Відпочинок у парках і скверах, біля водойм і на воді завжди несе у собі позитив, заряджає енергією. Саме тут і діти, і дорослі мають можливість побігати, пограти в рухливі ігри, поплавати, перезавантажитися. Тож виникає питання: як же відпочивали містяни 100 і більше років тому? Які парки тоді існували в Чернігові? Де вони були розташовані? Які заходи там проходили? Цікаво також, де знаходився та як був облаштований міський пляж? Про це нам розповідає історик і краєзнавець Данило Рига.
Перші парки – навколо козацьких фортець
У XVIII ст. у полкових містах Лівобережної України, в тому числі - і в Чернігові, не було громадських парків, садів чи скверів. На початку ХІХ ст. зелені насадження навколо колишніх козацьких фортець стали першими міськими рекреаційними комплексами губернських центрів Лівобережної України.
У першій половині ХІХ ст. громадські зелені простори губернських центрів – це облагородженні природні куточки або приватні сади, які з різних причин переходили у власність міста. Приміром, це міський парк на Валу, який було розбито на місці колишнього дитинцю у середині 40-х р. ХІХ ст.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у Чернігові було чотири об’єкти садово-паркового господарства. Цікаво, що представники органів міського самоврядування започаткували навіть свято деревонасадження. Це коли учні шкіл і гімназій висаджували дерева в нових скверах та на бульварах. Так завдяки старанням молоді було розбито сквер на Олександрівській площі (зараз це сучасна територія центрального ринку), Дитячий бульвар (біля Олександрівської площі), зазеленіли території у віддаленому мікрорайоні Берізки. Зауважимо, що за задумкою тодішніх можновладців Чернігів мав бути мальовничим містом-садом. Цьому сприяли природні та кліматичні умови регіону.
Чернігів мав стати містом-садом
У XІX ст. традиційним місцем прогулянок жителів Чернігова був бульвар і міський сад. Після 1845 р., як уже зазначалося, на території колишньої фортеці знесли залишки старих будівель і висадили дерева. З 1847 р. парк на Валу отримав назву Костянтинівський, що було пов’язано з приїздом до Чернігова брата імператора Олександра ІІ Костянтина.
Влітку в парку на Валу відкривались буфети, де можна було придбати різні напої, каву та морозиво. Окрім напоїв, тут пропонували й сімейні обіди. Їх вартість залежала від кількості страв і складала 40, 50, 70 коп. В парку на Валу проходили й різноманітні концерти. Тогочасний споживач потребував розваг, тож щось пропонували підприємці, міське самоврядування або громадські товариства. Саме тому міська дума звела в 1899-му р. літній театр у міському парку.
В Чернігові на той час існував ще один парк, який мав назву «казенний сад». Це територія сучасного міського парку культури та відпочинку. Вперше в місті тут пройшла сільськогосподарська виставка, задля цього побудували спеціальні павільйони, альтанки, встановили намети.
5 рублів з особи – плата за відпочинок
Відомо, що влітку «казенний сад» здавали в оренду. Навесні тут розпочинались масові «гуляння», грав оркестр полкової музики, традиційним був і феєрверк. Як свідчать історичні джерела, «гуляння» закінчувалось танцями, для яких в 50-х роках ХІХ ст. надавали окремі кімнати в будинку поблизу саду. З нагоди свята весь будинок був прикрашений різнокольоровими ліхтарями та слугував окрасою саду.
Влаштовували й благодійні вечори, кошти від яких йшли на потреби нужденних. Такі заходи, як правило, влаштовували у неділю, коли ніякі турботи та клопоти не мали би відволікати чернігівців від відпочинку. Бувало, розважальні вечори в міському саду влаштовували щодня, що пов’язано з перебуванням у нашому місті військових частин. У такі дні у танцях брали участь офіцери, які своє присутністю пожвавлювали повсякденне буття городян.
За історичними документами тих років, міський сад функціонував тільки в теплу пори року. На заваді відпочинку містян могла стати погана погода або відсутність оркестру військової музики. Плата за відвідування парку на весь літній сезон становила 5 руб. з особи. А за разове відвідування потрібно було сплатити 30 коп. Власники «абонементу» не мали права передавати їх іншим особам.
Цікаво, що жінки мали право на безкоштовний вхід. Міський сад могли відвідувати тільки люди, пристойно та охайно одягнуті, фактично - представники всіх верств населення. Така доступність була особливо важлива, адже серед містян існувало розмежування на вищі та нижчі кола суспільства.
Бій биків та інші розваги
У червні 1907 р. у міському саду провели навіть бій биків. Але, як сповіщає місцева преса, це видовище особливо не зацікавило городян.
