banner

«Люблю ходити Черніговом пішки»: інтерв’ю з водійкою чернігівського тролейбуса

Ще сонна жінка удосвіта забігає в салон тролейбуса й поспіхом підводить олівцем очі, фарбує помадою губи. Пообіді чоловік на задньому майданчику доїдає пиріжок з м’ясом. А ближче до ночі в «останній тралік» заходить замріяна дівчина з букетом квітів у руках. Хтось свариться з кондуктором, хтось поспішає й щосекунди поглядає на годинник, а хтось так стомився, що заснув і прогавив  свою зупинку, поки в навушниках грав улюблений трек. Хтось плаче, хтось випив зайвого і заграє до пасажира поруч, а хтось гортає сторінки улюбленого детектива. Так бачить чернігівців водійка тролейбуса КП «ЧТУ» Алла Козубова. Для пасажирів — це і транспорт, і їдальня, і салон краси, і бібліотека на колесах. А для неї… А що ця робота означає для неї - хтось спитав?! 

Чи справді вона навмисно зачиняє двері, щойно ви добігли до тролейбуса? Чому вона так різко загальмувала, що ви аж впали на пасажира поруч? Чому задовго стоїть на зупинці або відчиняє двері на кілька секунд? Як це, коли в салоні помирає людина?

О котрій вона сьогодні прокинулася і коли зможе заснути? Що найважче у її роботі і що таке вугільні вставки, за якими треба стежити? За що можуть позбавити премії? А чим займається поза роботою та яку мрію має? А ще про макіяж, підбори і забобони на роботі, пасажирів на даху і улюблений маршрут! Ми даємо вам безкоштовний квиток, поїхали до кінцевої!
 

ДЕПО 16:00

На майданчику, ніби у них перекличка, вишикувалися тролейбуси. За кермом 11-го нас вже чекає темноволоса жінка у брендованій футболці і смугастих штанях. Вольова, строга. 

— Добрий день, я Алла і у нас є 17 хвилин до виїзду.


Пані Аллі 46. 17 з них вона — водійка тролейбуса в КП «ЧТУ». У ті часи ця професія мала чоловіче обличчя, а вона — водійське посвідчення та мінімум досвіду за кермом.

—  От я захотіла - і все! Знайшла оголошення. Сказали, що безоплатно навчать. І я втягнулася!

Пам’ятаєте, я сказала, що вона строга? Так було, поки вона не сіла за кермо. Насправді у неї дуже дзвінкий сміх і щира посмішка. Під час розмови старанно протирає кожну кнопку яскравою серветкою.

— А перший свій робочий день пам'ятаєте?

— Так, на Івана Купала, 6 числа, на тролейбусі №6. Нервувала, машин боялася. Щоб мене ніхто не стукнув і я нікого не стукнула. Але зміна минула спокійно.

Та поки звикла — з кожної відпустки виходила з думкою: «Як я взагалі на ньому їжджу?» Бувало, і зміну проспала, і пасажирів з даху знімала… 

— Хлопець був, може, років 20. Драбина була закрита, і щоб туди залізти — це треба було постаратися. Я виходжу, а він сів, взявся за ліри, і їде красіво. Кажу: злазь, а він сидить. Злазь, я не поїду нікуди! Мовчки скочив і пішов.

А щойно містом почав курсувати 11-й маршрут — він став її улюбленим. Під ковдрою туману не поспішає прокидатися ранковий Стрижень, хвилі якого зрання колисають дикі качки. Вдень на світлофорах полюбляє приглядатися до красивих автівок, вивісок і магазинів. А ввечері — аби всі встигли добігти до тролейбуса. 

—  Вчора їхала, дивлюся: чоловік п'яний у траві спить. Я під'їжджаю, він голову піднімає. Думаю: о, прокинувся, відпочив.

16:17. Пані Алла вмикає кондиціонер і виїжджає на маршрут. Ми займаємо місця у салоні та їдемо на кінцеву. Там у нас буде ще 4 хвилини на розмову. 

