«Як ви вивозите?» - цим питанням в останні кілька місяців я задовбую друзів і колег - журналістів, психологів, підприємців. Чому саме зараз? Бо до початку червня мені здавалося, що я більш-менш справляюся.
А 6 червня десь з 00.30 ночі до 5.30 ранку відбувся черговий обстріл Чернігова російськими військами, під час якого зовсім поруч з моєю багатоповерхівкою влучили три ракети та більш ніж з десяток шахедів. У кожному з трьох вікон у нашій квартирі нині розбите скло. Я дивлюся на ці химерні уламки й відчуваю, що смерть зовсім близько. І мене, якщо щиро, трохи поплавило…
Я почала боятися спати вдома у своєму ліжку. Кілька днів ночувала в квартирі у батьків, де ми були і під час облоги – чомусь там мені спокійніше. Звернулася по допомогу до психолога, пройшла з нею декілька сесій, обговорювала це питання з колегами під час супервізії (підтримуючої зустрічі для фахівців). Зробила декілька тестів – на депресію та вплив стресу. Не можу сказати, що ситуація геть критична, але є тривожні сигнали. Так, все, що відбувається в країні, в нашому місті – таки впливає на мій фізичний та емоційний стан.
Тож весь цей час – особливо з 6 червня цього року – я міркую та вивчаю, як же можу зменшити цей вплив, як можу себе підсилити, покращити свою життєстійкість? Здатність людини адаптуватися до стресових ситуацій, складних життєвих обставин і відновлюватися після них зараз називають красивим словом резильєнтність (це не просто стійкість, а здатність гнучко реагувати на виклики, змінюватися на краще та продовжувати повноцінно жити).
Минулого тижня ці роздуми нарешті оформилися в мій особистий план стійкості. Сформулювати його мені допомогла участь у тренінгу за проектом «Розширення можливостей для журналісток України» (від ГО GENDERZED та Кропивницького пресклубу) – щиро дякую за цю крутезну можливість! Так, далеко не в кожного є нині можливість побувати на такому тренінгу, тож я би хотіла поділитися деякими думками. Хоч якійсь план – це завжди краще, ніж його відсутність. Може, і вам стане в нагоді?
Отже, що може бути точками опори для мене саме зараз? На що я можу впливати?
- Знайти більш безпечне місце (в своєму будинку, в своєму місті чи в сусідньому регіоні; одна моя знайома-киянка нині знімає квартиру у с. Долина, бо в столиці не витримує; мати чоловіка ходить ночувати до сусідів, бо у них облаштований підвал; я ж розмірковую, в якому мікрорайоні Чернігова зняти квартиру, де тихіше, спокійніше, ніж на Бобровиці).
- Мати чіткі межі роботи та відпочинку, бо інколи мені здається, що я «весь час на роботі» (і сюди ж – не відповідати на повідомлення щодо робочих питань у неробочий час).
- life-work-balance, що означає: якісний відпочинок варто планувати так само, як і робочі моменти, аби «встигати жити», навчатися (якщо хочеться), спілкуватися (з ким хочеться).
- Казати «ні» тим справам, людям, завданням, проханням, які виснажують, не цікаві.
- Відпустка має бути обов’язково! Навіть якщо не вдається взяти відпустку одразу на три тижні (а саме це мінімальний термін для більш-менш якісного відновлення), то брати хоча би на два (і бажано - кілька разів на рік).
- Якщо не вдається піти у відпустку (поки що) – час від часу влаштовувати ретріти на кілька днів.
- Інформаційний детокс (без телефону та соцмереж) – хоча б день на тиждень, а краще – на вихідні.
- «Сакральне байдикування» - не примха, а необхідність для перезавантаження мозку та нервової системи. Виділяти час для того, аби нічого не робити (або робити те, що приносить насолоду – перегляд фільмів, настільні ігри, полежати з книгою в гамаці).
- Увага – здоров’ю! Звертатися до лікаря не тоді, коли «хвіст відвалюється», а завчасно. Повний check-up організму – хоча би раз на рік.
- Мені дуже сподобалася ідея «саббатікал» - це тривала відпустка (на 3-6 місяців) для цінних фахівців, які перебувають на межі вигорання. Якщо не надати їм відпустку – люди просто звільняться. Така практика вже є у світі, і деякі компанії навіть оплачують таку відпустку.
- Мати фінансову подушку, щоб дозволити собі цей «саббатікал» і просто про всяк випадок.
- Ще одна ідея: ревізія скілів, аби працювати менше, а заробляти більше.
- Пошук сенсів у тому, що відбувається. На цей момент мене підтримує приказка: «Семи смертям не бувати, а однієї не минути» (саме з цією думкою лягаю спати).
- Більше часу для активностей, які мене зараз наповнюють: прогулянки без цілі, плавання в Десні, фітнес чи йога, читання книг, перегляд серіалів (без картання себе за витрачений час). Для когось це може бути садівництво, троянди, томати, велосипед чи бадмінтон, для когось – пікнік на природі абощо.
- І, нарешті, дійшла висновку, що варто трохи пригальмувати, стишити свій біг, повернутися в «тут і зараз». І раптом я згадала, як колись щоранку готувала собі каву у джезві. Додавала в цей напій спеції чи мед, молоко. Повільно смакувала. Згадала, як довго шукала саме цю джезву, вибирала. Чому не роблю так зараз!? Чому просто кидаю дрібно помелену каву в чашку та заливаю кип’ятком... Згадала, що не варила каву у джезві з початку повномасштабного вторгнення. Тож повертаю собі каву у джезві просто зараз.
