Чи досі актуальний інститут волонтерства? Які потреби та проблеми у сьогоднішніх волонтерів? Чому малі волонтерські організації часом ефективніші, ніж великі фонди? А також про війну, потреби військових і мобілізацію, про срачі волонтерські і срачі нашого міського політикуму, про Чернігів, його принади і болі, говоримо у «Великій розмові» з чернігівським волонтером, головою організації «Бо можемо» Андрієм Галюгою.
«ЛЮДЕЙ НІЧОГО НЕ ЧІПЛЯЄ, ВЖЕ АДАПТУВАЛИСЯ ДО НОВИН»
- І що, ти досі волонтериш?
- Не можу зупинитися.
- Насправді це сарказм був. А якщо без сарказму, чи дійсно зараз важко закривати збори?
- Важко всім. Важко з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин. Казати за всіх, узагальнювати не буду, але невеликим організаціям і приватним волонтерам, які мали свою постійну аудиторію донаторів, стає все тяжче і тяжче.
- Які причини? Люди «втомилися» від війни? Або це об’єктивні фінансові причини, як ти вважаєш?
- На мою думку, тут більше фінансовий аспект. 500 грн – це один похід у магазин за продуктами.
- Як кажуть, «ніщо коштує 600 гривень».
- Так-так. Я пам’ятаю ті часи, коли в «Метро» можна було на 500 грн візок товарів накупити та вивезти. А нині 500 грн – це щось в кульочку на дні. Тому так. Це об’єктивні фінансові причини. Плюс комуналка дорожчає, все дорожчає. І адаптація людей до війни. Я не скажу, що втома, скоріше адаптація.
- Тобто всі в нашому регіоні вважають, що війна десь далеко?
- Більше не чіпляє нічого людей, вже адаптувалися до того, що в новинах. Прильоти – це одне, а згадки про фронт, згадки про штурми, згадки про те, що захисники повернулися на щиті додому – їх стає менше і менше. Та і людей навіть відверта жесть, жорстокість на фронті вже не чіпляє. Там десь хтось напише гнівний коментар, і далі коментаря це не йде. Це не втома, це більше адаптація.
- Взагалі бачимо, що останнім часом волонтери мають вдаватися до якихось хитрощів, знімати відосики: хтось танцює, хтось співає, хтось малює, хтось занурюється в крижану воду, дівчата починають якісь свої красиві частини тіла показувати. Як ти вважаєш, це нормально? Ти намагався бути оригінальним у цьому плані, щоб закривати збори?
- Нормально все, що може дати результат.
- Ну, що ще треба? Станцювати гопака голяка?
- Ні, не зайде гопак голяка. Скоріше за все, треба щось креативне. Ці всі люди, які знімають відосики креативні, орієнтуються на аудиторію, яка найбільш фінансово спроможна. Умовно це - середній клас, люди здебільшого молодого та середнього віку.
- А усвідомлення, що в країні війна триває, вже недостатньо? Сирен, шахедів кожної ночі не вистачає?
- Чекай! Кладемо на дві чаші терезів: з однієї сторони - сирени/шахеди, а з іншої - ця історія, що подається як «свавілля ТЦК», «м’ясні штурми», ще якась біда. Тобто з однієї сторони ми розуміємо, що в країні йде війна, а з іншої - ютюб і решта «блогерів» розганяють, що війна – це вже таке…
- Так це ж здебільшого російські ІПСО.
- Саме собою. Здебільшого російське ІПСО, але чомусь люди вірять.
«НА FPV ДРОНИ Є ЗАПИТИ КОЖЕН БОЖИЙ ДЕНЬ, ВОНИ ПОТРІБНІ НАЧЕ ПАТРОНИ»
- На що зараз основні запити від військових?
- Стандартно – дрони. Вчора дивився сюжет на каналі Бутусова, де хтось допитував російського полоненого. Так от, навіть у «другій армії світу» є практика скидатися на дрони. Якогось там полоненого взяли, я не розумію, хто він такий, не пам’ятаю, то він сказав, що вони кожного місяця скидалися по 30 тис рублів на пташок.
