Справедливий, вразливий, мужній, спокійний, але водночас запальний – саме таким згадує загиблого чернігівця Дмитра Ющенка його дружина Альона. Він боронив країну, аби його діти зростали в мирі, але чоловіку не судилося цього побачити.
Дмитро Ющенко брав участь у бойових діях з 2016 року, коли підписав контракт та вступив до славнозвісної 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Під час строкової служби потоваришував з одним хлопцем, а на свій день народження дізнався про його загибель: друг згорів у танку в зоні АТО. Наступного дня Дмитро разом з товаришем, з яким святкував день народження, підписали контракт. Чоловік прослужив три роки, виконуючи бойові завдання на Сході як командир танку, за цей час встиг отримати важке поранення…
«Я в дитинстві завжди казала: «Вийду заміж за військового»
Свою долю Дмитро зустрів у Чернігові у 2018 році, коли приїхав на ротацію з зони АТО. Його дружина Альона згадує:
Я тоді хворіла на вітрянку, уявляєте, у 21 рік. Дмитро разом з другом приїхали дивитися футбол до хлопця, який орендував у нас кімнату. Я така вся зелена, і тут він. Ми почали спілкуватися, погуляли, а через три місяці, на наступний день після мого дня народження, приїхав зі Сходу у відпустку й зробив мені пропозицію.
До грудня 2019 року Дмитро рідко бував у Чернігові. Дев’ять місяців – у зоні АТО, а два – вдома, але й вони проходили на полігоні. А потім він знову вирушав у зону бойових дій. Навіть після весілля чоловіку довелося на місяць їхати на Схід.
Я в дитинстві завжди казала: «Вийду заміж за військового», – ділиться Альона. – Не знаю, чому, але й справді так вийшло. Я розуміла, що йду заміж за військового. От тільки тоді більш-менш спокійно було.
Батьки Дмитра з радістю прийняли невістку, Альона називає їх мама й тато. Дружина загиблого військового зауважує, що навіть народилася в один день з його мамою. Саме в цей день і відбулося знайомство. Оскільки Дмитро був на фронті, Альона поїхала вітати маму майбутнього чоловіка зі святом.
Його батьки - це мої батьки. Навіть зараз мама мені дзвонить, запитує, як я. Тато часто жартував: «Невістка, в горлі кістка», - але по доброму. Ми з ним познайомилися, коли зламалася машина. Він приїхав допомогти, а я забула, як його звати, ну і сказала «тато». Так і називаю. Він завжди мені допомагав, якщо щось зламалося, я йому телефонувала. Говорять, коли син одружується, то гарні батьки отримують доньку. Саме так у нас і вийшло, – розповідає жінка.
Батьки Альони також полюбили зятя. Тато жінки навіть пішов служити після повномасштабного вторгнення, як і зять. Казав: «У мене зять служить, а я що, буду ховатися?»
«Наше улюблене місце – Стрижень, друга дамба. І зараз там буваю»
У 2019-му жінка завагітніла. Оскільки цей період проходив нелегко, попросила чоловіка Дмитра не підписувати знову контракт, тож він залишився з родиною.
Ми дуже любили гуляти містом, – розповідає Альона про спільний відпочинок. – Парки, річка, озеро, природа – не сиділи ніколи вдома. Наше улюблене місце – це Стрижень біля другої дамби, особливо подобалося в лісі. Могли просто вдвох посидіти там, поговорити. Я й зараз туди часто їжджу.
З появою дітей подружжя почало відвідувати дитячі розважальні центри або могли просто подивитися разом мультики. Першою з’явилася дівчинка Катерина, зараз їй 4 роки. Маленька чернігівка народилася 2 квітня. Тата на пологи не пустили, адже тоді розпочалася пандемія. Через рік, у травні, народився хлопчик Денис. Йому вже 3 роки.
