Чи не дивно, що деякі люди ростуть і набирають силу доти, доки не перетворяться на такого колоса, що світ стає для них лише підніжжям? Або поки, як баньяни, не пустять коріння від кожної гілки і не створять навколо себе цілого лісу, — лісу складних комерційних підприємств, різноманітна діяльність яких відбивається на найрізноманітніших сферах життя.
(Теодор Драйзер, «Титан»)
Саме цей уривок з роману видатного американського письменника Теодора Драйзера (1871-1945) «Титан» якнайкраще підходить для характеристики героя нашого матеріалу – нещодавно померлого відомого аграрного магната, Героя України Леоніда Яковишина. Людини, котра була класичним вихідцем з партійної номенклатури радянської доби та зуміла не тільки не втратити здобуте, а й примножити, збудувати величезне сучасне сільськогосподарське підприємство на Чернігівщині.
Уродженець Вінниччини, котрий працював на Чернігівщині
Леонід Григорович Яковишин народився 19 травня 1939 року у місті Козятин Вінницької області в родині службовця. Його дитинство припало на роки Другої світової війни та повоєнної розрухи, голоду 1946-1947 років. Життя в таких складних умовах змушувало Леоніда працювати вже з дитячих літ.
У 1956 році юнак вступає до Уманського сільськогосподарського інституту (зараз – Уманський національний університет) та отримує фах агронома. По закінченню починає трудову діяльність на Рівненщині як старший агроном дослідно-показового радгоспу «Мирогощанський» Дубенського району. Тут проявляє себе як людина, котра любить роботу на землі та успішний новатор. Його запрошують на керівні посади у Костопільське районне та Рівненське обласне управління сільського господарства.
А на Чернігівщині Яковишин опинився у 1970-му: саме тоді він очолив Майнівський радгосп-технікум, який у 1978 році перейменували на Бобровицький.
Леонід Григорович був членом Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) і входив до складу типової радянської партійної номенклатури. Безсумнівно, зараз це викликає осуд з боку читачів, проте не слід забувати, що в ті часи без членства у лавах КПРС радянська людина просто не могла зробити кар’єру. Життєвий шлях громадянина тоді починався з участі в лавах «жовтенят» у молодших класах школи, потім транзитом через піонерію - до комсомолу, а вже звідти – до лав правлячої у СРСР партії.
Успішна діяльність Яковишина на посаді директора Бобровицького радгоспу-технікуму давала можливість безпосередньо на практиці реалізовувати інноваційні підходи щодо обробки землі та вирощування сільськогосподарських культур, а також принесла йому значний авторитет. Тому у 1990 році його обирають народним депутатом України I скликання за результатами голосування у 2-му турі по виборчому округу № 44.
Як депутат Верховної Ради голосував проти незалежності України
Як парламентар Яковишин, перш за все, відомий тим, що голосував проти здобуття незалежності України. Як пізніше він сам пояснював у інтерв’ю журналістам «Суспільного», на йому думку, така незалежність передбачала розорення економіки та народного багатства, тому начебто була йому не потрібна. Розрив вибудуваних десятками років економічних зв’язків з іншими республіками колишнього СРСР, на його думку, нічого позитивного Україні дати не міг. Історія вже поставила все на свої місця, довівши цінність нашої незалежності.
Чим ще запам’ятався Леонід Григорович як народний депутат? Був заступником голови Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи, з 1993-му увійшов до складу Комісії Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю, корупцією та хабарництвом. Входив до складу депутатських груп «Аграрники» та «Рада», був радником двох прем’єр-міністрів України та першого заступника голови Верховної Ради України.