- Це витратний матеріал.
- Саме собою! Вони на фронті потрібні просто пачками! Враховуючи те, що вже є дрони на оптоволокні і з машинним зором. Вони є, і вони працюють. Але, по-перше, послухайте Маркуса та інших, які там були, і які розказують, що на оптиці доволі важко літати. Не кожен пілот на ній полетить. А, по-друге, це настільки дорога штуковина зараз, вона діє точково і тільки для окремих вузькоспеціалізованих задач. А звичайні FPV потрібні наче патрони 7.62 і 5.45. Кожен божий день є запити на них.
- Ок, дрони. Що ще?
- Укріплення, скоби, сітки. Маскувальні сітки плетуться безкінечно, це витратний матеріал, її раз повісили на позиції, не дай Бог прилетіло щось, вона згоріла - давай наступну. На машині її поюзали 2-3 дні, вона замастилася, порвалася, або десь перевантажували й забули.
Також потрібні окопні свічки, якщо ми говоримо про холодну пору року. Звичайна свічка вартістю 5-6 грн може і чаю нагріти, і зігріти в окопі. Ще грілки, медикаменти. Все, що запитує військовий, він запитує не для того, «аби було», а тому, що воно потрібне. Павербанки – та сама історія з витратним матеріалом.
- Оце, що ми перерахували, скоби, сітки, дрони - ваша організація «Бо можемо» самотужки робить?
- Так, це ми робимо самі. Все, що я перерахував, робимо тут.
- А дрони?
- Так, тільки не тут, а в багатьох місцях. Ми збираємо їх самі.
- Будь-яка людина може це робити чи треба мати досвід хоча би, як тримати паяльник?
- Теоретично це може зробити будь-хто. Теоретично. В збірці дронів є такі процеси, які, в принципі, може робити навіть мала дитина. Збирати докупи батареї або скручувати рами.
- Тобто це «Лего»?
- Як «Лего», так. А те, що стосується електроніки, - тут треба мати певні навички, треба вміти, розуміти прошивки, частоти, ці всі речі. Для цього є спеціально навчені люди, вони цим займаються, спілкуються напряму з пілотами, які кажуть, які частоти їм потрібні, які розміри їм потрібні, що воно має нести, яка має бути батарея тощо. Тобто це не в магазин прийшов і купив, це все індивідуально під кожного пілота збирається.
«МОЖЛИВО ЦЕ ЗВУЧИТЬ ТРОХИ ІДЕАЛІСТИЧНО НА 10-МУ РОЦІ ВІЙНИ, АЛЕ ЗАЛИШИЛИСЯ ЛЮДИ, ДЛЯ ЯКИХ ВАЖЛИВО ЩОСЬ РОБИТИ»
- З якого року ти волонтер?
- З 2022, з початку повномасштабки.
- Тоді, як кажуть, волонтерами стали всі.
- Так, хтось на велосипеді завозив підгузки, хтось збирав якісь ліки по аптеках, хтось щось знайшов, написав – це вже долучення було. Воду, цигарки, мило, батарейки возили. Багато можна згадувати...
- Потім була відбудова. Зараз ця тема ще актуальна, займаєтеся?
- Відбудовою ми займаємося точково і на тих об’єктах, де не довели до 100% готовності. Зараз Валентин (Валентин Бобир, волонтер «Бо можемо», – Ред.) займається завалами. Не дай Бог, прилітає, тоді ми включаємося. А загалом ми цей напрямок трошки призупинили, тому що діють державні програми «єВідновлення» і все решта, воно працює зараз.
- В тебе волонтерська організація, і ти стверджуєш, що актуально підтримувати саме малі волонтерські організації.
- Якщо є умовний фонд імені когось, то він акумулює гроші, контрактує умовну продукцію і далі її постачає в якийсь підрозділ ЗСУ. В цьому великому фонді існують співробітники - не волонтери, а саме співробітники, яким іде заробітна плата, на які витрачаються кошти.