Цікаво, скільки зупинок від депо до вул.Незалежності? Поки ми рахуватимемо — читайте, чи справді вона навмисно зачиняє двері, щойно ви добігли до тролейбуса, за що її можуть позбавити премії, про забобони, макіяж і підбори на роботі.
 


 

Щоб ви зранку вчасно приїхали на роботу, вона прокидається близько 04:00.  

— Люблю не поспішати, вмитися, каву заварити, посидіти, почитати новини, телевізор послухати, у вікно задивитися. 

Вкладає волосся, накладає легкий макіяж, коригує манікюр. 

— Колись взувала підбори, надягала коротку спідницю і їхала! Постійні пасажири завжди заходили й компліменти робили. А нині вже здоров'я не те, хочеться комфорту. Надягаю фірмову футболку тролейбусного управління, бо вона мені подобається. Навіть люди впізнають у ній. Взуваюся так, щоб задники були, інакше нога ковзатиме, і йду на розвозку. 

Нині перший рейс стартує о 05:38. Близько 15:00 пані Алла здає зміну. І так 5 днів на тиждень. Звісно, з перервами на обід.

Друга зміна починається о 14:20. Заїзд у депо — о 22:45. Можна їздити і 12 годин на день. Тоді графік буде два через два. 

— Найскладніший час для руху для мене — з 8 до 10 ранку. Дуже хочеться спати. Стан, ніби не виспався. Але потім стає краще. Ввечері такого немає. 
 


 

Впродовж розмови про буденні технічні справи кілька разів вловлюю її «замінюю вугільні вставки» і звертаю увагу на охайний манікюр — щось тут не сходиться.

— Що означає «замінити вугільні вставки»? 

— Мені треба замінити вставки в головках струмоприймачів, які притискаються до дротів і проводять струм до електродвигуна. З часом вони стираються від тертя об дроти і якщо вчасно не замінити — може бути поганий контакт, іскріння або навіть обрив дроту. У дощ або сніг їх треба замінювати частіше.

Цю роботу пані Алла вважає найбруднішою. А ще ж треба й колеса в дорогу перевірити і, як у народі кажуть, «роги тролейбус» почепити, якщо злетіли з дротів. А тут може й струмом вдарити. Це якщо ви думали, що ця робота «у теплі, добрі, кермуй - та й годі».


— Раніше дорогою й колеса могли відпадати, і руль не крутився, і двері випадали. А нині тролейбуси нові, таких проблем немає.
 


 

Перед кожним пасажиром громадського транспорту бодай раз зачинялися двері. І тролейбус від’їжджав саме у той момент, коли ви вже підбігали до зупинки. Було? Та було, звісно. Але водій робить це не навмисно. Якщо він не вкладеться у графік — ви доїдете вчасно, а його позбавлять премії.

— У мене є контрольні точки, до яких я маю приїхати у зазначений час. Саме тому можу довше стояти на зупинці, бо дорога була не завантажена, мало людей — от і приїхала раніше. Або ж навпаки — затори, багато людей, ремонт і треба поспішати, щоб вкластися у графік. Бо у мене буває так, що я зачиняю, а пасажири заходять, зачиняю, а вони заходять… Ну, люди добрі! Не встигли сюди — приїде наступний.

— А за що ще можуть позбавити премії?

— Якщо правила порушила, не під'їхала до зупинки або під'їхала не так, не вчасно приїхала, вийшла без жилета… 
 


 

Цей випадок вона вважає найбільш незабутнім. Зима. До кабіни водійки тоді ще 4-го тролейбуса заходить кондуктор: «Чоловіку погано».

— Я зупиняюся, заходжу до салону. Пульса в чоловіка вже нема. А пасажири: «А ми далі не поїдемо?». Поїдемо, звісно. На кладовище! Мені ж треба викликати швидку, поліцію…

— Як вам вдається зберігати спокій, працюючи з такою кількістю різних людей?

— Я нічого не сприймаю близько до серця. Навіть, якщо щось погане сталося — отже, так мало статися, щоб потім у майбутньому це все обернулося на кращий варіант.
 


