Я вважаю, що правильна і на часі. Давно я не зустрічала соціальну рекламу, яка розмовляє насправді зі мною і моїм досвідом.
Особливо смішить обурення і агресія з приводу неї. Іноді доколупки на стіки карколомні, що аж дух захоплює. Адже в ній нікому нічого не доводять, ні до чого не закликають, нікого не звинувачують. Просто показують реальні розмови з життя. Все інше, шановне суспільство, проєктуєте, саме ви.
Відчуття змішані. З одного боку викликає посмішку, бо життєво, з іншого підсвічує ціннісне провалля в нашому соціумі. Ця реклама не розділяє, як деякі кажуть, а лише показує нам нас і те розділення, яке вже сталось, як результат особистого вибору мільйонів.
Наштовхує на думки.
Ми ідемо по колу. Захоплення і звеличення СОУ в 2014, а потім в 2022. Сотні добровольців, позитивний образ воїна, волонтера, мілітарні і безпекові навчання. Збайдужання в 2015 та 2023. Знецінення та нормалізація ухиляння в 2016 та 2024. Відверта агресія в 2017 та 2025. Минулого разу нас цей сценарій довів до 24 лютого 2022. Чи ми справді будемо іти по колу?
Я вже була в цій ямі у 18-20 роках. Коли ті, хто був пов'язаний війною мовчазно виштовхувались з суспільства. Бо факт визнання, що воїни, їх сім' ї і волонтери не десь там у чорта на рогах, а ось тут на відстані витягнутої роки. На ринку, в перукарні, в майстерні. Цей факт не зручний. Він обнуляє сотні виправдань. Бо люди поряд не герої, не "народжені виключно для війни", не "просочені мілітарною пропагандою".
Вони просто люди. Ми просто люди.
І люди так само замовкали в розмові зі мною, коли дізнавались, що я військовий волонтер, що я дружина військового.
Ця реклама заходить, тому що це життя. Я особисто неодноразово була на місці героїнь і героїв цих роликів. Коли людина поруч, старий знайомий, бідкається на свої ухилянтські біди, розказує як планує відкараскатись від війни і жити своє прекрасне життя, а тобі чи то смішно, чи то гидко.
Бо єдина відповідь на все це п*здострадання - "а мій на війні, бо так вирішив і я цим неймовірно пишаюсь, хоча буває, що це капець, як складно і боляче вивозити".
Але більшість не відповідає, бо соціум пропагує мовчання, бо соціуму зручніше, щоб воїни і їх сім'ї не говорили. Особливо правду. Бо об цю відповідь розбиваються всі аргументи.
ГОВОРІТЬ, мої любі. Говоріть правду, пишайтесь своїми, відверто і щиро. Якби не було важко, любіть, цінуйте і шукайте ту форму любові, яку можете вивезти. Навіть, якщо це просто два плюсики.
І десь в глибині душі більшість, хто шукає способів сховатись від війни в будь якій формі, знають, що це не правильно, відчувають провину. І як більшість хомосапіенсів реагують агресією на те, що викликає неприємні відчуття і тикає їх у надійно приховану провину. Агресують, як на цю рекламу. Вони вигадують нові слова і фрази, які не звучать так образливо. Ведучи такі розмови, вони намагаються нормалізувати таку поведінку в суспільстві. І що правду ховати, в них виходить.
Бо чомусь у нас можна вільно сказати "мій спетляв", але "мій в Азові" викликає обурення. Що ж. Нехай ця реклама змусить нас як соціум замислитись, що ми толеруємо, чому вчимо дітей, де ми опинимось з цією рабсько-ухилянтською ідеологією.
Ми живемо не в ідеальному світі і не в ідеальній країні. Але все, що в ній відбувається - лише наших рук справа. Ми або зробили, або не зробили, або дозволили іншим зробити своєю бездіяльністю.
Завжди є шанс переосмислити і зробити правильно. Що ж. Нехай сьогодні і буде той час, щоб замислитись за наші цінності. Бо саме цінності формують в націю.
Мої цінності прості.
Чесність і відповідальність - основа нації.
Вільні люди мають зброю.
Рабів до раю не пускають.
Все буде Україна.
А ну і так:
А МІЙ в Другому інтернаціональному!
А ще
А мій друг в Азові, в 1-й танковій, в 36-й, в 119-й...
А мій дядько в ППО.
А мій друг в полоні.
А мій друг зниклий безвісти.
А мій друг віддав своє життя, щоб дати нам шанс.
...