- А у вашій організації нема зарплатного фонду?
- Ні, у нас немає. Так от, коли є маленька організація, в якій є люди, які роблять щось власними руками, то це в деяких випадках дешевше. Якщо взяти скоби, наприклад, то зараз в Україні їх доволі складно купити, тому що виробництва, самі бачите, майже всі стали.
А що стосується, наприклад, дронів, то я не буду говорити голослівно, але приватні маленькі ініціативи, волонтери, які займаються збіркою дронів самі, часто роблять їх набагато дешевше. І в деяких випадках якісніше, ніж фабрики.
- Тобто на прикладі скоб можна сказати, що їх простіше самим крутити, ніж закуповувати на якомусь підприємстві, так?
- Саме собою. Ми рахували, брали найдешевшу ціну на скоби, було наче по 24 грн/шт, а у нас виходило по 9 грн. А їх у такій кількості ще спробуй десь взяти. А ще ж люди, які задіяні у виробничому процесі, відчувають долученість до допомоги армії. Коли ти робиш щось сам, то розумієш, для чого ти це робиш. Це мотивація, яка в деяких випадках цінніша, ніж зарплата.
Можливо, це звучить ідеалістично і трохи пафосно на 10-му році війни, але залишилися люди, для яких важливо робити щось. Навіть у нашій організації це 99,9% (себе я винесу за дужки, тому що я не волонтер, а громадський діяч).
- За принципом «ти або в ЗСУ, або для ЗСУ».
- Так. Чому саме маленькі організації більш ефективні, скажу прямо та без купюр. Якщо не фінансувати маленькі організації, вони розбіжаться в різні боки. Давайте подумаємо, хто буде швидше діяти: величезний фонд, який поки десь законтрактує, поки щось придумає, поки розвернеться ця машина, чи маленькі ініціативи? Вони вже щось придумають і зберуть ту партію ліків чи щось інше по своїх зв’язках, і вони вже на фронті.
З початком повномасштабки Україну витягнули саме люди: ті, хто взяв до рук зброю, і ті, хто в тилу просто возив воду, мило, батарейки, патрони на велосипеді возив.
«НЕ ДАЙ БОГ НАМ ВТРАТИТИ ЩЕ ОДНЕ ПОКОЛІННЯ»
- З якими труднощами, окрім зборів, стикаються зараз волонтери? Може, законодавство, банківські нововведення?
- Що стосується законодавства, то ми працюємо в правовому полі, і тут немає таких величезних проблем, які мають виноситися на загал, тому що закон працює для всіх. Все можна вирішити. Але в діяльності більшості невеличких фондів є проблема з медійною складовою.
- Медіа не приділяють належну увагу?
- Звичайно! Тому що немає запиту у суспільстві на інформацію про волонтерів. Медіа завжди показує те, що цікаво, те, що рейтингово, чи не так? А рейтингово – це умовний маленький хлопчик або дівчинка, яка пісеньки співала і зібрала гроші. Це дійсно класно, якщо це має ефект. Але медіа показує те, що «заходить» аудиторії.
- Ти людина, яка постійно як волонтер дотична до військових, десь з ними на одній хвилі. Тому спитаю, що в тилу, в мирному житт, тебе дратує, бісить, вкурвлює, якщо можна так сказати?
- Я вже адаптувався до всього. Єдине, що мене по душі шкрябає - це досі чути російську музику, особливо попсу таку махрову. Це трохи вкурвлює.
- А де ти її чуєш?
- Іноді з машин, іноді в кафе буває. Це не супер-заклад якийсь, але іноді проскакує. І теж демотивує, коли чуєш такі діалоги:
«- Мій батько служить.
- Ну і дурак, що служить, а мій вдома».
Це те, що мене чіпляє. І чіпляє не тому, що це говорять малі діти, а тому, що це вкладають їх батьки. Саме тому. Бо, не дай Боже, нам втратити ще одне покоління, отримати на виході «какая разніца». Не дай Боже такого! А все решта – це життя.