 

«Воювати» за дорогу з чорними кішками, дивитися в дзеркало перед виходом з дому, не розповідати про плани, аби не зурочили, — у кожної людини свої забобони. У водіїв вони теж є.

— Я можу перехреститись в дорогу. Уникаю чорних кішок. Певна, як почнеться робочий день — так він і триватиме. Якщо виїхала спокійно — спокійною повернуся. Але якщо стається якась неприємність — переслідуватиме мене всю зміну.

— А що би порадили тим, хто хоче опанувати цю професію?

— Не боятися. Бо я на драбину лізла і боялася, злазила і боялася, за кермом боялася, машин боялася.
 


 

Люди бувають різні. Доволі й «колючих» трапляється впродовж дня. Але пані Алла любить голки. Вдома вирощує кактуси. Це її хобі. Або дивиться «МастерШеф» і починає фантазувати на кухні.

— А ще у мене живе щур. Ми його Масіком називаємо. Він теж сумує, чекає на мене з роботи, як собака руки облизує. У вихідний хочеться більше з ним погуляти. Або й просто шопінгом зайнятися! Пройдуся магазинами, куплю якийсь дріб’язок собі - і воно вже приємно.

А ми тим часом поволі наближаємося до району Масанів. Людей в салоні все менше. Повний круг займає трошки більше години. Нині 11-й рухається за тимчасовим маршрутом через ремонтні роботи на дорогах.

— Місту дуже бракує смуги для руху громадського транспорта, щоб їхати спокійно. Бо ті, хто «підрізає» тролейбуси, має розуміти, що у мене в салоні люди не лежать, а стоять. І всі падають, звинувачуючи мене.
 


 

Виходимо на зупинці «Вулиця Незалежності». Вона кінцева, 25-та від депо. Пані Алла дістає цигарку, видихає. Спека розігріла повітря до майже 30 градусів.

— Які три речі обов’язково є в сумці водійки тролейбуса?

— Ручка, ліхтарик і помада гігієнічна. Ручкою на руці можу швидко щось записати. Вчора заїхала в парк, і не стало світла. Стою в темряві. Дістала ліхтарик і пішла спокійно. Губи інколи пересихають. Намазала помадою — і красиво, і приємно.

— Якщо б у вас була можливість здійснити одну свою давню мрію — що б це було?

— Сильно хочу поїхати до Шотландії. Подивитися на замки, послухати їхню волинку. От навіть би на два дні поїхала! Мене туди тягне. Північні народи мене завжди приваблювали. 

— Сукня чи штани?

— З дитинства не люблю сукні.

— Легкова машина чи тролейбус?

— Легкова, бо тролейбус пов'язаний з електропроводами, а машина більш маневрена, можна об’їхати.

— Гори чи море? 

— Гори. 

— Де ви зустріли початок повномасштабної війни?

— Я працювала у першу зміну. Коли почалися черги на заправках, біля банкоматів — я була за кермом, а чоловік у лікарні. Тролейбусами майже ніхто не їздив, але ми продовжували працювати. І коли нас відпустили — вже не було ні грошей у банкоматах, ні продуктів у магазинах. Потім на роботу ходила пішки, бо дуже сумувала за нею.

— Повечеряти вдома чи у закладі?

— На природі! Розпалити багаття, лягти на траву і дивитися на водичку. Люблю ходити Черніговом пішки. Дуже приємне місто, я тут все люблю.

— А що би хотіли сказати всім пасажирам?

—  Цінуйте нас! Ми ж не роботи. Усі вважають, що ми всім щось винні, а пасажири - нічого. Усі заслужили, а ми - не заслужили. Хочеться людяності. Все, їдете?

— Їдемо!

ФОТО: Валентин Бобир

Подобаються тексти на PECHERA.info? Долучайтеся до спільноти сайту!

приєднатись

Проєкт здійснюється за підтримки European Endowment for Democracy (EED)

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Foreningen Ukrainian Media Fund Nordic в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа.

Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми.