Нещодавно, вкотре, зіткнулася з проблемою — в українському медіапросторі немає, що слухати, тому продовжується споживання російського контенту. Згадала, що раніше теж так вважала. До 2022 року не цікавилась, які виконавці є в нас, лише війна почала процес зміни цієї думки: свідомий пошук виконавців, саме українських.
Війна стала найсильнішим поштовхом для розвитку сцени. У моєму плейлисті все більше українських виконавців — від відомих до початківців і повних ноунеймів.
Робота в закладі зі сценою допомогла познайомитись із чернігівськими гуртами,
відкрити загалом їх існування для себе. Мені знадобився рік, для повної відмови від ворожого контенту. Свідома зацікавленість призвела до занурення в історію створення гуртів, особисті знайомства та можливість дивитися на весь процес за лаштунками.
Цього року стала дотичною до організації заходів і спробувала власні сили в цьому — є інтерес у просуванні українського, маю бажання, час, можливість, чому б не допомогти? Великим плюсом є також благодійність усіх заходів. Це складна робота, яка потребує неймовірних зусиль, але кінцевий результат того вартий. Коли бачу, як мої знайомі, котрі раніше трималися моєї думки її так само змінюють, починають цікавитися та знаходять для себе щось — щиро радію. Моя ініціатива, зацікавленість у цій сфері, дає поштовх для відмови від російського контенту.
Якось прогулюючись виникла зі знайомою дискусію, де на прикладах та аргументах я пояснила, що є такі музиканти, тільки треба проявити трошки зацікавленості. І знаєте, через деякий час ми знову повернулися до цієї теми — почула, що людина знайшла для себе українське. Виходить, наш діалог почав змінювати її світогляд.
Інколи, треба докладати зусиль для досягнення мети, не перетворювати в конфлікт, доносити думку.
