Мені дуже сподобалася ця книга, тому й вирішила поділитися враженнями. А коли задумалася, як же почати цей допис, аби зацікавити інших книголюбів, на думку спало порівняння з «Грою престолів».
Так коли шукала інформацію про книгу та авторку – Ірину Вільде - побачила, що таке порівняння вже використовувало «Суспільне».
Тож цю сімейну сагу порівняю з іншою, з улюблених, – це «Аббатство Даунтон» на український лад.
Отже, чому я рекомендую роман "Сестри Річинські" Ірини Вільде як обов’язковий для ознайомлення? Бо, по-перше, це в найкращому розумінні справжній «жіночий роман» - з дуже яскравими героїнями, дії, думки та почуття яких точно вам зрезонують. З майстерними, навіть філігранними психологічними описами почуттів, нюансів переживань, тонкощів взаємин – і закоханих, і партнерів, у шлюбі та між коханцями, між сестрами, між батьками й дітьми, між свекрами та невісткою, між тещею та зятем тощо.
Як на мене, це справжня енциклопедія почуттів! Тут і перше кохання, і розчарування, довіра та зрада, шалена пристрасть, яка забирає в людини розум, і ненависть, яка штовхає на злочин, жертовність і розрахунок, і дружба, і помста, гідність і підлість. Я від цього в щирому захваті! Врахуйте, що авторка почала писати цей роман майже 100 років тому! І це, без перебільшення, найбільш монументальний твір, написаний українською жінкою-письменницею (дві частини, три томи). Це другий аргумент.
У 1965 році Ірина Вільде отримала за "Сестер Річинських" Шевченківську премію — вона стала першою жінкою серед лауреатів! Та донедавна, на превеликий жаль, я навіть не чула про цю авторку (не знаю, чи є вона зараз у шкільній програмі). А її життєпис заслуговує на окремий твір і подальшу екранізацію (справжнє ім'я письменниці - Дарина Макогон). Псевдонім, який обрала ця жінка, з німецької перекладається як "дика" або "одержима".
Ірина Вільде має амплуа як української націоналістки, так і радянської партійної діячки. В юності вона була членкинею «Пласту», писала феміністичні статті у міжвоєнній Коломиї, а згодом стала головою Львівського відділення Спілки письменників та депутаткою Верховної Ради УРСР. Її першим чоловіком був упівець, а другим — кадебіст. Оце так віражі долі!
По-третє, мені цікавий і важливий історичний контекст, адже дія роману відбувається на Галичині у часи Першої світової війни та міжвоєнний період (майже як в «Аббатстві Даунтон»). Він мені знайомий переважно з історичних монографій і підручників (у той час ці землі були під владою Польщі). А в художньому творі все це постає перед очима більш об’ємно, набуває форми, фарби, смаки, звуки, ти наче проживаєш цей час разом з героями.
Чому це феміністичний роман? Бо в центрі сюжету - п'ять сестер: Катерина, Зоня (Софія), Ольга, Неля (Неоніла) та Слава. Після раптової смерті батька, греко-католицького священника Аркадія Річинського, сестри та їхня мати Олена опиняються сам на сам з викликами тодішнього патріархального світу. Батьки готували дівчат до одного – вийти заміж, бути вірними люблячими дружинами та матерями. А коли вони залишаються фактично без грошей, їм доводиться вчитися самостійності, робити складні вибори в житті.
Хоча роман називається «Сестри Річинські», як на мене, саме пані Олена – мати дівчат - є центральним персонажем роману, ніби стрижнем сюжету, бо ми спостерігаємо за нею від юності, коли в 17 років її віддали заміж за чоловіка, якого вона не любила й не змогла полюбити, й до того моменту, коли вона знову сама, адже дівчата одна за одною залишають родинне гніздечко. Тут йдеться і про романтичні ілюзії, очікування та розчарування (впродовж роману ми дізнаємося чимало сімейних таємниць), і про гендерні стереотипи. Тут багато любовних ліній – як і в житті, мало з них закінчуються хеппіендом.
Події в романі відбуваються у містечку на річці Прут, за описом міста Наше в романі вгадується Коломия. Ірина Вільде почала писати цей твір у 1936–1937 роках, а перший том був надрукований у журналі "Жовтень" у 1955–1956 роках. Попри вимушені компроміси з соціалістичною системою, «Сестри Річинські» не втратили художньої цінності. Щоб твір побачив світ, авторка мусила переробляти текст, однак навіть в умовах жорсткої радянської цензури вона згадує про Голодомор, репресії 1930-х років.
Ірина Вільде детально й майстерно описує соціальні настрої та суспільно-політичну ситуацію на Галичині в першій половині ХХ ст. — тут і польський шовінізм, і комуністичне підпілля, і український націоналізм, і єврейська буржуазія. У книзі згадується просвітянська інтелігенція та борці за українську національну свободу. А для мене особливо цінні «побутові моменти» - про моду, страви та напої, про гроші та підприємництво, про освіту та медичне обслуговування, народні свята та звичаї.
Усе це подається очима жінок, які живуть у патріархальному світі, але вже починають усвідомлювати його обмеження. Ірина Вільде пише і про подвійні стандарти, і про підпільні аборти, і про професії, які починають опановувати жінки, щоб заробляти на себе, аби здобути самостійність, і про журнали, які створюють жінки для жінок.
Авторка писала "Сестер Річинських" фактично все життя. І як вона пише! Це розкішна мова, яскравий стиль! Це соковиті описи, метафори! На цей момент це найкращий український феміністичний роман, який я читала. До слова, він є у бібліотеці Коцюбинського. А видавництво «Віхола» перевидало роман-сагу в 2023-24 роках. І, як відзначають у видавництві, зараз вони відчувають сплеск зацікавленості до цієї книги та цієї авторки. Тож читайте та будьте в тренді!
