Замість побачення та тусовок вона поспішає на тренування. Замість того, щоб довше поспати, біжить 21 кілометр. Їй лише 20, а вона вже майстер спорту України з рукопашного бою, багаторазова чемпіонка України та призерка міжнародних змагань з кікбоксингу ВАКО. Олександрі Нечипоренко з Чернігова лишився лише один крок, аби стати володаркою чорного поясу з рукопашного бою. Чому у 6 років дівчинка обрала єдиноборства? Які забобони й талісмани возить у валізі? А також про майже дві сотні медалей та особисту мотивацію — ми розкажемо у матеріалі, аби ви знали талановиту молодь Чернігова в обличчя.
Вибороти у Олександри час на інтерв’ю було не легко. У 20-річної спортсменки все за графіком. Зранку – тренування, яке може тривати до двох з половиною годин. Далі студентка біжить на пари до університету, де навчається на тренера. Опісля тренує дітей рукопашному бою, а ввечері, думаєте, біжить на побачення чи зустрічається з друзями? Де там! Знову тренується. Вихідний має лише у неділю.
Ми зустрілися з нею у зеленій триповерховій будівлі біля Центрального ринку Чернігова. Прийшли на звук ударів. За вивіскою спортивного клубу бойових мистецтв “Чернігів-Щит” знімає екіпірування рудоволоса струнка дівчина. Так і не скажеш, що вона лупцює людей на ринзі.
«Це вже вона виросла! Олександра прийшла 6-річною дуже худенькою і низенькою дівчинкою. На змаганнях не було навіть такої вагової категорії, вона завжди боксувала в більших. І зараз ця проблема є. Трошки вигрібає постійно», — розпочинає розмову тренер Володимир Сватусь.
Так спершу він нам представився. Та згодом виявилося, що це не лише тренер спортсменки, а й її тато.
А ПОЧАЛОСЯ ВСЕ З ПОДРУЖКИ
«В дитячому садку я мала подружку, яка займалася рукопашним боєм. Вона розповідала так, що і мене це зацікавило! Спершу мама була проти, але згодом привела мене до тренера.Так вони познайомилися і одружилися», — згадує майстер спорту України з рукопашного бою Олександра Нечипоренко.
Щоби потрапити на тренування, Олександра почала пропускати школу. А уроки вчила вночі.
«Хотілося поспати, бо до третьої ночі щось вчила, а на восьму вже треба було бігти на тренування. Пересилювала себе і ставала сильнішою. Я навчилася говорити “ні” навіть своєму хлопцю, коли той кликав погуляти. Він спокійно це сприймає, бо сам займається єдиноборствами. Тут, у клубі, ми й познайомилися».
З 16 років дівчина й сама стала тренеркою. Навчає 16 юних спортсменів рукопашному бою та кікбоксингу. Наймолодшій вихованці клубу три з половиною роки. Абонемент на 12 групових занять коштує 1020 гривень. Є й індивідуальні тренування. Нині дітлахи готуються до чемпіонату міста з рукопашного бою.
На одній зі стін тренувальної зали щільно туляться одна до одної нагороди Олександри. За 14 років спортивної кар’єри у рукопашному бою, кікбоксингу, боксі, багатоборстві, бігу та плаванні дівчина виборола майже дві сотні медалей.
«З останнього – моє друге місце на Кубку світу з кікбоксингу ВАКО, третє - на Кубку Європи і п’яте на чемпіонаті Європи», — підраховує досягнення спортсменка.
Завдяки змаганням, вже відвідала Австрію, Грецію, Португалію, Угорщину, Хорватію, Болгарію, Туреччину та Румунію. Вартість однієї такої поїздки може сягати півтори тисячі євро. Грошима допомагають меценати. Деякі фінансує Міністерство молоді та спорту України, бо Олександра — спортсменка Національної збірної з кікбоксингу ВАКО. Для змагань міжнародного рівня Олександра має дуже потужну особисту мотивацію.
«На війні загинув дуже близький друг нашої сім'ї — Денис Пономаренко. Я вважаю, що поки захисники та захисниці зараз там віддають свої життя, я повинна показати Україну на міжнародному рівні, щоб піднімали наш прапор, щоб лунав гімн України».
ПІДГОТОВКА ДО ПОЄДИНКІВ І ХИЖАК У ВАЛІЗІ
Щойно Олександрі стає відомо, з ким буде змагатися, вона переглядає відео боїв суперника та вивчає з тренером тактику.
