Пожежі позаминулого століття в Чернігові були масштабні та руйнівні, оскільки забудова міста була переважно дерев’яною. Як же городяни боролися з цим лихом? Які впроваджували протипожежні заходи? І коли з'явилась перша пожежна команда у тодішньому губернському центрі? Про обов’язки, утримання та побут пожежників, і не тільки про це у своєму нарисі розказує історик і краєзнавець Данило Рига.
За його словами, місцева влада постійно вдосконалювала протипожежні заходи, регулювала цю діяльність обов’язковими постановами. Так, у ХVІІІ ст. гасіння пожеж у місті було одним із головних обов’язків цехів. Кожен цех призначав відповідальних майстрів, котрі мали брати участь у боротьбі з вогнем, а також забезпечував цих «пожежних» знаряддям, кіньми та діжками. На боротьбу з вогнем у місті залучали тільки домовласників, а пожежна команда існувала тільки при магістраті.
Вимога до власників — раз на місяць чистити труби
На початок ХІХ ст. ситуація з пожежною охороною дещо покращилася, однак залишалася доволі складною: бракувало пожежного спорядження, коней (коней було тільки 10, утримували їх на кошти, які надавала міська дума). Станом на 1809 р. пожежна команда міста не мала навіть свого окремого приміщення. Міністерство внутрішніх справ у 1837 р. звернулося до Чернігівського губернатора з рекомендацією щодо влаштування в місті цеху сажотрусів, які б допомагали домовласникам прочищати труби та оглядати їх печі. Важливо підкреслити, що саме несправні печі та пічні труби були однією з головних причин пожеж у Чернігові. Домовласники були зобов'язані чистити труби раз на місяць, оглядати печі та труби раз на три місяці. При цьому пошкоджені труби треба було лагодити, а зовсім старі - замінювати на нові.
У першій половині ХІХ ст. близько 95% споруд губернських центрів Лівобережної України були дерев’яними, через це пожежі виникали ледь не щодня, тож зрозуміло, що вогнегасну службу мала нести регулярні пожежні команди. У 1832 році вийшов «Пожежний статут», який визначив порядок відкриття пожежних частин у містах. Кількісний склад мало визначати кожне місто виходячи з власних потреб та фінансових можливостей. Керували командою брандмейстер з двома помічниками. Відповідно до «Загального наказу цивільним губернаторам» з 1837 року за мешканцями зберігався обов’язок пожежної служби.
Сигнали про пожежу подавали дзвоном, ліхтарями, пізніше – телефоном
Згідно з історичними даними, з 1841 р. у Чернігові організували першу пожежну команда, яка підпорядковувалась поліції, а місто надавало кошти на її утримання. В такому вигляді пожежна команда функціонувала до подій 1917 р. У 1875 р. створили водовозну команду, яка займалася підвозом води на пожежі для допомоги пожежним. Станом на кінець ХІХ ст. кожного дня в пожежній частині чергували три пожежника: один - на конюшні, один - на каланчі і один - біля воріт. Сигнали про пожежу подавали з каланчі дзвоном, ліхтарями, а на початку ХХ століття - вже телефоном.
Відповідно до «Нормальної табелі складу пожежної частини в містах» 1853 року, залежно від кількості городян населені пункти поділялися на сім розрядів. Чернігів належав до четвертого пожежного розряду, тому наше місто мала обслуговувати команда з 39 службовців, однак у 1880 році міських пожежників було тільки 27 осіб.
Пожежна команда міста у ХІХ столітті складалася з таких штатних одиниць: брандмейстер, його помічник, 23 пожежників, 1 коваль. Пожежників з самого початку набирали переважно із відставних солдатів. Щоправда, зазвичай тільки 2-4 особи служили по декілька років, інші пропрацювали в середньому 6 місяців і залишали цю роботу. На то були різні причини. Багато хто не міг пристосуватися до умов праці та дисципліни, саме тому доволі часто попрацювали всього один місяць і звільнялись. Однак на зиму багато колишніх пожежників поверталися на службу, і їх завжди брали охоче, адже вони вже мали необхідний досвід. Всім членам пожежної команди видавали спеціальну форму - зимову та літню, а також кожухи та плащі для вартових. Брандмейстер і коваль таку форму не отримували.
Пожежників забезпечували житлом з опаленням та освітленням
Як свідчать історичні джерела, пожежники були забезпечені житлом з опаленням та освітленням. Так, для брандмейстера передбачалось дві кімнати з кухнею, для решти - кухня і велика казарма, де кожному пожежнику виділяли окреме ліжко з постільною білизною. Харчувалися пожежники всі з одного казана, правда, не безкоштовно, бо сплачували брандмейстерові 3 руб. на місяць, і при цьому отримували достатній обід і гарячу вечерю.
