Саме цими словами в одному з московських фільмів підписував свої листи до революціонерів один імперський антагоніст.
Іронічно, що це ключовий метод московських спецслужб. Зтравити, змусити битись між собою, щоб вдарити в найслабшу точку у влучний час.
Коли читаю нападки одних українських активістів на інших українських активістів, я чую, як сміється той чортів імперський антагоніст. Особливо боляче, бо ці нападки читає умовно пасивна більшість. І взагалі відвертається від активності. Саме в той момент, коли нам потрібен кожен. Нам як країні.
Щоб не проср*ати державність і в цьому сторіччі.
Нещодавно за одним столом сиділи активісти з Чернігова та Одеси. Такі різні. Такі схожі. Нас однаково дивувала безтурботність львів’ян, і ми однаково насолоджувались умовною безпекою. Ми прощали один одному зросійщені слова і не зовсім вірну вимову. Ми згадували тих, хто чекає нас у засвітах і тих, з ким робимо невидимі і часто не зрозумілі загалу справи. Ми розповідали свої непрості історії за останні 11 років. А ще ми ділились. Досвідом об'єднуватись, досвідом взаємодіяти, досвідом ламати системи і стереотипи, досвідом допомоги фронту, досвідом формування тилу. Ми були перев'язані впевненістю в тому, що Україна має бути і що вклад кожного на цьому шляху важливий. Від резонансу думок заклало вуха і трохи пошатало стіни.
Об'єднуватись не просто. Треба зрозуміти "навіщо". Треба почути того, хто поряд, треба прийняти, що обраний тобою шлях "рятувати світ" не єдиний, треба дозволити іншим бути інакшими. Треба шукати спільних рішень, іноді відмовляючись від звичних тобі. Треба будувати і плекати Довіру. Це не просто усвідомити, тим паче зробити, але в єднанні наша сила.
Я дуже хочу, щоб у всіх вийшло. І ми будували об'єднання по всій країні, консолідували сили і відстоювали свою Україну. І на сході і на заході. Разом. Коли нас більше, наш голос гучніше.
В мережі після таких зустрічей зазвичай можна побачити лише гарні групові фото. Трохи схожі на звітні волонтерські, коли зовні все просто і красиво, а за лаштунками купа роботи і перекурів, ідей і страхів, відчаю і завзяття.
Хтось скаже, що "оці всі чергові збіговиська" - то грантоїдство і не на часі. Я скажу, що об' єднання, випрацювання спільних рішень, налагодження співпраці завжди вимагає багато часу, грошей і сил і завжди на часі, тим паче об' єднані ми - кістка в горлі ворога. Хтось скаже, що треба кинуть все і плести сітки на фронт, я скажу, що віддати ворогу тил і голови наших дітей - не варіант.