«Навіть, якщо я знаю цю людину, абстрагуюся від цього. Бій є бій, я повинна перемогти. Інакше який сенс усіх виснажливих тренувань?».
Вона завжди виходить на бій з посмішкою. Чому? Бо перед тим просить тренера, аби розказав їй анекдот. А ще всюди возить свій талісман.
«В мене є маленька улюблена м’яка іграшка – леопардик, його мені подарували ще в дитинстві. І так він запав мені в душу, що завжди беру Лео з собою».
Поза змаганнями та тренуваннями битися дівчині не доводилося. Але, якщо така потреба буде, — готова постояти за себе і своїх близьких.
Перед повномасштабним російським вторгненням Олександра виступала на чемпіонаті України з боксу. Вона дійшла до півфіналу і могла би стати майстром спорту Але тієї ночі почався наступ, і ці змагання не зарахували.
«А згодом ми поїхали на чемпіонат України з рукопашного бою. Олександра важить 48 кг, а найменша вагова категорія в рукопашному бою – 55 кілограм. Три перемоги, фінал, вона боксує з першим номером України, майстром спорту. І Олександра програє їй один бал. Але ми дуже пишаємося цим результатом», — розповідає тренер Володимир Сватусь.
У СУКНІ І З РОЗБИТИМ НОСОМ: ЧИ Є МЕЖА МІЖ ПРИНЦЕСОЮ І СПОРТСМЕНКОЮ
На інтерв’ю спортсменка сидить у формі й різного кольору стильних шкарпетках. Ловить мій здивований погляд і одразу видає:
«Ну, а що, мені тільки в спортивному костюмі ходити? Я жіночна, гарна, ніжна».
У валізі дівчини завжди лежить нова сукня. Вона купує її або перед змаганнями, або після них.
«Мене кожного разу питають: ну, скільки цього разу привезла? Кажу, що всього лише три!» — сміється Олександра.
З розбитим носом, у крові, поту, синцях і подряпинах — такою вона може завершувати свій день.
«А після тренування — оп, і в гарній сукні. Всі дуже дивуються, але мені подобається зберігати оцю жіночність, щоб не забувати про неї. Бо більшість дівчат одягнулися, загорбатились і пішли. А я й своїм дітям у майбутньому хочу показувати, що спорт — це одне, а мама у вас така чарівна, гарна».
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
— Сходити на тренування чи на побачення?
— На тренування.
— Кросівки чи туфлі?
— Кросівки.
— Піца чи протеїновий батончик?
— Піца.
— Досягнення в спорті чи створення сім'ї?
— Якщо мій партнер не сприйме те, що я стільки вкладаю в спорт, то це не мій партнер. Спорт — це моє життя. Не сприймаєш — тоді все.
— Почитати книжку чи подивитись фільм?
— Подивитись фільм.
— Собаки чи коти?
— Коти. В мене є кіт Тайсон.
— Ви сова чи жайворонок?
— Я сова. Дуже люблю спати, не дивлячись на ранкові тренування.
— Поснідати чи довше поспати ?
— Поснідати, мені треба сили.
— Пішки чи транспортом?
— Пішки, я дуже люблю ходити. Чернігів - невелике місто, можна будь-куди дійти за 20-30 хвилин.
— А за що Чернігів любите?
— Та за все мені він подобається! Наче ти в місті, а природа тебе всюди оточує. Золотий пляж люблю. Чернігів спокійний, не метушливий, як Київ. Лише дороги б зробили, бо ямки на ямках.
— Чим найбільше пишаєтеся?
— Я пишаюся собою, що у 20 років вийшла на міжнародний рівень, що можу представляти і Україну, і Чернігів. Я пишаюся тим, що навчилася переступати через себе і ставати сильнішою. Пишаюся, що я є прикладом для дітей, яких треную, та для свого 6-річного брата, який теж почав займатися єдиноборствами, і вже став першим на клубних змаганнях з фізичної підготовки.
— Чи думали вже про той момент, коли настане закінчення спортивної кар’єри?
— Коли буде стоп, я не знаю. Ще організм витягує, і хочеться далі виконувати нормативи для досягнення спортивних звань як з рукопашного бою, так і з кікбоксингу ВАКО. Зараз я майстер спорту України, далі є майстер спорту міжнародного класу, заслужений майстер спорту України. Ще є багато, чого досягати.
ФОТО: Валентин Бобир та з особистого архіву Олександри Нечипоренко
