатьох розстрілах прокурор був присутній особисто.
З учасниками «трійок», які почувалися вершителями людських доль та швидко виносили розстрільні вироки, доля зіграла злий жарт. Після 1938 року переважну більшість членів «трійок» теж піддали репресіям і розстріляли – злочинна сталінська система замітала сліди та позбавлялася свідків своїх злодіянь. Як не дивно, Роману Руденку фантастично пощастило, зважаючи на його активну залученість до репресій. В той час, як виключали з партії та засуджували до розстрілів його безпосередніх керівників і колег, він не просто вижив, а й навіть закінчив юридичну школу наркомату юстиції РРСФР та вищі юридичні курси при Всесоюзній правовій академії. Він пішов на підвищення – перед німецько-радянською війною очолив у 1941 році відділ прокуратури СРСР по нагляду за органами міліції. Не просто вижити у ті страшні часи, а й зробити просуватися кар’єрними сходами Руденку, вочевидь, допомогли інтелект і здатність швидко пристосовуватися до обставин.
Документування нацистських злочинів
У березні 1942 — червні 1944 року Руденко перебував на посаді заступника прокурора (з серпня 1942 року виконував обов'язки прокурора), а з червня 1944 до серпня 1953 року він — прокурор Української РСР. 27 липня 1944 року Руденко став державним радником юстиції 2 класу, що прирівнювалося до військового звання генерал-лейтенанта.
З початком активного наступу радянських військ на територію України після Курської битви влітку 1943 року та відступу німецької армії прокурор УРСР Роман Руденко безпосередньо курує процес документування спеціальними слідчими групами фактів злочинів нацистських окупантів на території України. Зокрема, у грудні 1943 року він очолив так званий Харківський процес - перший на території України судовий процес, на якому винесені вироки гітлерівцям, причетним до знищення місцевого населення.
Уроки Нюрнбергського трибуналу
У 1945 році як головний обвинувачувач від СРСР Роман Руденко долучився до роботи всесвітньо відомого Нюрнбергського процесу. Чому обрано саме прокурора УРСР Руденка? Логіка була такою: Україна чи не найбільше з усіх європейських країн постраждала від злочинів нацистських окупантів у роки Другої світової війни.
Нюрнбергський процес тривав з 20 листопада 1945 до 1 жовтня 1946 року у баварському місті Нюрнберг. Домовленість про створення Міжнародного воєнного трибуналу (МВТ) та проведення публічного судового процесу над нацистськими військовими злочинцями була досягнута між 4 головними країнами – переможницями у Другій світовій війні (СРСР, США, Велика Британія та Франція) під час Лондонської конференції у червні-серпні 1945 року.
МВТ на паритетній основі складався з представників цих 4 країн. Так, членами трибуналу стали: від СРСР – заступник голови Верховного Суду СРСР, генерал-майор юстиції Іона Нікітченко, від США – колишній генеральний прокурор США Френсіс Біддл, від Великої Британії – головний суддя, лорд Джефрі Лоуренс, від Франції – професор кримінального права Доннедьє де Вабр. Головними обвинувачами від 4 країн стали: від СРСР – прокурор УРСР Роман Руденко, від США – суддя Верховного суду США Роберт Джексон, від Великої Британії – Хартлі Шоукрос, від Франції обвинувачі змінювалися. Спочатку це був Франсуа де Ментон, якого періодично заміняв Шарль Дюбост, а пізніше був призначений Шампентьє де Ріб.
Загалом під час Нюрнбергського процесу було проведено 216 судових слухань, головував на процесі представник Великої Британії Джефрі Лоуренс. Розглядали справи 24 обвинувачених нацистських партійних діячів, ідеологів і військових. Вже під час процесу на поверхню почали випливати все більш наростаючі протиріччя між вчорашніми союзниками в Другій світовій війні – СРСР та західними країнами, що у подальшому вилилися у «Холодну війну». Деякі обвинувачені сподівалися затягнути процес та уникнути покарання або пом’якшити його через збільшення протиріч між колишніми союзниками. Були протиріччя навіть між членами радянської делегації: коли член трибуналу від СРСР Нікітченко виступав за якнайскоріше проведення процесу та винесення всім без виключення обвинуваченим смертних вироків, нехтуючи навіть звичайними процесуальними нормами, головний обвинувач Руденко все таки наполягав на розгляді під час процесу всіх доказів вини нацистських злочинців. Врешті переміг підхід Руденка, у котрого були особисті рахунки з нацистами. Один із його рідних братів як військовополонений пройшов жахи концтабору Дахау, інший загинув у бою під польським містом Краків.
