Яким був стародавній Чернігів у часи свого найбільшого піднесення? Як та коли з’являється місто? Коли стає центром князівства? Яку площу воно мало? Скільки жителів нараховувало? Які ремесла в ньому розвивалися? Про це нашим читачам розповідає історик, краєзнавець Данило Рига.
Впродовж століть Чернігів переживав різні періоди – як піднесення, так і занепаду у політичному, економічному, демографічному, культурному сенсі. Варто визнати, що один із важливих періодів у розвитку нашого міста припав на давньоруську добу. Напередодні монголо-татарської навали місто входило до кола найбільших міст Європи, а за територією і кількістю населення навіть перевищувало тогочасний Париж.
Перші слов'янські поселення – ще в VII ст. н. е.
Нині Чернігів – місто обласного підпорядкування, центр Чернігівської області, розташований на берегах річок Десна (притока Дніпра) та Стрижень (притока Десни, басейн Дніпра). Місцевість, де знаходиться Чернігів і його околиці, науковці відносять до історичного регіону Сіверщина або Чернігово-Сіверщина. Ця територія була заселена з давніх-давен.
Історія виникнення міста Чернігів губиться у віках. Однак археологічні дослідження свідчать, що перші слов’янські поселення виникли тут ще в VII ст. н. е. Після включення Чернігова у 80-х рр. ІХ ст. до складу давньоруської держави (за літописним повідомленням, це сталося в 884 р. внаслідок походу київського князя Олега) в його історії розпочався етап, що характеризується подальшим зростанням і розвитком, формуванням планувальної структури міста, реконструкцією системи фортифікаційних споруд. На той час місто складалось з Дитинця (0,6 га) та укріпленого посаду (понад 5 га), а також прилеглих до них неукріплених мікрорайонів і Подолу. Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком в «трактаті князя Олега з греками». На початку Х ст. Чернігів був другим після Києва за розміром і значенням міським центром давньоруської держави. Втім, у хроніках не збереглося імені жодного місцевого правителя чи його титулу до 1024 року (князь Чорний - це постать легендарна, його існування не підтверджено в літописах).
Межі Чернігова у X-XIII ст. з нанесеними курганними комплексами
Розбудова міста в період його злету
У центрі був розташований замок із княжим двором – Дитинець, до якого прилягав окольний град, передгороддя і Третяк, де мешкали купці й ремісники. Кожна частина Чернігова мала свої оборонні вали. Ближче до р.Десна розташовувався торговий Поділ.
У 80-90-х рр. Х ст. чернігівські укріплення зазнали суттєвої реконструкції у південно-західному напрямку збільшилась територія Дитинця, відповідно, була споруджена нова південно-західна лінія його укріплень.
Для Чернігова XI-поч. XIII ст. – це період справжнього та найбільшого розквіту. Злет міста розпочинається після 1024 р., коли він стає центром величезного Чернігівського князівства за правління Мстислава Хороброго. Чернігівське князівство як окреме утворення з’являється в результаті розподілу Русі між двома рідними братами – Ярославом Мудрим і Мстиславом Хоробрим. І це князівство одразу було одним із найбільших у Київській Русі.
Територія була величезною в порівнянні з дрібними середньовічними західноєвропейськими державами. Чернігівське князівство включало лівобережжя Дніпра вище за впадіння в нього Десни. У період найбільшого розквіту до Чернігівського князівства входила вся Чернігово-Сіверська земля і володіння Тмутараканського князівства. У другій половині ХІ – на поч. ХІІ ст. воно було другим за площею після Новгородського, і за підрахунками дослідників посідало перше місце за кількістю населення. Як і інші князівства на той час, воно було влаштоване за принципом так званих уділів, тобто включало менші князівства.
План стародавнього Чернигова Б.Рибакова
Чернігів - справжній мегаполіс
Князівська столиця за кількістю жителів була на рівні із тогочасними столицями західноєвропейських королівств, як-от Париж, Лондон, Амстердам. Науковці підраховують, що кількість населення міста на поч.ХІІІ ст. складала приблизно 20 тис. осіб. Це означає, що Чернігів був не тільки одним із найбільших міст Русі, а й усієї тогочасної Європи. Він мав найбільшу на Русі мережу приміських поселень.
Як свідчать історики, на той час європейські міста мали не більше 5-7 тисяч жителів. Тільки найбільші міста досягали такої кількості, як 20-30 тисяч населення. Щоправда, місто Константинополь вже тоді було винятком, адже в ньому проживало 200-300 тисяч жителів, але то була столиця Візантійської імперії..
Тож у часи Київської Русі Чернігів був справжнім мегаполісом. Площа Чернігівського дитинця за часів першого князя Мстислава Хороброго дорівнювала 16 га, що в півтора рази більше Київського. На підставі даних археологічних досліджень науковці прийшли до висновку, що заселена територія Чернігова на кін. Х ст. складала не менше 60-70 га. На середину ХІІ ст. територія міста без Подолу становила вже близько 120 га. Загальна площа міста у період найвищого розквіту мала понад 400 га (з них укріплена площа – до 350 га). Це свідчить про масштаби й організацію життя в Чернігові.