«Червоний директор» став будівничим агроімперії
На світанку незалежності України у вітчизняній економіці почався швидкий перехід від планової командно-адміністративної системи до ринкової моделі з масовою приватизацією промислових підприємств. На фоні цього припиняли діяльність великі колективні сільськогосподарські підприємства у формі колгоспів і радгоспів, перетворюючись на більш дрібні сільськогосподарські товариства або зникаючи взагалі. Ера агрохолдингів настане трохи пізніше…
На початку 90-х років серед найвпливовіших гравців економіки України (та й інших колишніх радянських республік) були представники т. зв. «червоних директорів». Цей термін у пострадянській політиці та економіці означав людей, що вийшли з радянської промислової та адміністративної еліти, директорів підприємств, які отримали свої керівні посади ще у радянський час і залишилися на них після переходу країн колишнього СРСР до ринкової економіки завдяки вмінню адаптуватися до нових умов.
За словами дослідників-економістів, стиль керівництва «червоних директорів» відповідав духу радянської епохи та відрізнявся авторитаризмом. Вони не надто розумілися на юридичних і фінансових тонкощах, зате мали значний управлінський досвід, розгалужену мережу неформальних зв’язків і хороше розуміння виробничих процесів. Найбільш відомі вихідці з когорти «червоних директорів»: другий президент України Леонід Кучма, в. о. прем’єр-міністра України (1993-1994) Юхим Звягільський, колишній генеральний директор Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча Володимир Бойко та багато інших діячів політики та економіки України.
Шлях від «червоного директора» до очільника величезної аграрної імперії пройшов і Леонід Яковишин. У 1995 році він очолив ТОВ «Земля і Воля», створене на базі реорганізованого відповідно до ринкових умов Бобровицького радгоспу-технікуму. З напівживого господарства завдяки об’єднанню 13 збанкрутілих колгоспів Яковишин створив сучасне розвинене сільськогосподарське підприємство, яке стало зразковим не тільки для Чернігівщини, а й для всієї України.
В чому унікальність підприємства Яковишина?
ТОВ «Земля і Воля» за період перебування Леоніда Яковишина на посаді генерального директора мало у своєму розпорядженні 32000 га землі. Абсолютну більшість посівних площ займає кукурудза, яку Леонід Григорович в одному з інтерв’ю називав «другою нафтою». Також у незначних масштабах тут вирощують пшеницю, сою та інші культури. Значні кошти були вкладені у закупівлю нової техніки для посіву, догляду та збору врожаю, а також обладнання для його зберігання та переробки.
Не забував Яковишин і про соціальну складову. Працівникам підприємства виплачували стабільну та конкурентоспроможну заробітну плату, будували житло для працівників «Землі і Волі» у селищі Мирному під Бобровицею (за словами Леоніда Григоровича, існував своєрідний контракт – за умови 15-річної добросовісної роботи на підприємстві працівники отримували право приватизувати житло).
Керівник дбав про соціальну інфраструктуру: освітлення, дороги, школи, дитячі садки. У Мирному споруджений абсолютно новий сучасний будинок культури з мармуровим оздобленням та інтер’єром, що нагадує італійський оперний театр Ла Скала. Покійний аграрій прагнув зробити це селище дійсно європейським.
Крім того, привабливими були умови для пайовиків. Орендна плата за пай складала 18% від нормативної грошової оцінки землі, але і це була не межа, оскільки генеральний директор планував збільшити її до 20%.
Отримав визнання як благодійник
Леоніда Яковишина двічі визнавали найкращим меценатом Чернігівської області. Зокрема, він був фундатором і головним донором благодійного фонду для допомоги тяжко хворим і малозабезпеченим людям. Не шкодував кошти на підтримку літераторів: з короткого переліку у Вікіпедії відомо, що він виступив спонсором видання книги поета та прозаїка Дмитра Головка «Співучі Піски», роману письменника та журналіста Григорія Войтка «Безбатченки», книг публіциста Бориса Кириченка, одним із спонсорів збірки «Не бував ти у наших краях» — про минуле й сучасність Бобровицького краю.
Також Леонід Григорович фінансував видання обласної газети «Чернігівщина» та діяльність однойменного інтернет-ресурсу, а також сайт «Земля і Воля» (https://www.zemlyaivolya.net/).
