В Чернігові 90-х років минулого століття були представлені різноманітні як загальноукраїнські, так і місцеві «фінансові» структури: фінансові «піраміди», інвестиційні фонди та банки з обіцянками дуже швидкого збагачення. Треба сказати, що вони таки користувалися попитом у населення. Можливо ви й самі згадаєте розмови у родині в ті часи, коли батьки говорили, що втратили гроші, і проклинали всіма словами якусь новостворену фінансову установу? Тож, які це були структури? Що вони обіцяли вкладникам? Де знаходилися? Про це нам розкаже історик і краєзнавець Данило Рига.
Це вже було колись…
Фінансова піраміда – шахрайська схема, де відсотки за вкладами старих інвесторів виплачуються за рахунок коштів нових інвесторів. Тобто прибуток тих, хто прийшов раніше, формується за рахунок грошей тих, хто прийшов згодом.
Чарльз Понці
В основі будь-якої фінансової піраміди лежить схема Чарльза Понці (Ponzi scheme). Цю шахрайську бізнес-модель винайшов італійський емігрант Чарльз Понці ще 1919 р. У США він прибув із $2,5 у кишені, а легальним шляхом заробляти гроші йому не вдавалось. І тоді аферист Понці вигадав хитру схему легкого, але ризикованого заробітку Чарльз заснував компанію «The Securities Exchange», яка продавала боргові розписки: «інвестор» вкладав $ 1 тис., а компанія за 90 днів обіцяла виплатити вже $1,5 тис. 50% за 3 місяці – звідки вони бралися?Виявляється, жодних угод Понці не проводив. «Прибуток» складали гроші нових учасників його схеми. Наступного 1920 р. піраміда «лопнула», але Чарльз першим збагатився у такий спосіб на $20 млн. Його послідовники заробили у десятки разів більше.
«Меркурій», «Український дім Селенгу» та інші фінансові «лохотрони» 1990-х
Початкове накопичення капіталу у багатьох фінансових компаніях 1990-х років відбувалося завдяки, м'яко кажучи, невиконанню обіцянок виплачувати божевільні відсотки своїм клієнтам. Як вже було сказано, у 90-х роках минулого століття у нашому місті «працювали» як загальноукраїнські, так і місцеві фінансові «лохотрони». Приблизний список, так би мовити, «трастових шулерів» був такий: «Меркурій», «Український дім Селенгу», «Український національний дім Селенгу», «Гермес фінанс Україна». Стосовно посадових осіб цих товариств свого часу були порушені кримінальні справи. Цікаво, що частина фінансових установ, була так би мовити «філіями» російських «пірамід». Це стосувалось, наприклад, «Українського дому Селенгу», та «Гермес фінанс Україна», які очолював Валерій Невєров.
Український аналог сумнозвісної «МММ»
Найбільшим трастом в історії України зразка 1990-х років було споживче товариство «Меркурій». Очолював цю піраміду відомий бізнесмен свого часу, один з перших українських міліонерів, такий собі Семен Юфа. Саме його діяльність призвела до появи такого слова, як «лохотрон». Фактично «Меркурій» став аналогом сумнозвісного російського «МММ» Сергія Мавроді. Принцип роботи у них був однаковий.
Споживче товариство засновали в Києві за часів шаленої інфляції початку 1990-х років. Це товариство обіцяло простим людям аж до 8000% річних!!! Після краху свого трасту у 1994 р. Семен Юфа виїхав до Ізраїлю. Біля 25 млн доларів із кишень 25 тисяч вкладників «безслідно» зникли в нікуди.
Семен Юфа. Кінець серпня 1992 року
Фінансові структури існували цілком легально
Однією фінансовою установою загальноукраїнського масштабу, яка мала свою «філію» і в Чернігові, була установа з такою назвою – «Український дім Селенгу». Цей траст, що був заснований у Харкові, очолював Сергій Потєхін. За офіційними даними правоохоронних органів він приніс найбільшу шкоду громадянам України. Матеріальні збитки від його «роботи» склали суму близько 9 трильйонів тодішніх крб.
«Ідеологи» трасту були чудовими психологами. В основу своєї піраміди вони заклали три основних важливих пункти: бажання простих людей розбагатіти, причому швидко, одним махом, віра в стабільність установи, яка володіла всіма грошима вкладників, та недосконалість законів того часу.
З юридичного погляду «Український Дім Селенгу», як, до речі, і багато інших компаній подібного типу, діяв цілком легально – на основі вищезгаданих постанов уряду України. Коло його діяльності було окреслено десятком пунктів, окрім найголовнішого: хто та як контролює подальшу долю грошової маси, яка надійшла від населення у вигляді вкладів. Саме в цьому й полягала недосконалість закону. «Український дім Селенгу» припинив свою «діяльність» лише у 1997 р.
Суто місцеві «фінансові» схеми
Однією з фінансових установ саме нашого міста в той час було акціонерне товариство «Аспект Чернігів». Знаходилась ця установа в найманому приміщенні на перехресті тодішньої вул. Леніна (нині проспект Миру) та Боєвої (нині вул. Героїв Чорнобильців) в будинку під номером 139 на першому поверсі. Як і багато інших фінансових структур, вона обіцяла своїм вкладникам «золоті гори» від шалених відсотків за вкладами.
До речі, зараз це звучить смішно, але відсотки мали сягати не одну тисячу на рік. Рекламу діяльності товариства активно друкували на своїх сторінках місцеві газети, тож люди зверталися в надії на досить швидке «збагачення». Щоправда, проіснувало воно недовго, тільки впродовж 1993-го р. Вже у 1994 р. товариства «Аспект Чернігів» як такого не було в Чернігові.
Спочатку ця структура відчула фінансові труднощі, згодом «вклади» населенню почали «виплачувати» продуктами харчування: крупами, цукром, гречкою. Цей запас швидко закінчився, тому що багато хто вирішив отримати своє. Біля фінансового закладу шикувались багаточисленні натовпи ошуканих людей. Але більшість «вкладників», звісно, не отримала взагалі нічого. За деякою інформацією, організатори шахрайської схеми втекли до Росії.
Типове місце розташування фінансової установи
Були в Чернігові менші за розмірами та обсягами «введення бізнесу» подібні установи, які також обіцяли дуже великі відсотки за вкладами. Як правило, розміщувалися подібні фінансової структури в центральній частині міста, де був дуже щільний потік людей. «Офіси» таких установ знаходились, як правило, в орендованих приміщеннях біля місцевих ринків, зокрема, в офісному приміщенні ринку «Нива», на Центральному ринку, в колишніх клубах культури переважно на першому поверсі. Це було важливо для створення зручних умов і швидкого відвідування майбутніми «вкладниками».
«Градобанк», «Демарк» – місцеві банки у 90-х
Серед місцевих чернігівських банків, які вже припинили своє існування, слід згадати найбільший за розмірами банк «Демарк», зареєстрований 10 липня 1992 р., головний офіс якого був у м. Чернігові на колишній вул. Комсомольській (нині це Реміснича). Банк мав розгалужену мережу відділень – загалом 76 відділень у Чернігові, нашій області та в Україні. Фактично він припинив роботу у серпні 2014 р.
Банк «Демарк». Чернігів, вул. Комсомольська, 28
Інший банк з гучною назвою «Градобанк» знаходився на колишній вул. Горького, в будинку під номером 23 (нині це Гонча). Його реклама досить довго «прикрашала» фасад чотирнадцятиповерхівки на колишній вул. Рокосовского. Цей невеликий банк теж не «витримав» іспиту часом і припинив своє існування у нульових роках вже XXІ ст.
В той час постраждали і відносно чесні банки в місті. Справа в тому, що, коли в 1995 р. розпочався вал неповернення коштів, українські громадяни перестали довіряти і цілком нормальним комерційним банкам. Обсяг вкладів різко знизився, почався відтік депозитів. Загалом ситуація на ринку кредитних ресурсів у 1995-1996 рр. була вкрай напруженою.
«Страхові» піраміди у нас також були
Окрім фінансових пірамід, у нашому місті були і так звані філії «страхових» пірамід. Цікаво, що лідерами за кількістю зібраних із довірливих українців грошей були компанії, які заявляли, що вони працюють на ринку страхування. Одна з таких компаній – «Омета-Інстер», заснована у 1991 році Іваном Сахаром та Ігорем Кожевіним. Були й інші установи подібного типу. зібравши значні кошти, вони розпалися й не виконали своїх зобов'язань перед клієнтами. Офіси компанії «Омета-Інстер» в Києві у 1993 р. були зачинені, а реєстри вкладників і страхові внески громадян за програмою довгострокового пенсійного страхування, були знищені власником контрольного пакету акцій.
Інший недержавний пенсійний фонд «Оберіг» завдав громадянам України збитки на суму близько 2,8 трильйонів тодішніх карбованців. На його «вудку» потрапило близько 320 тисяч українців.
Отже, через безконтрольність з боку держави аферисти в 1990-х роках набивали свої кишені чужими грошима. Звісно, не треба забувати про наївність простих чернігівців, котрі у гонитві за швидким збагаченням підтримували фінансово ці «лохотрони», акумулюючи значні кошти, що, як правило, потрапляли в руки засновників. А «вкладники» врешті-решт втрачали не тільки кошти, а надію на справедливість.