Цікаво, що американська вчена-юристка Беата ван Шаак загалом характеризувала Руденка та його колегу Нікітченка як професійних радянських бюрократів, які були явно нижче за рівнем знань та юридичної підготовки, ніж юристи, делеговані як представники західних країн.
За підсумками Нюрнбергського процесу до смертної кари через повішення було засуджено нацистських злочинців Герінга, Ріббентропа, Кейтеля, Кальтенбруннера, Розенберга, Франка, Фріка, Штрайхера, Заукеля, Зейсс-Інкварта, Бормана (заочно), Йодля; довічне ув’язнення отримали Гесс, Функ та Редер; до 20 років ув’язення засуджено Шираха та Шпеєра; до 15 років – Нейрата; до 10 років – Дьоніца. Були виправдані Фріче, Папен та Шахт. Йодля посмертно повністю виправдали, але під тиском громадськості виправдання було скасоване. Окрім того, Нюрнбергський трибунал визнав злочинними організаціями СС, СД, СА та гестапо, їх членів, а також керівний склад нацистської партії НСДАП.
В чому полягає головний урок Нюрнбергського трибуналу? В тому, що злочини, вчинені проти людства та людяності, не мають терміну давнини, їх ініціатори, організатори та безпосередні виконавці мають бути обов’язково притягнені до відповідальності та понести заслужене покарання. Досвід проведення Нюрнбергського процесу доцільно було би взяти на озброєння і в організації та проведенні міжнародного суду над злочинцями сучасного путінського режиму. Злочини проти людства та людяності, вчинені рашистами в Україні, обов’язково мають бути розглянуті новітнім Нюрнбергським трибуналом.
Реабілітація репресованих та переслідування дисидентів
Що ж робив Роман Руденко після завершення Нюрнбергського процесу? Відомо, що він був зокрема комендантом так званого Спецтабору № 7 НКВС, який розташовувався на території колишнього нацистського концтабору Заксенгаузен. У спецтаборі утримували близько 60 тисяч ув’язнених, переважно колишніх членів нацистської партії, СС та військовополонених; з них до 12 тисяч померли через погані умови утримання, тортури, голод, психологічне та фізичне виснаження.
Також Руденко брав участь у судових процесах над членами польської Армії Крайової, захопленими у 1945 році у полон радянськими військами НКВС.
Наприкінці червня 1953 року Руденко призначений генеральним прокурором СРСР. На цій посаді він одразу очолив слідство у справі колишнього всесильного наркома внутрішніх справ Лаврентія Берії, що закінчилася смертними вироками для нього та його прибічників.
З початком хрущовської «відлиги» у травні 1954 року Руденко очолив Центральну комісію з перегляду справ засуджених за «контрреволюційні злочини», яка безпосередньо займалася процесом реабілітації жертв сталінських репресій 30-х років. Такий от парадокс: людина, причетна до винесення тисяч смертних вироків відповідно до «зміни лінії партії» займалася реабілітацією репресованих…
У 70-х роках XX століття, вже за доби брежнєвського «застою», Руденко як генпрокурор спільно з тодішнім головою КДБ СРСР Юрієм Андроповим виступав одним з ініціаторів репресій проти радянських дисидентів. І хоча практика розстрільних вироків на той час вже відійшла у минуле, практикували інші форми розправи над інакомислячими: великі терміни ув’язнення, поміщення до спеціальних психіатричних лікарень, руйнування соціального життя дисидентів тощо.
У фаворі в путінській рф
Слід відзначити, що генпрокурором СРСР Роман Руденко працював до самої смерті, яка настала 23 січня 1981 року. Типовий шлях радянського бюрократа… Зате у сучасній путінській росії особа Руденка перебуває у фаворі. На його честь випущено поштову марку, у 2015 році засновано відомчу нагороду – медаль Руденка для співробітників російської прокуратури.
А незадовго до початку повномасштабного вторгнення росії на територію України бюст учасника сталінських репресій Романа Руденка встановлений у російському місті Новосибірськ. Такі вони - рашистські «герої»…
Андрій Подвербний
спеціально для PECHERA.info