У чоловіка був вихідний, тож ми поїхали в Мену в зоопарк. Раптом я відчуваю, що треба негайно повертатися. Ми приїхали до пологового о 15:30, і вже о 15:45 я народила. Діма стояв з Катею на руках під пологовим, навіть не встиг покурити, - згадує Альона.
Третьою народилася дівчинка Вікторія. Вона з’явилася на світ у грудні 2022 року, коли у Чернігові вже було чути звуки тривоги, а її тато захищав батьківщину на Сході.
«Виходжу на вулицю, а він уже на блокпосту з автоматом стоїть»
Зранку 24 лютого о 6:00 Дмитро збирався на роботу, а о 6:05 Альоні зателефонувала стурбована кума. «Беру слухавку, і вона запитує: «Ти це чула?» - а я навіть не знаю, про що вона говорить», – згадує жінка. Попри такі новини, Дмитро поїхав на роботу. О восьмій зателефонував дружині зі словами «Мене БМП підрізало на Масанах», сказав зібрати документи, а згодом і сам повернувся додому.
Поїхати до батьків Альони не могли, адже село близько до кордону, через кілька днів там уже стояли росіяни, тому залишилися у Чернігові. Звісно, чоловік поїхав у військкомат, аби стати на захист міста й країни, однак йому відмовили, сказали почекати.
На той період молода сім’я Ющенків проживала біля пологового, а неподалік був розташований блокпост. З наступного дня повномасштабного вторгнення Альона почала годувати військових, які там стояли. Цього ж дня Дмитро ухвалив важливе рішення. Жінка розповідає так:
25-го Діма пішов у магазин. Я розумію, що його чомусь довго немає. Виходжу на вулицю, а він уже на блокпосту з автоматом стоїть. Він завжди казав, що не буде ховатися, бо дав присягу. Ще казав, якщо зайдуть росіяни, то в нього хоча би автомат буде.
Дмитро обороняв Чернігів, а Альона з сестрою куми, яка перебувала в гостях, готувала військовим.
Спочатку він був поряд, але потім вони їздили містом, потрапляли під обстріли, – продовжує дружина загиблого воїна Дмитра. – Він на блокпосту, я наготувала, телефоную, кажу: «Допоможи віднести». Нам хотілося, щоб вони їли рідке, тому часто варили борщ. Хлопці казали, що готові будь-що віддати за мій борщ. Потім волонтери почали возити їм продукти, я з них і готувала. В нас був газ увесь цей час, то я і м’ясо запікала, і картоплю робила, ми варили по 10 літрів страви. Воно гупає, а я готую, бо хлопцям треба їсти.
Альона зізнається: хоча і був страх за чоловіка, однак була впевнена, що все швидко налагодиться.
Я виходила заміж за військового, і добре це розуміла. Військова справа – це його, він був на своєму місці. У 1-й танковій Діма був командиром танку, а з 2022 став командиром відділення. Він завжди був з хлопцями.Не було такого, що дав команду, а сам відпочиває. Була можливість займатися паперовими справами, але ж ні. Він розумів, що за таким командиром хлопці не підуть.
12 березня чоловік разом з іншими військовими поїхав з міста. Зв’язку не було, тож Альоні залишалося тільки вірити. Чернігівські захисники опинилися в Підгірному, це неподалік обласного центру, і там їх, на жаль, трохи розбили. Тоді Дмитро обійшовся лише шоком, його відкинуло вибуховою хвилею.
«Ти просто пишеш і пишеш, відправляєш фото дітей»
Після деокупації області Дмитро 3 місяці стояв під Черніговом, потім на кордоні, а в грудні 2022 року поїхав на Схід.
Коли стояв на в’їзді, то кожного дня був вдома. А як відправили на кордон, то вдавалося приїжджати раз на місяць на 2 дні. Він говорив: «Я так хочу просто побути вдома, просто полежати з дітьми». Іноді ми виходили на прогулянки, до нас тато приїжджав, бо мама за кордоном була. Йому було важливо побути з родиною, – ділиться жінка.