Впродовж ХІ-ХІІІ ст. територія Чернігова стрімко зростала. Місто складалось з Дитинця, окольного града, передгороддя і посаду (Подолу). Дитинець займав площу сучасного парку Вал. Тут розташовувались величні Спаський та Борисоглібський собори, які існують досі, а також Благовіщенський собор та три муровані церкви, які не збереглись.
На Дитинці селилися князі та єпископи. Зокрема, у другій половині ХІІ ст. будується новий князівський двір у східній частині. Тут жив князь, його родина, управителі маєтками, відповідно, з’являлась інфраструктура у вигляді дружини, обслуги, постачання. За свідченням істориків, неподалік сучасної міської ради на вул. Магістратській під час археологічних розкопок були знайдені залишки пекарні, де діяли близько десятка печей для випічки хліба. Це було велике виробництво, яке обслуговувало князівський двір.
Чернігіське-князівство XІ-XІІ ст.
Розвиток ремесла – запорука економічного розвитку
В економіці Чернігівського князівства головне місце посідало землеробство. Допоміжними галузями господарства були полювання, рибальство, бджільництво. Чернігів успішно конкурує зі стольним градом, тут активно розвивається торгівля та різноманітні ремесла: ковальство, гончарство, золотарство, керамічне виробництво тощо.
Ковальство досягнуло в цей час високого рівня розвитку, місцеві ковалі демонстрували вміння віртуозно викувати із заліза або сталі найрізноманітніші предмети – від шолома, оздобленого візерунками, до тонких голок, стріл чи кольчуг. Чернігів у XI-XIII ст. вважався одним із центрів ковальства на Русі. Археологічні знахідки на території міста свідчать про використання чернігівськими ковалями великого набору інструментів та вмілого застосування різних технік обробки заліза і сталі. Особлива увага приділялась ковалями виготовленню знарядь праці та зброї. За якістю давньоруське військове спорядження сягало тогочасного світового рівня.
Чернігово-Cіверська земля у другій пол. XІ-XІІ ст.
Найбільш масова категорія знахідок – кераміка
Продукція чернігівських гончарів XI-поч.XIII ст. – кераміка, зокрема, глиняний посуд - найбільш масова категорія археологічних знахідок. Давньоруський керамічний посуд поділяється на кілька типів: горщики, корчаги, кубки, миски-сирниці, сковороди, глечики. Найбільш поширеним типом є горщики.
Як доказ багатства тогочасного Чернігова та його жителів – знайдені археологами на території старого міста залишки ювелірних майстерень часів Київської Русі, їх розкопано близько десятка. Чернігівські майстри-ювеліри вправно володіли цілим арсеналом різних технік обробки золота і срібла. Користуючись різноманітними інструментами, вони створювали вражаючі різні прикраси: колти, сережки, намиста, каблучки, підвіски, пряжки, фібули тощо.
Князівський терем у Чернігові. Реконструкція XІ ст.
Чернігівські князі мали скарби - бібліотеки
Чернігів нараховує також тисячолітню історію бібліотек. Ще в ХІ та ХІІ ст. у старовинному місті існували бібліотеки наших чернігівських князів Святослава Ярославича та Святослава Давидовича, який згодом став Миколою Святошею.
Святослав Ярославич був четвертим сином князя Ярослава і, на думку істориків, народився у Києві у 1027 р. Отримав гарну домашню освіту, знав кілька мов, у тому числі - грецьку та скандинавську. Про освіту князя можемо судити з інформації, що вже у дорослому віці він мав власну бібліотеку і був замовником перекладу деяких книг.
В цей час активно розвивається літописання. Чернігів не був виключенням. Втім, на жаль, літописи Чернігова згоріли під час нашестя монголо-татар у 1239 р., тому писемних джерел про той період практично не лишилося.
Отже, для свого часу Чернігів був величезним і багатим містом. Яскраве свідчення політичного та економічного значення давньоруського Чернігова, рівня його розвитку – монументальні споруди. Будувати було дуже дорого, і щоб забезпечити таке будівництво, треба було мати значну кількість грошей на закупку матеріалів, щоб найняти майстрів. Крім того, треба було врахувати логістику, щоб забезпечити доставку матеріалів. Тобто таке велике будівництво – це завжди демонстрація багатства міста й князівства в цілому.
Князівський терем у Чернігові (ХІ ст.), реконструкція М. Холостенка.
На сьогодні відомо про існування в місті близько 20 мурованих храмів, теремів, воріт. Вочевидь, у тогочасній Русі переважало дерев'яне будівництво, тож такі обсяги мурованого зодчества дійсно величезні. В XII ст. у Чернігово-Сіверському князівстві вже сформувалась своя потужна будівельна школа. Якщо в першій половині XI ст. в Чернігові будували з цегли та природного каменю (Спаський собор), то на початку XII ст. споруди будують переважно з плінфи (Борисоглібський та Успенський собори). Плінфу виготовляли з високоякісної сировини, вона відзначалася міцністю. Кожен майстер позначав її власною міткою або клеймом.
Втім, період розквіту закінчився в 1239 р., коли під час татаро-монгольської навали Чернігів був зруйнований ворогом. Місто поступово занепадає та зменшується у розмірах щонайменше в рази. Трохи пізніше, у XIV ст., Сіверська земля перейшла під контроль Великого князівства Литовського, але то вже зовсім інша історія.
Карта Чернігова 1239 р. складена за археологічними дослідженнями