- Прикрий факт, що діти можуть дивитись тіктоки, і там теж багато руснявого всього.
- Може, але батьки мають дивитися за цим. Якщо батькам, аби тільки дитина була при ділі, сиділа собі в телефоні та не дурила їм голову, на виході ми можемо отримати «какую разніцу» ще раз. Об’єктивно: або ми, або нас. Або ми живемо, або ми не існуємо. Треба як Маленький Принц свою планету маленьку прибирати щодня. Так що для мене біситися – це витрачати енергію.
«ЯКЩО ТИ ЛЮДИНУ КУДИСЬ АГІТУЄШ, ТО МАЄШ ЗАПРОПОНУВАТИ ЩОСЬ: ЗАРПЛАТУ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І Т. Д.»
- Мобілізація. Ти чув такий вислів від військових, що волонтери – це ухилянти, які придумали собі відмазку, що ми донатимо, але не йдемо в армію.
- Ні, не чув. Від військових я цього не чув.
- Що б відповів на такі слова?
- Говорити про те, що хтось ухиляється від служби через волонтерство… По-перше, легальної можливості мати відстрочку, будучи волонтером, немає. Тому це не відповідає дійсності з точки зору законодавства. По-друге, це в комусь говорить якась образа. Це фраза, напевно, якихось конкретних військових, яких чимось образили, щось пообіцяли і не дали, або щось надали неякісне чи просто послали. Таке буває. Армія – це, в принципі, зріз суспільства, як і волонтери. Вони бувають абсолютно різні. Якщо чесно, в нас воює хто? Кадрових військових перерахувати на пальцях можна. Воюють художники, поети, бухгалтери, трактористи, актори театру, кіно… Йолки-палки, в нас не питання, хто не корисний, а питання в тому, хто де хоче щось робити.
- Які, на твою думку, були допущені помилки в мобілізації, що зроблено не так, і що треба було би зробити, щоб у молодих людей було більше мотивації служити?
- Я не військовий експерт і не експерт з мобілізації, але скажу прямо: якщо б рекрутингові центри почали працювати трошки раніше, відношення до військової частини було би твердою гарантією того, що людина попаде саме в цю військову частину, якби не було частих випадків порушення законодавства під час того ж «комплектування» - назвемо це так, і плюс до всього базова загально-військова підготовка, – то з мобілізацією було би простіше.
- Якщо би всі йшли гарантовано туди, куди б хотіли, напевно, не дуже багато хотіли би йти в штурмовики та піхоту.
- Питання в тому, що в штурмовики та піхоту теж ідуть люди добровільно. Можливо, їх не стільки багато, як, наприклад, на якісь тилові посади, але все-таки є люди, які йдуть туди добровільно.
Якщо ти людину кудись агітуєш, то маєш запропонувати щось: зарплату, забезпечення тощо. Якщо ми говоримо про штурмові бригади, про піхоту, то агітування могло би бути, наприклад, у вигляді збільшення терміну відпустки. Це як роботодавці виходять на ринок і кажуть: «А в мене соцпакет такий», «А в мене отакий». Тобто в тилу, наприклад, у тебе контракт на 5 років, а в штурмовій бригаді - на рік чи пів року. Є інструменти заохочення на ту чи на іншу посаду.
- Військові, певно, скажуть, що «двоє цивільних сидять і про армію філософствують». Давай повернемося до волонтерства. «Волонтеросрач» був певний час у Чернігові, коли волонтери мірялися, хто кращий волонтер, не знаходили спільної мови. Він вже вщух чи ні?
- Напевно, вщух. Бо нас залишилося мало. І нам нема, чого ділити. Хто захотів робити собі регалії, медалі, зірки, той собі їх робить і далі тихесенько.
- Ти маєш волонтерські відзнаки від частин?
- Ні. Подяки від хлопців є, саме собою. А якісь відзнаки, медальки – ні.