Дмитро поїхав на Донеччину 12 грудня, а 28-го Альона народила доньку. Чоловік намагався підготувати дружину до від’їзду, попереджав, що стояти постійно на кордоні не вийде, але навряд будь-яка дружина може бути готовою до цього. Військовий спочатку потрапив у Білогорівку, що на Луганщині. Про від’їзд чоловіка Альона згадує:
Я була на 9-му місяці вагітності. Питаю: «Ти куди їдеш, я ж буду народжувати». А він каже: «Я приїду». Та не приїхав, не відпустили. Було страшно, я злилася на нього, не хотіла відпускати, але довелося. Він був командиром відділення 2 стрілецької роти 119-ї бригади, казав так: «Як це хлопці поїдуть, а я тут буду?» Він не міг їх кинути.
Подружжя бачилося рідко, іноді Дмитру вдавалося приїхати на кілька днів. Перша відпустка чоловіка була через понад півтора роки служби, у грудні 2023 року, на 10 днів. Альона згадує, що цей час провели разом: займалися домашніми справами, їздили гуляти у Київ, відпочивали. Чоловік не завжди міг зв’язатися з дружиною, проте за будь-якої можливості відправляв «плюсик» у повідомленні.
Зв’язок залежав від місця, де вони перебували, – говорить Альона. – При першій ротації на Схід він виходив на зв’язок раз у 3 дні. Я йому завжди писала в «Сигналі», це був монолог. Ти просто пишеш і пишеш, відправляєш фото дітей, відео. Він казав: «Я зайду, завантажу, а потім, коли виходжу на позицію, де немає зв’язку, сяду і дивлюся відео з дому. І так легко стає на душі».
Від поганих думок дружину військового відволікали діти, троє малюків не залишали мамі вільного часу. Також жінка займалася зборами разом з дружинами побратимів Дмитра, серед них Альона знайшла справжніх подруг. Дітям говорила, що тато на роботі, вони завжди спілкувалися через відеозв’язок.
Звісно ж, знаходилися й такі, хто дорікав зарплатнею військового, сунув свого носа у справи чужої родини.
«У нього троє дітей, чому він не звільниться?» Людей, які так казали, було немало. Зазвичай це були ті, кого не торкнулася війна. Діма міг демобілізуватися з січня 2023 року, бо він багатодітний батько. Але сказав, що не буде ховатися за дітьми, – зауважує Альона.
«Він так посміхається, наче не поранення отримав, а мільйон виграв»
Перше поранення Дмитро отримав у квітні цього року. Його відправили до Луцька, а потім проходив реабілітацію в Чернігові.
Він коли отримав перше поранення, пообіцяв увечері відписатися. І тут мені пише на наступний день, що «я 300 в госпіталі», і скидає фото. Ну, це треба бачити, я так сміялася. Він на тому фото так посміхається, наче не поранення отримав, а мільйон виграв, – з посмішкою згадує дружина Дмитра.
Військовий пошкодив руку та ключицю, його відправили в Луцьк на лікування. Звісно ж, Альона поїхала до нього, а за тиждень чоловіка перевели у Чернігів, де він більше ніж місяць проходив реабілітацію. Для дітей цей місяць минув як свято, адже тато був вдома. Альона розповідає:
Він заходить, а Катруся така здивована каже: «Мама тата привезла!» Ми їм пояснювали, що в тата болить ручка, тож донька підходила й казала: «Зараз Катя погладить, і в тата ручка не болітиме». Коли тата немає поряд 2 роки, і тут він приїжджає, звісно, це радість для дітей. Вони не відходили від нього, особливо син. Все робили разом: Діма щось крутить, і Деня біля нього. От тільки тато потім шукав усі викрутки.
Подружжя сподівалося, що Дмитро поїде назад після 23 травня, адже це день народження сина, однак чоловіку довелося повертатися саме того дня.