На початку ХХ ст. у міському саду також влаштовували й дитячі літні свята, на них лунала весела музика, проводили ігри та дитячі вистави. Свято зазвичай розпочиналось о 12 годині. Квитки для дітей коштували 15 коп., а для дорослих - 35 коп.
Хоча в цілому життя в Чернігові влітку уповільнювалося, тому що значна частина його мешканців намагалась виїхати за межі міста подалі від пилу, галасу та метушні. В місті залишалися тільки ті, кого змушували обставини. Навчальні заклади також закривались на канікули.
На початку ХХ ст. місцями для прогулянок і відпочинку жителів і гостей Чернігова залишалися Костянтинівський парк (Вал), Театральний сквер (нині це сквер Магдебурзького права), сквер біля садиби генерал-губернатора, міський сад, сквер біля будинку духовної семінарії, сквер неподалік богоугодних закладів, розташованих на Олександрійській площі.
Маючи такий вибір, чернігівці міркували, що їм більше до смаку. У кожного з парків, звичайно, були свої переваги та недоліки. Для прикладу, парк на Валу вміщував приблизно 400-500 людей, а міський сад - 2-3 тисячі. Однак парк на Валу – це в центрі, а до міського саду треба було їхати, що коштувало аж 50 коп.
Проектування садово-паркових зон у місті
На початку ХХ ст. «модернізуються» деякі околиці Чернігова. У 1911 р. на Болдиній горі створили це один парк відпочинку. Дослідження документації міського самоврядування виявило, що у 1870-1890-х роках у Чернігові виникло 4 нових садово-паркових зон. Міська дума використовувала різні форми взаємодії з громадськістю щодо озеленення простору губернських центрів.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. садові-паркові зони вперше почали проектувати експертні групи. За цими проектами парки перетворювались на багатофункціональні міські простори, де проходили різні культурні та спортивні заходи. Значної популярності набули приватні комерційні сади, котрі являли собою такий симбіоз «зеленої» зони та розважального закладу.
Влітку улюбленим місцем заміських прогулянок чернігівців були й береги річки Десна. Впродовж століть річка служила важливим шляхом сполучення, давала чернігівцям рибу, воду для пиття і служила місцем відпочинку. Через р. Десну городяни переправлялись за допомогою поромів. Такий вид сполучення покращував роботу кур’єрів, державних службовців та ставав у нагоді мешканцям міста. Для переправи через Десну використовували човни.
Риболовля, човни та купальні за 2-3 копійки
На початку ХХ ст. на р. Десні, як свідчив самовидець тих подій Аркадій Верзилов, було організовано «хорошее купание и пляж, лодочный спорт, чудные места для прогулок и экскурсий». Улюбленим місцем відпочинку 100 років тому були купальні трохи вище пристані. Користуватися зручностями можна було за 2-3 копійки, і на берегах Десни їх було чимало. А влаштували їх, ймовірно, ще в середині XІX ст.
Ще один свідок тих подій історик В’ячеслав Пухтинський, зокрема, свідчить, що купальні належали двом підприємцям - Файбі Шепелєву та Александрову, котрі відчайдушно конкурували між собою.
До речі, до цього часу було лише в загальних рисах відомо про існування в дореволюційному Чернігові купалень Александрова. Тепер же завдяки спогадам чернігівця Романа Бжеського у нас є докладний опис їх як важливої складової життя міста. Купальні стали для юного Романа місцем, де він навчився плавати.
Підприємець Александров побудував дуже великі купальні з просторими сімейними «номерами», чималою кількістю одномісних приміщень, а також двома великими залами – для жінок і для чоловіків окремо.
Купальні були прикріплені до берега, а навколо номерів над водою був поміст шириною півтора метра. На ньому з боку, що виходив на річку, деякі любителі-рибалки мали свої місця, звідки ловили рибу. Глибина річки уздовж помосту досягала дев'яти – одинадцяти метрів.
Кожен «номер» – кімнатка, частину якої займав поміст з лавою, на якій можна було роздягатись, був ще «басейн» з дерев'яною підлогою, спущений у воду з урахуванням того, щоб людині середнього зросту вода сягала вище грудей.
При купальнях діяли човнові станції. А неподалік, на березі, в літню погоду відкривалися харчевні. Найбільшим успіхом користувалась одна з них, що мала назву «Капернаум». Тут чудово готували так звану «рибу-щук», фаршировану по-єврейські.
«Влітку по обіді ми всією родиною ходили на Десну купатись в купальні Александрова. Повертались додому свіжі й бадьорі», - згадує у спогадах про Михайла Коцюбинського його донька Ірина.
Цікавий факт
Водночас правдою є те, що Чернігів був заснований не на Десні, а на березі іншої річки – Стрижня. Згодом Десна проклала нове русло і впритул наблизилися до міста, що значною мірою вплинуло на характер і спосіб життя чернігівців…