«ЯКЩО БАЧИШ, ЩО В КОГОСЬ ХАТА ГОРИТЬ, ТО РАНО ЧИ ПІЗНО ЗАГОРИТЬСЯ І У ТЕБЕ, БО Ж ВІТЕР У ТВОЮ СТОРОНУ – ОТ І МОТИВАЦІЯ»
- Співпраця, взаємодія між волонтерами має місце?
- Взаємодія - так. Ти - мені, я - тобі, це має місце. Поділитися складом або десь у когось є, наприклад, гуманітарна допомога у вигляді спецодягу, ще чогось, то ми поділимся, а фінансово - ні. Коли ти збирав свій один збір, то сам і займався. А коли об’єднуються три-чотири організації, зборів стає багато, і там є черговість та пріоритет.
Є у нас така історія зі скобами. Не знаю, чи правий я чи ні, але скажу, як ми ранжуємо запити. Наприклад, прийшло три запити на умовні скоби: один - на фронт у районі Лиману, Покровська, другий – десь у нас на кордоні, третій – десь у Курській області. Ми сидимо і думаємо, куди в першу чергу? Напевно, краще швидко закрити те, що на фронті, кордон - в третю чергу, Курська область - в другу. Не дивлячись на те, яка це частина, який це підрозділ, знаємо ми цього військовослужбовця чи не знаємо. Маючи обмежені ресурси, ми зважуємо потреби. Реально кожен, хто звертається в організацію за допомогою, буде казати, що мій напрямок самий важливий. А як вирахувати найбільш важливий?
Так само і у великій організації. Якщо в тебе чотири збори одночасно, що важливіше - старлінк, екофлоу чи генератор? І сидиш, думаєш. Напевно, важливіше те, що можна закрити тут і зараз, що найдешевше і в найгарячіший напрямок, а потім інше. Так одне з перших за важливістю – машина, бо це кров війни, на фронті це все…
- Ми торкнулися теми мотивації, хтось за регалії, хто за що. Яка мотивація у волонтерів? От в тебе конкретно яка мотивація?
- Чесно, я зупинитись не можу - це раз. Друге - совість, яка шкребе: «Чого ж ти вдома сидиш?» Я от сиджу зараз, в мене є, умовно, бронь, в когось ще є бронь, і ми сидимо вдома, нормально себе відчуваємо, спокійно ходимо, а совість шкребе. А виховання батьки, слава Богу, дали правильне. Якщо бачиш, що в когось хата горить, то не сиди і не дивись на неї, типу: хрін з нею, хата ж не твоя! Рано чи пізно загориться і в тебе, бо вітер дме в твою сторону, як би там не було. От і мотивація.
- Чи припускаєш ти, що у деяких волонтерів є суто політична мотивація?
- Так, 100%. Я б порадив людям не зачаровуватися. Вакарчука ж всі пам’ятають?
- Добре, що він вчасно зупинився.
- Та питання не в тому, він у Раду завів людей. Те саме стосується й деяких інших. Якщо людина компетентна, вона вміє класно малювати картини, це не значить, що вона буде гарним президентом. Політика – це річ фахова. Треба розуміти, що людина іде туди з командою, тому що сама нічого не вирішить, це по-любому. Нема такого, що я сам один піду зараз і порядок наведу! Це має бути фахова команда. Мало того, ця команда має вже показати свою ефективність. Якщо сантехнік тобі каже, що зробить воду без труб у квартирі , взагалі жодної труби не буде, і буде з кранів вода текти. Ти ж у нього запитаєш, а де він уже це зробив? Так от, і людям треба запитувати, а де вони досягли такої ефективності, таких досягнень, що зараз ідуть у команду?
- Чи поділяєш ти таку думку, що в майбутньому складі будь-якої ради мають бути військові або волонтери?
- Військові мають бути. Розкажу, чому. У військових є почуття справедливості - назвемо це так. У тих, хто був на фронті. Вони чітко розуміють, чого варте людське життя, що таке справедливість, і вони жертвували найдорожчим, розуміють ціну.