Він замовив сину на шосту ведмедя, і на шосту був автобус від «Мегацентру». Я хотіла його повезти, але це зробив тато. Чоловік сказав: «Не буде тата, не буде мами, і Деня буде плакати». Тому я зібрала сумку з їжею і просто провела його біля дому. Тоді ми бачилися востаннє. Потім я його побачила в реанімації в Запоріжжі, – згадує багатодітна мама.
«Несіть пакет. Ющенко 16:40»
Отже, навесні Дмитро Ющенко отримав поранення, а після відновлення повернувся на службу. А влітку, 26 червня, неподалік села Побєда Мар’їнської громади, він отримав смертельні травми. О 21-й годині, коли захисники їхали на ротацію, вони натрапили на ворожі міни. Дружина Дмитра згадує:
О 23:50 мені хтось телефонує. Я ще здивувалася, бо вже спала, це пізня година. Взяла з другого разу, чую: «Ти тільки не хвилюйся, це Артем, побратим Діми». Він повідомив про поранення, але це Схід, там поганий зв’язок, і сказав, що відпише. Я вже не спала, давай дзвонити іншим хлопцям, ну, мені й сказали, що Діма легкий.
Про реальний стан чоловіка Альона дізналася вже на ранок.
О 7:45 я веду дітей в садочок, доходжу до виховательки, і раптом мені дзвонить подружка, – продовжує жінка. – Вона каже, що Діма дуже важкий, що прийшла сотка (перша довідка, яку заповнюють в стабпункті). Вона мені її читає, і я розумію, що він нелегкий. Я давай шукати, де він, знайшла о 16-й, і вже на наступний ранок о 5:00 сиділа в автобусі до Запоріжжя.
Дмитро потрапив до реанімації в Запоріжжя, і вже 28 червня о 18:30 біля нього сиділа дружина. Наступного дня пораненого перевели в Дніпро, куди поїхала й Альона. Жінка постійно була біля коханого, бачила, як помирали його побратими:
Їх було 8 в машині, а вижило лише двоє. Один загинув на місці, на жаль, все, що вдалося забрати – лише попіл від нього. П’ятеро загинули в лікарні: троє з Чернігова, серед них і Діма, і ще двоє з Корюківської громади.
Був момент, коли лікарям доводилося витягувати Альону з реанімації, адже чоловіку стало гірше, треба було його стабілізувати. Дмитро Ющенко загинув від поранень 3 липня 2024 року у віці 30 років. Батьки втратили сина, дружина – чоловіка, а троє маленьких дітей – тата.
В той день приїхали його побратим і посестра. Я вийшла, ми випили кави, підіймаюся, його вже стабілізували, і мені дозволили зайти. Там, де були берці, в нього ноги цілі, я постійно його за ноги тримала. Сиджу біля нього і чую, як всі пристрої починають пищати. Мене знову витягують звідти, намагаються його стабілізувати. Я була поряд, сиділа під реанімацією. Сиджу, чекаю, а потім чую: «Несіть пакет. Ющенко, 16:40».
Побачивши стан дружини військового, лікарі дали їй заспокійливе та допомогли отямитися. На вікні в реанімації залишилися речі Альони, коли вона трішки заспокоїлася, зайшла їх забрати. Напевно, жінка ніколи не зможе забути картину, яку там побачила: повз неї повезли чоловіка, а на підлозі була калюжа крові.
Я забрала документи, виходжу, телефоную його мамі, кажу: «Діми немає», – продовжує дружина загиблого. – Я чула, як падає телефон, мама починає кричати. Зрозуміло, що вона мене вже не почує. Телефоную тату, починаю розповідати, у нього також емоції, каже: «Я не можу це слухати».
Того дня до госпіталю мав приїхати побратим Дмитра. Він години просидів зі вбитою горем жінкою. Наступного дня інший побратим привіз її з Дніпра.
