banner

Як говорили в Чернігові 100 і більше років тому

Регіони України мають власні діалекти, але всі вони як потужні джерела зливаються в одну річку української мови, збагачуючи і розвиваючи її. Дізнавшись більше про чернігівські говірки, вирішили поцікавитися, як говорили чернігівці 100 і більше років тому.

 На той час територія області була Чернігівською губернією в складі Російської імперії. А відтак, тривала політика зросійщення та нівелювання всього українського. Варто згадати про Валуєвський та Емський укази, що витісняли вживання української мови в культурній сфері. Перший обмежив, а другий заборонив видання  книг українською мовою. 

Про офіційну та побутову мову в Чернігові понад сторіччя тому розповів директор Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського Максим Блакитний.


Російський офіціоз та україномовний побут 

Уявлення про те, як говорили на роботі і в побуті чернігівці в 19 — на початку 20 ст., формують тогочасні місцеві газети, спомини, листування, офіційні документи.

«Російська влада, що була окупаційною за своєю суттю, як в цілому на території України, так в Чернігівській губернії проводила політику асиміляції та знищення української мови. Поширювала «рускій мір». До речі, керівниками губернської та єпархіальної влади в той час були росіяни за походженням. Значний відсоток посад апарату владних структур, освітніх установ, офіцерів армії теж посідали росіяни», — пояснює історик. Через це російська була мовою офіційного спілкування та діловодства, а українська домінувала в побуті. Звісно, як завжди, були винятки і чимало родин прагнули бути ближчими до завойовників.

Російськомовними були губернські і міські установи, медицина, освіта, церква (духовенство, священики), офіційні культурні заходи теж проводилися російською. А ось на побутовому рівні значна частина місцевих жителів послуговувалися українською — це була мова спілкування вдома, в родинах, нею виконувалися пісні, вона супроводжувала народні і церковні свята, вистави аматорських театрів.

«Ще на початку 19 ст. у Чернігові місцеве населення переважно розмовляло українською мовою. У місті мешкали торговці, булочниці, рибалки, багато міщан-майстрів, ковалі. Для прикладу, це були українські родини — Лопат, Грищенків, Лежней, Крутеней, Калинських, Колядинських, Равичей, Орлів, Довбишів, Зезюль, Калиток, Грибів, Перників, Перців, Ковбас та інших», – розповідає Максим Блакитний.

Провідними освітніми закладами Чернігова протягом 19 ст. були чоловіча гімназія і духовна семінарія (для хлопців), згодом Чернігівська жіноча гімназія. Гімназії забезпечували кадрами окупаційний апарат чиновників, семінарія – кадри священиків на території губернії. Основні шляхи асиміляції українського населення – освіта та церква, а для чоловіків додаткового ще й військо.

До речі, в офіційних документах і пресі майже не використовували визначення «українська мова», найчастіше його замінювали «малоросійське наріччя». Так само вживали термін «Малоросія» говорячи про Україну. Це був теж один із способів знищення та нівелювання України і всього українського.


Панночки хизувалися українськими костюмами і співали українські пісні

Періодична преса в Чернігові в 19 ст., з одного боку, виконувала функції владного інформування, а з іншого, сприяла збереженню народних звичаїв і традиції, публікуючи зразки місцевого фольклору Чернігівщини. З 1838 року в Чернігові виходили «Черниговские губернские ведомости», з 1861 року друкувалися «Черниговские епархиальные известия». 

Максим Блакитний

«Окрім масового вжитку російської мови, там зустрічаються окремі публікації й українською мовою. Особливо серед матеріалів історичного, краєзнавчого та етнографічного змісту. Тобто, незважаючи на цензуру мова українського народу поширювалась і на сторінках офіційної преси», – наголошує директор Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського.

Він також звертає увагу, що в 1863 році на сторінках «Черниговских епархиальных известий» Чернігівський архієпископ Філарет Гумілевський (уродженець Тамбовської губернії) пропонував запровадити українську мову в початковій школі. Зокрема архієрей писав, що «великоруське» наріччя місцевим дітям не зрозуміле, а тому вчителям для успішного навчання грамоті і закону Божому варто використовувати «малоросійське наріччя», тобто українську мову.  

У часописі «Черниговские епархиальные известия» Філарет навів детальний опис (публікація за 1872 рік) особливостей місцевої мови (з його точки зору, це «частию малороссийский, частию польский и частию славянский язык»), чоловічого і жіночого одягу, звичаїв, гастрономічних смаків місцевих мешканців, а також оприлюднив тексти колядок і щедрівок українською мовою.