Те, що стосується волонтерів у політиці, якщо це фахова людина в чомусь, чому б і ні? Наприклад, якщо це фаховий адміністратор, який може адмініструвати якусь систему, то чому б йому не стати міністром цифрової трансформації? Якщо є бачення, є команда, і є до цього хист, то чому б і ні?
- Якщо були би у майбутньому вибори, наприклад, у міську раду, ти б пішов?
- Кнопкою? Ні.
- А амбіції?
- Людина має до цього дорости. Я не доріс, якщо чесно. Але усвідомлення є, що потрібно щось змінювати. Яким шляхом - я не знаю.
«ЖИТИ В ЦЬОМУ МІСТІ – НА ЦЕ ЩО, ТРЕБА ЯКІСЬ ПОВНОВАЖЕННЯ?»
- А що б ти змінив у Чернігові, якби була така можливість?
- Що б я тут змінив… У нас немає концепції розвитку міста. У нас плану міста нема. Де ви бачили генеральний план міста? Його ж немає. І концепції міста як такої.
- Чернігів – туристичне місто, місто легенд…
- Клас, місто легенд. Я не буду применшувати, я скажу свою суб’єктивну думку. Туристичні місця Чернігова можна обійти за день. І що в сухому залишку? Кафе, ресторани, заклади, оця вулиця їжі? Все, більш нема нічого! Басейнів скільки? Нема. Дозвілля? Центральний парк культури. А що там робиться? Там можна «Сталкера» знімати, і не один епізод. Тут міняти і міняти треба багато чого. У нас, наприклад, просто в жахливому стані інженерна інфраструктура, всі труби, колектори. От заїдьте на Шерстянку, ну, заїдьте!
- Шикарний район.
- Але іноді буває страшно. Чи давайте візьмемо Бобровицю, там же одні похоронні магазини. Скільки супермаркетів на Бобровиці? Один – АТБ. І то щойно відбудований. Все, шабаш, крапка. Інші маленькі. Є будь-який центр молодіжного дозвілля, для дітей? Що для них залишається, дитячий майданчик? Нема їм чим займатися.
Роботи вистачає. Але треба цим займатися не у форматі «давайте поговоримо», а займатися командою. Взяти конкретну програму як політику розвитку району на стільки-то років, і займатися - не більше і не менше.
Візьмемо приватний сектор. Комусь не подобається, що приїжджає сміттєва машина раз в два тижні, і всі стоять чекають з цими ж мішками, щоб викинути сміття. А що вартує поставити сміттєві контейнери і їздити туди трохи частіше? Та нічого. Відвести спеціальне місце, вкласти невеликі гроші в обладнання цього місця, і просто як у звичайному багатоквартирному будинку виносити сміття. Так, можливо, стане дорожче, але, напевно, комфортніше і швидше.
Є речі, які можна змінити. Це як теорія розбитих вікон. Якщо на Шерстянці взяти, умовно, приватну територію, якийсь завод закинутий, навести там лад, повирубати чагарник, покосити траву, щоб там не було наркоманів, то й інші будуть дивитися і собі так захочуть зробити, чому ні? Воно ж наче так естетично красиво виглядає. Десь немає ліхтаря – змусити повісити ліхтар. Кругом же приватна територія. Вистачає важелів у муніципальної варти. Хтось може сказати «це не входить у мої повноваження». Ага, а жити в цьому місті – на це що, треба якісь повноваження, чи як?
- Але до повномасштабки сюди їздили блогери, розповідали, що Чернігів - шикарне місто.
- Супер! Я вірю блогерам. Але туристичні місця Чернігова, ще раз кажу, можна обійти за день.
- Ти взагалі любиш Чернігів?
- Ну, звичайно, я ж тут живу. Якби я його не любив, я б тут не жив.
- А за що?