Моє тіло просто пересадили з однієї машини до іншої і повезли. Цей побратим, який мене привіз, ходив зі мною у військкомат по сповіщення. Дуже цінно, коли в цей момент біля тебе є хтось, хто розуміє ться на цьому, бо самому це все важко. Я вдячна цій людині, – ділиться Альона.
«Досі, коли є питання, беру телефон, щоб йому подзвонити»
Життя Альони кардинально змінилося. Нині її улюблене місце – чернігівське кладовище, а коло спілкування – переважно дружини загиблих військових. Жінка говорить, що за ці п’ять місяців їй вдалося оговтатися приблизно на 15%, і лише заради дітей. Вона ділиться:
Впродовж майже 5 місяців я щодня їздила на кладовище. Зараз буваю там кожні 2-3 дні. У фізичному плані я звикла, що його постійно немає вдома, а в емоційному – ні. Я досі, коли є якісь питання, беру телефон, щоб йому подзвонити, а потім кажу сама собі: «От кому ти зібралася телефонувати?»
Особливо важко дружині Дмитра на свята. Цього року замість річниці весілля 10 серпня відбували 40 днів. Альоні сумно усвідомлювати, що другий день народження маленької Вікторії пройде без тата, як і всі наступні. Він і так її вперше побачив лише за 3 місяці після народження.
Від сумних думок Альону відволікає побут і догляд за дітьми. У вільний час жінка бере каву та їде на кладовище. Говорить, що відчуває там спокій:
Звідти не хочеться їхати. Ми вже вітаємося з людьми, які приходять до своїх рідних. Ти заїжджаєш у місто, а тут Merry Christmas, всі чекають на наближення Нового року…
Наразі жінка спілкується переважно з дружинами загиблих військових. Зізнається, що розмови з іншими людьми даються важко, а іноді їй кажуть зовсім безглузді речі.
«Все буде добре», «Все налагодиться», «Ти мала розуміти, що це колись станеться», «Якби він звільнився, цього б не було», «Знайдеш собі нового» - іноді кажуть таке. Ну, якого нового? У мене 6,5 років вирвали з душі. Якби не діти, я була би з ним. Я завжди говорила: «Вдягніть моє взуття і пройдіть хоча б частину того, що ми прийшли разом з ним, тоді й поговоримо, – розповідає багатодітна мама.
«Катруся і Денис знають, що тато в сердечку»
1,5-річна Вікторія вперше поїхала до тата наступного дня після похорону, а старші діти через місяць після смерті. Альона сказала малечі, що тепер вони ходять до батька туди, на кладовище. Вони знають, що тато більше не приїде, не зателефонує, але щиро вірять, що він їх бачить.
Вони дуже просяться, кажуть: «Я хочу до тата». Катя і Денис знають, що тато в сердечку, що він їх любить і завжди поруч, але тепер просто дивиться з неба. Коли ми виходили влітку на майданчик, Катя питала, чому в інших є тато, а в неї немає. На свято у садочку вона плакала, бо до дітей прийшов тато, а до неї – ні.
Водночас жінка рада, що має частинку покійного чоловіка – трьох дітей. Альона зауважує, що вони схожі на нього: дівчатка вперті, завжди домагаються свого, а хлопчик хоч і каже: «Я татів мужик!» - але він м’який і вразливий. Саме ці троє підіймають настрій своїй мамі, Альона говорить, що з ними не засумуєш.
…На сайті Офісу Президента України була створена електронна петиція про присвоєння звання Героя України головному сержанту Дмитру Ющенко (посмертно). Альона каже, що їй особисто не так важливо, чи нададуть Дмитру це звання, однак це потрібно дітям. Звісно, вони знають, що їхній тато - Герой, і ще більше пишатимуться батьком. Дружині Дмитра Ющенка вдалося набрати необхідну кількість голосів за кілька днів до закінчення терміну, тож тепер залишилося чекати на результат.