Основне населення Чернігова наприкінці 19 ст. за походженням було українським – незаможні дворяни, міщани, селяни, козаки, купці, робітники. Приплив населення до міста переважно забезпечувало україномовне село. І серед цього прошарку, відповідно, домінувала українська мова. Чернігівська губернія була густонаселеним регіоном і за переписом 1897 року населення сягала 2,3 млн людей (враховуючи повіти, що відійшли пізніше до Росії). 

Чернігівка Марія Чорносвистова – донька міського голови Чернігова Василя Хижнякова – в 1880-1890-ті роки в спогадах описувала, що у кожної панночки був український костюм, яким було приємно хизуватися. Крім цього, на човнах у міському саду дівчата співали українських пісень, російських вони навіть не  знали. Однак її спогади російськомовні, хоча жінка позитивно характеризує культурне життя Чернігова, згадуючи роль поезії  Шевченка і Глібова, виступи хору Миколи Лисенка, театральної трупи Марка Кропивницького: 

«А какое оживление вносили в нашу жизнь приезды Лысенко со своим хором, который пополнялся местной публикой. А когда приезжала труппа Крапивницкого с Садовским и Заньковецкой, Чернигов буквально терял голову. Мы обожали Шевченко,  «байки» Глибова. Речь свою с удовольствием пересыпали малороссийскими словами и оборотами, а  были и такие уголки Чернигова, как Лесковица или Ганжовщина, где знакомые нам семьи и в домашнем быту говорили по-малороссийски». 

«Українська мова використовувалась та розвивалась у тих родинах, які безпосередньо були пов'язані з Черніговом та Чернігово-Сіверщиною, мали українське коріння, сповідували традиції», – наголошує Максим Блакитний.

Зберігати і популяризувати українську мову намагалися представники чернігівської інтелігенції Леонід Глібов, Степан Ніс, Олександр Тищинський, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Андрій Шелухін, Ілля Шраг, товариство «Просвіта». Одним з осередків української культури у місті був Музей українських старожитностей В. Тарновського.


Хвиля українського відродження 

Максим Блакитний вказує, що відродження використання української мови спостерігаємо під час подій Української революції. У Чернігові українська мова почала масово використовуватися як мова державного апарату, в закладах освіти, науки та війську. Історик наводить кілька подій, що були знаковими для нашого міста.

Так, 18 березня 1917 року відбулися перші загальні українські збори в Чернігові. Їх скликала рада чернігівського товариства Українських поступовців, яке очолював чернігівський адвокат Ілля Шраг. Він головував на зборах. Проходили у залі міської думи і Дворянського зібрання. Учасники кілька разів співали «Ще не вмерла Україна» і «Заповіт» Тараса Шевченка. Український прапор був у залі. Рішення зборів: автономія України, створення українських полків, українізація закладів освіти. 

16 червня 1917 року – військове віче у Чернігові. Кілька тисяч чоловік, представники Кубанського війська. Козацький хор місцевого українського полку виконав «Ще не вмерла» і «Заповіт». 

10 жовтня 1917 року – у Чернігові була відкрита українська гімназія для хлопчиків і дівчаток. Попечительську раду очолив відомий громадський діяч, краєзнавець Петро Дорошенко.

8 вересня 1918 року відбулося вшанування пам'яті гетьмана І. Мазепи у Чернігові, яке організувала «Просвіта».

Однак тривав цей період недовго. Росія окупувала значну територію України та проголосила в 1919 році УРСР, що за кілька років увійшла до складу СРСР.

Тому в цей час у лексиці зʼявляються нові слова, що є свідченням нової епохи. Чернігівський журналіст Василь Чепурний серед переліку цих слів називає – комуна, союз, більшовик, жид, анцихрист, продразвьорстка, чека тощо. Кожне з цих понять віддзеркалювало нові реалії.

Хоча спочатку й втілювалася політика «українізації», але вона поступово звелася нанівець і навіть вилилася в серйозні репресії проти інтелігенції і всіх, хто міг становити загрозу для тоталітарної імперії. І почалися десятиліття зросійщення українців, виховання комплексу меншовартості та другорядності в сприйнятті всього українського.  

І якщо зараз, навіть під час війни, у Чернігові можна зустріти родини, представники яких спілкуються українською публічно, але в побуті повертаються до російської, то варто згадати, що століття тому мали протилежну картину. Але роки русифікації не минули безслідно для нащадків україномовних чернігівців. 

Подобаються тексти на PECHERA.info? Долучайтеся до спільноти сайту!

приєднатись

Проєкт здійснюється за підтримки European Endowment for Democracy (EED)

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Foreningen Ukrainian Media Fund Nordic в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа.

Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми.