Проєкти USAID зупинено. В Україні та й у світі в цілому. Для когось це час жартів над "соросятами", для когось – час невизначеності, болю і страху.
Для мене це час питань.
Звідки стільки агресії до фондів та виконавців грантових проєктів? Думають, що це легкий хліб? Заздрість? Банальна зневага до інакшого?
Більшість українців так чи інакше, прямо чи опосередковано, користуються результатами фінансованих через грантову форму проєктів. Медичні установи, органи місцевого самоврядування в громадах і містах, школи, ЦНАПи, комунальні заклади, заклади культури, клуби, молодіжні центри, ДСНС... парки, карети швидкої, класи фізики та робототехніки, укриття, кисневі станції, генератори для лікарень і шкіл, водопровід, електромережі, будматеріали, обладнання для лікарень... відновлення будинків, шкіл, лікарень, розбір завалів, реабілітація... Нові кав'ярні, швейні майстерні, перукарні, виробництва...
І це те, що видно і можна "помацати". А ще купа навчань – від арттерапії до бізнес-курсів, від домедичної допомоги до мистецтва виступу.
Про роздачу прямої гуманітарної допомоги чи грошей можна промовчати.
Однак більшість українців не ідентифікують, що це грантові проєкти. Що гроші на ці блага не зароблені ні ними самими, ні державою. Що фонди не зобов’язані фінансувати все це, а громадські організації не зобов’язані втілювати проєкти та відстоювати інтереси людей. Як перестати сприймати таку допомогу як даність?
Зупинка американської допомоги напружує великі організації та міжнародні фонди, змушує шукати альтернативи. А місцеві регіональні організації просто вбиває.
Про це голосно говорять на форумах, але в суспільстві це поза інфополем. Україна має слабкі державні інституції, але сильну громадянську волю. Це добре у короткостроковій перспективі. Однак для стабільного розвитку держави потрібне сильне і постійно активне громадянське суспільство. Мало вийти один раз на 10 років на Майдан. Треба працювати щодня.
Для такої роботи потрібні гроші. Заплатити за офіс, за папір, за електрику, за опалення. Заплатити людині, яка працює. Так, робота цієї людини – допомагати іншим, але це робота, і за неї треба платити гроші. Інакше робота буде виконуватись доти, доки вистачить ентузіазму. Або ж не буде виконуватись взагалі.
Психологи, юристи, тренери, соціальні працівники – найняті люди. Такі самі, як учителі в школі чи робітники на заводі.
Ентузіазм не нескінченний. Тому ми бачимо, як з’являються і зникають яскраві команди, як ледь жевріють хороші ініціативи. Бо громадська діяльність, якщо вона не оплачується, існує за залишковим принципом – після роботи, коли є ентузіазм, час і сили.
А головне – ми бачимо, як не утворюється сильне громадянське суспільство. Адже серйозні зрушення потребують системної та глибокої роботи, а не час від часу.
То хто має оплачувати цю роботу? Хто має інвестувати в українське громадянське суспільство? USAID? ЄС? Уряди Британії, Данії, Норвегії, Японії?
Основа сильного громадянського суспільства – стабільні, сильні громадські організації.
Громадські організації – це руки нації. Це ті структури, які втілюють ідеї, покращують умови, досліджують, змінюють, контролюють. Ми хочемо побудувати великий і міцний дім – Україну. Нам потрібні руки, які ростуть з плечей і навчені будівничій справі.
На навчання будівництва потрібен час, і важливо не змінювати руки. Чим більше організацій, які системно працюють над певною сферою, стають експертами в ній і можуть впливати на державну політику чи розвиток суспільної думки, тим краще.
Чи може хтось із тих, хто читає цей текст, назвати десять громадських організацій, які 10 років стабільно працюють в одній сфері?
Громадські організації в Україні з моменту здобуття незалежності мають постійну проблему з нестабільним фінансуванням.
Основним джерелом фінансування громадського сектору в Україні є грантові проєкти. І добре, що гранти на громадську діяльність існують. Інакше б ми не мали і того, що маємо зараз.
Треба розуміти, що грантове фінансування теж не просте.
Для початку, жодних гарантій отримати грант, відправляючи заявку ти не маєш. По друге, більшість грантів коротко термінові . По третє, пріоритети фондів та урядів змінюються. Іноді неочікувано різко. По четверте, більшість грантових програм містять не достатньо витрат на утримання організацій, що може бути логічним, адже для багатьох міжнародних донорів не стоїть мета сформувати і утримувати українські організації. У грантових програм є мета виконати якусь діяльність. Побудувати трансформаторну станцію, навчити 100 людей, як створити бізнес, обладнати укриття в школах. Чіткі гуманітарні задачі. Чи цього достатньо?
Українські громадські організації багато в чому грантозалежні.
Зниження грантової підтримки б’є по громадах, сервісних установах (медицина, освіта, культура) та громадському сектору.
Американські гроші можна замінити британськими чи європейськими. Але це фінансування залежить від урядів інших країн. І ситуація, яка зараз склалася, дає нам черговий сигнал.
Я вже казала, що для мене це час питань?
Вам подобається, коли розслідувачі хапають за сраку корупціонерів?
- Вам подобаються толоки, які очищають ваші міста?
- Вам подобається, як хтось лікує дерева і змушує владу робити зручний міський простір?
- Вам подобаються заходи для розвитку молоді?
- Вам подобається, що є місце, куди прийти по допомогу?
Скільком громадським організаціям, чия діяльність вам подобається, ви скидаєте 50 грн на місяць?
Скільком?
Не на основу для сіток, не на перчатки для толоки... На оренду транспорту, щоб вивезти сміття після толок; на оренду офісу, щоб було куди прийти за допомогою; на оренду приміщення, де поставити сітки плести... Скільком?
Але хтось же це оплатив. Ви знаєте хто?
Чим більше ми як нація допомагаємо ефективним громадським інституціям, тим незалежнішими вони будуть.
Я вдячна всім іноземним партнерам, хто підтримує український громадський сектор.
Але я абсолютно впевнена, що ми маємо йти до того, щоб, відкриваючи черговий молодіжний простір, ми казали: "Дякую українському народові за можливість розвивати Україну".
Це теж складова Перемоги.