Вплив на політичне життя Чернігівщини та України
Після закінчення I скликання Верховної Ради України у 1994 році Леонід Яковишин більше не обирався народним депутатом, він сконцентрувався на економіко-бізнесовій діяльності. Проте великий бізнес і політика - взаємно пов’язані не тільки в Україні. Вплив Яковишина на політику сягав далеко за межі нашого регіону. Характерними для нього були звернення з листами через медіа до вищих посадовців України щодо стану справ у державі та порадами, як вирішувати ті чи інші проблемні питання.
Успішна підприємницька діяльність Леоніда Григоровича привертала увагу дуже впливових людей з не зовсім порядними намірами, його підприємство пережило кілька спроб силових захоплень, які вдалося успішно відбити. Сам покійний аграрій мав крутий норов, за словом, що називається, до кишені не ліз, тому конфлікти з «сильними світу цього» у нього періодично траплялися.
На початку 2000-х у Яковишина зіпсувалися відносини з тодішнім президентом України Леонідом Кучмою. За його словами, глава держави кілька разів відмовився підписувати указ про нагородження аграрія званням Героя України і «здався» лише у 2004 році лише після наполегливих умовлянь тодішнього голови Чернігівської ОДА Валентина Мельничука. Помирилися Леонід Данилович із Леонідом Григоровичем лише через десяток років після цього президентського указу: так згадував у одному з інтерв’ю сам Яковишин.
Між іншим, він частенько приймав у своєму господарстві дуже поважних гостей: урядовців, народних депутатів, бізнесменів, політиків загальнодержавного та регіонального рівнів. Візитери намагалися вивчати господарський і бізнесовий досвід Леоніда Григоровича, а також прагнули залучитися його підтримкою напередодні та під час проведення різноманітних виборчих кампаній.
Відомо, що з 2015-го року Яковишин був одним із крупних донорів Аграрної партії на Чернігівщині, кандидати від якої здобули депутатські мандати в обласній раді та багатьох місцевих радах під час місцевих виборів 2015 року. Ця політсила імпонувала Леоніду Григоровичу, оскільки її програма передбачала захист інтересів українських сільгоспвиробників.
Втім, після розколу в Аграрній партії на всеукраїнському рівні Яковишин, за його ж словами, припинив її фінансування в регіоні. Напередодні місцевих виборів 2020-го року більша частина партійної структури «аграрників» влилася до складу політичної партії «Рідний дім» тодішнього чернігівського міського голови Владислава Атрошенка та брала участь у виборчій кампанії саме від цієї політсили. В тому числі, «ріднодомівцями» стали колишні депутати Бобровицької громади від Аграрної партії. Зрозуміло, це не могло відбутися без «благословення» Леоніда Яковишина.
Аграрія звинувачували в підтримці російських військових
Впродовж останніх років свого життя Яковишин мав конфлікт із народним депутатом України Борисом Приходьком, котрий належить до депутатської групи «Довіра», та представниками політичної партії «Наш край» на Чернігівщині. Корені конфлікту з Приходьком, який, до слова, є депутатом саме від 210-го округу, до якого відноситься і Бобровицька громада, сягають ще 2019-го року, коли під час виборів на окрузі Яковишин підтримував іншого претендента на мандат – кандидата від «Батьківщини» Сергія Коровченка. Проте перемогу у доволі драматичних виборчих перегонах тоді здобув саме Приходько.
Причиною непростих взаємин з представниками «Нашого краю» є, по суті, елементарна конкуренція за виборця, оскільки Аграрна партія, яку підтримував Яковишин, та «Наш край» грали на одному електоральному полі та орієнтувалися на виборців переважно з сільської місцевості, навіть мали схожі програмні установки.
З початком повномасштабної російської збройної агресії проти України у 2022-му році на адресу Леоніда Яковишина лунали звинувачення, що його підприємство начебто надавало пальне для заправки російської бронетехніки під час окупації частини Чернігівщини навесні 2022 року. Натомість він нібито відмовлявся передати техніку «Землі і Волі» для потреб українських захисників. У цьому, зокрема, покійного аграрія звинувачував офіцер ЗСУ з Бобровиці Олег Олешко,своє розслідування проводила СБУ - втім, його результати так і залишилися невідомими широкому загалу. Сам Яковишин спростовував ці звинувачення та називав їх наклепницькими.
Останній гучний конфлікт вийшов у публічну площину наприкінці 2024 року – саме тоді в інтерв’ю «Суспільному» Леонід Григорович заявив про начебто підготовку спроби рейдерського захоплення ТОВ «Земля і Воля», до якої, за його словами, причетний вже згадуваний вище нардеп Приходько. А допомогу йому буцімто мав надавати ще один народний обранець від Чернігівщини Павло Халімон (входить до складу фракції партії «Слуга Народу»). У відповідь Борис Приходько заявив про наклеп та відзначив, що звертатиметься до суду з позовом про захист своєї честі, гідності та ділової репутації.
Похований у мавзолеї вартістю 3 млн доларів
Леонід Григорович Яковишин помер увечері 26 липня 2025 року у Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова, де останнім часом перебував внаслідок тяжкої хвороби. Поховали видатного аграрія 29 липня відповідно до його волі у збудованому ним же мавзолеї у Бобровиці. Участь у траурній церемонії прощання взяли народний депутат України Валерій Дубіль від ВО «Батьківщина», заступник голови Чернігівської обласної ради Дмитро Блауш, колишній чернігівський міський голова Владислав Атрошенко, колишній голова Чернігівської ОДА та крупний аграрний бізнесмен Валерій Куліч, діючі та колишні депутати обласної ради, бізнесмени, працівники «Землі і Волі» та жителі громади.
Насамкінець скажу кілька слів про унікальну меморіальну споруду, подібних якій немає в Україні. Про будівництво цього мавзолею Леонід Григорович залюбки розповідав у численних інтерв’ю, демонстрував споруду гостям і журналістам. Будівництво тривало 10 років і завершене у 2019-му. На спорудження мавзолею Яковишин, за його словам, витратив 3 млн доларів. В усипальниці встановлені копії вітражів 600-річного німецького храму та чотири позолочені скульптури Яковишина, що зображують його у віці 20, 40, 60 і 80 років, а також гранітний саркофаг вартістю 150 тис. доларів і вагою 23 тони, що є копією саркофага французького імператора Наполеона Бонапарта. Сам Леонід Яковишин стверджував, що на створення власного мавзолею його надихнула споруда мавзолею Наполеона у Франції, яку він і взяв за основу.
Така грандіозна споруда викликає різні оцінки та емоції: від захоплення вишуканістю та монументальністю до нерозуміння й осуду за прояв гордині та марнотратства чи навіть дивацтва видатного аграрія. Одне точно: мавзолей Яковишина не залишає байдужим нікого. Чи буде виконана воля покійного та усипальню відкриють для відвідувачів? Дізнаємося вже найближчим часом.
P.S.: Підсумовуючи, варто сказати, що особистість Леоніда Григоровича Яковишина - складна, моментами - суперечлива, що можна зауважити й про інших неординарних особистостей. Людина - творець колосальної аграрної імперії - не могла бути дрібною та пересічною. Яковишин бував авторитарним, різким, не підбирав виразів, не боявся висловлювати свою часто критичну думку про українських президентів і депутатів, наживати собі через це ворогів. Прикро, що люди такого масштабу зараз практично не зустрічаються у вітчизняній політиці та економіці. Зате Леонід Григорович був справжнім. Титаном, який тримав на своїх плечах велику частку аграрної сфери Чернігівщини. Стратегом, який мислив на багато кроків вперед, на перспективу. Таким ми його і запам’ятаємо.
Вічна пам’ять Леоніду Яковишину!