Аби мати постійних працівників у штаті, неодноразово порушувалось питання про підвищення заробітної плати для пожежників. І це питання було позитивно вирішено, бо за архівними матеріалами, на 1908 р. оплата праці пожежників суттєво збільшилась у порівнянні з початком XX століття. Для пожежників зарплатня зросла в середньому з 126 р. до 150 руб.; для брандмейстера - з 400 руб. до 440 р.; а для його помічника - з 180 руб. до 225 р. Також пожежники були застраховані від нещасних випадків на 1000 руб. кожен.
Отже, починаючи з другої половини ХІХ ст., у Чернігові налагоджувалась система гасіння пожеж, яка вже була спроможна надавати вчасну та якісну допомогу. Наприкінці ХІХ ст. Чернігівська пожежна команда була найменшою серед губернських центрів Лівобережної України. Це було пов'язано з низької кількості пожеж у Чернігова (і поясненням може бути незначна щільність забудови). Окрім цього, Чернігівське товариство страхувало від вогню, надавало кредити на перекриття дахів залізом, закупівлю цегли та проведення електричного освітлення в будинки. Загалом у Чернігові на 900 осіб припадав один службовець міської пожежної команди.
Стара та нова споруда Вільного пожежного товариства у місті
В Російській імперії були доволі розповсюдженні вільні пожежні команди. Наприкінці ХІХ ст. у населених пунктах країни функціонувало близько 250 подібних товариств. В 1893 р. громадським коштом у Чернігові звели приміщення Вільного пожежного товариства біля Красного мосту. Воно мало свою добровільну пожежну команду, окремий двір і обоз. Члени товариства поділялися на дійсних і добровільних. Харчувалися власним коштом. Пожежники, які були у штаті, звільнялися від військової служби, натомість добровольці такого права не мали. Фінансування товариства здійснювалось коштом міста та на гроші, що надавало Товариство взаємного страхування від вогню, що було створено 1885 р.
З 1908 р. в Чернігові почали активно обговорювати питання щодо будівництва нового приміщення для пожежної команди, оскільки старе приміщення потребувало серйозного ремонту і не мало каланчі. Окрім того, споруда знаходилися на території біля р.Стрижень, а ця територія постійно навесні затоплювалась.
Як свідчать історичні джерела того часу, остаточно питання про будівництво нового приміщення під потреби Вільного пожежного товариства було вирішене тільки у 1912 р., коли під нове приміщення було виділено 300 кв. саженів на території Олександрівської площі. Одночасно був виданий кредит на втілення цієї справи.
На території Олександрівської площі звели будинок Вільного пожежного товариства (він зберігся на сучасному пр.Миру в Чернігові, і його називають «старою типографією»). Нове приміщення цього товариства складалося з двох основних корпусів і пожежної каланчі. Висота башти-каланчі разом з дерев’яним ліхтарем і флюгером у вигляді прапорця перевищувала 24 метри.
Фото: Каланча та будинок Вільного пожежного товариства
Перший корпус був одноповерховий, у ньому - простора конюшня на 11 коней, дві зали для пожежного обозу. Другий корпус складався з двох поверхів. На першому - сигнальна спальня для службовців, їдальня, кухня та лазня. Другий поверх займали кімнати правління та чергових дружинників, кабінет старшого по команді та квартира брандмейстера, що мала 6 кімнат. Машинна зала тривалий час залишалася порожньою. Перші пожежні машини з’явились у місті тільки в 1919 р.
Дієві спільні заходи сприяли зменшенню кількості пожеж
Внаслідок вжитих заходів як з боку місцевої влади, так і зі сторони самих домовласників, з часом ситуація в місті покращувалася: зменшувалася кількість пожеж, знижувався показник руйнувань і збитків. Вже на початку ХХ ст. Вільне пожежне товариство впевнено заявляло місцевим жителям про дієвість пожежних частин у боротьбі з вогнем. Максимальний час, за який повинна була прибути на місце події пожежна команда, не мав перевищувати більш ніж 15 хвилин.
У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у Чернігові діяла одна пожежна частина. У 1906 р. Чернігівська міська дума прийняла управління пожежною частиною. На початку ХХ ст. відбулася суттєва технічна модернізація пожежної служби. Поява водогону та телефонного зв’язку дозволила покращити швидкість та якість противогневих заходів.
У цей час органи міського самоврядування Чернігова встановили перелік протипожежних норм для різних установ міста. Свідченням того, що громадськість усвідомила відповідальність за власну безпеку, стала підтримка державної та муніципальної ініціативи у створенні добровільних пожежних спілок.
Однак все ж таки пожежники не завжди були забезпечені необхідним спорядженням для боротьбі з вогнем. Віддалені райони міста таки страждали від низької ефективності пожежної команди, зважаючи на транспортні можливості того часу. Крім того, труднощі викликала плинність кадрів пожежної команди. Новачків треба було навчати.