- Зелень. Зелене, тихе, спокійне місто, яке прокидається на вихідних об 11-й. В якому до повномасштабки, якщо повернутися в ті часи, було дуже комфортно, спокійно жити. Недалеко Київ, якщо тобі треба розвага, за півтори години ти там. Якщо тобі потрібно за місто, в тебе є Десна, є пляжі, будь-ласка. І житло було дешевше, і послуги були дешевші, ніж у Києві. Та і зараз воно так, в принципі, є. І не такий мурашник, як Київ. Це моя суб’єктивна думка. Чернігів я люблю, але… Потрібно розвиватися. Потрібно говорити, що місто росте, будується, і воно ростиме після війни. Треба говорити про план розвитку, про інфраструктуру, про садки та школи…
«В МИРНИЙ ЧАС ЦЕ ВИГЛЯДАЄ СМІШНО, А У ВОЄННИЙ – СУМНО»
- Про срач між місцевою владою та військовими адміністраціями що скажеш?
- Це треба бути відвертим ідіотом, щоб дивитися на оце все і не зробити висновків. Я б сказав наступне: давайте, мабуть, припиняти. Або не виводити цю історію в публічну площину, тому що дивиться ворог. Хочете пересратися? Та вийдіть собі десь у кабінеті і там - хоч кулачні бої або інше. Але закінчуйте показувати, що кворум не збирається 158-й день або рада не ефективна. Закінчуйте, кому ви робите краще? Ворог знає, що у нас срач.
Якщо ти хочеш чогось добитися, роби це в законний спосіб. Користі з того, що ти не поступишся чимось? Політика – це мистецтво домовлятися, все. Домовтеся! Користі з того, що бабуся або дідусь перед телевізором поплескає в долоні і скаже, який хороший цей, і який поганий той. Що з того? Ти досягнеш своєї мети? Ні, досягнути мети можна тільки домовляючись. Цей срач не робить нікому краще.
- Люди дивуються, які не з Чернігова.
- Хтось казав, що від депутатів користі тільки - приємно дивитися, як вони одне одного на камеру лупцюють. Був колись такий жарт, мабуть, Притули: «В мирний час це виглядає смішно, а у воєнний час це виглядає сумно».
- Яким бачиш Чернігів через 10 років? За умови, що, звичайно, мир, перемога.
- Давай не через 10 років, а після перемоги. Умов тут не буде, перемога буде, але питання - через скільки - це вже не до мене. Яким я його бачу… Схожим на Львів, але кращим, якщо ми говоримо про туризм. Я нещодавно був у Львові, мені сподобалось, атмосферне таке місто, класне. Якщо ж говорити про комфорт для людей, має бути програма реновації житла. Я думаю, вона рано чи пізно стартує, і оці всі хрущовські панельки, скоріше за все, відійдуть у небуття. Це моя мрія, щоб ці квартали страшних хрущовських панельок перетворилися на щось гарніше, естетичніше. Чернігів має бути містом для людей, щоб сюди хотілося переїхати.
- Переїжджали ж кияни.
- Я тобі скажу так: якщо говорити про негативну сторону питання, то я чув думку, що Чернігів – місто, куди слони приходять помирати, - провінція, і щось в цьому є.
- Ти хотів би наостанок звернутись до читачів щодо зборів, донатів?
- У нас на сторінці організації є постійні збори. Один з них - збір на ударні дрони для 1-ї танкової бригади, а інший - збір на ударні дрони для 80-ї десантно-штурмової бригади. Ми на них перманентно збираємо. Що стосується сіток, свічок і решти - вони теж постійні, але не настільки фінансово затратні. Тому всі фінансові зусилля хотілося би спрямувати на ударні дрони. Донатьте на дрони! Це наша можливість посильно допомагати Збройним Силам України нищити окупанта, стримувати його на кордонах і на лінії бойового зіткнення!
- Дякую, що знайшов час на велику розмову!
- Вам дякую!
Якщо ви бажаєте підтримати актуальні збори волонтерів ГО «Бо можемо», переходьте за посиланнями:
- Facebook: https://www.facebook.com/bomozhemo
- Instagram: https://www.instagram.com/bo_mozhemo
