Сьогодні фактично у кожного дорослого є мобільний телефон чи смартфон (і часто – не один). Напевно, вже мало в кого лишилися стаціонарні телефони вдома. Втім, ними ще користуються в деяких організаціях і установах. А ще 15-20 років тому телефонні будки (так звані таксофони) можна було побачити і на вулицях нашого Чернігова. Звісно ті, хто народився в епоху Інтернету та мобільного зв’язку, вважають таксофони пережитком минулого. А коли мобільних телефонів ще не було чи вони тільки з’являлися, люди з радістю користувались таксофонами. Телефонні будки стояли всюди й були звичним елементом громадського простору. Цікаво, а коли ж вони з'явились на вулицях Чернігова? Скільки коштували розмови? Коли та чому зникли таксофони? Про це нам розкаже чернігівський історик і краєзнавець Данило Рига.
Перші таксофони з'явились у Києві
Перший таксофон, тобто телефон-автомат загального користування або вуличний телефон загального користування, з’явився в 1901 р. в Парижі. А вже згодом так звані переговорні павільйони з таксофонами з'явились у Києві. Плата за розмову на почату ХХ ст. складала 10 копійок за хвилину розмови, і треба сказати, що це було недешево. Втім українці почали активно користуватись телефонним зв’язком.
Таксофони зазвичай встановлювали в громадських місцях: біля магазинів, поліклінік і лікарень, на вокзалах, у житлових мікрорайонах на перехрестях жвавих вулиць та в інших місцях. Зазвичай, розміщували їх у закритих боксах (телефонних будках), напівзакритих боксах або просто під козирком.
Не розкіш, а можливість для спілкування
Фото 1: таксофон на пяти кутах (1970-ті); фото 2: таксофон на вул.Коцюбинського (1979 р.)
В Чернігові телефонні будки почали активно встановлювати з другої половини 1960-х р. Фактично цей процес тривав безперервно до другої пол.1980-х р. Багато таксофонів було в центральній частині нашого міста, а саме, на перехресті двох головних вулиць: колишньої вул. Леніна (це сучасний Пр.Миру) та Проспекту Перемоги, біля Центрального ринку. Але не можна сказати, що в інших мікрорайонах їх не було.
Фото 1: міський Главпоштапм (1970-ті); фото 2: міський Главпоштапм (1980-ті)
Нові райони Чернігова, які активно розбудовували в той час, особливо такі великі, як район вул. Рокосовского (нині – проспект Л.Лук’яненка) та й інші, теж могли похизуватись новими вуличними телефонами. Це була не розкіш, а щоденна можливість спілкування між людьми - як по робочих питаннях, так і у особистих справах.
Традиційними тоді були таксофони, що приймали монети по 1 і 2 копійки (до реформи 1961 р. - 15 копійок, а раніше було - 10 копійок). Вартість розмови між містами складала 2 копійки за хвилину. Екстрені виклики (пожежна охорона, міліція, швидка допомога, аварійна газової служби) були безкоштовними.
Початок «мобільної» епохи
Нові часи несли новітні тенденції у сфері телефонної комунікації. Мова про мобільний зв’язок. Перший дзвінок з мобільного телефону в Україні було офіційно здійснено 1 липня 1993 р., але навіть наприкінці 1993-го по усій Україні налічувались менше 3 тисяч абонентів, які могли собі дозволити оплачувати багатотисячні доларові рахунки за мобільний зв'язок.
Зважаючи на буремні 90-і та розгул злочинності на той час, вуличні телефони були в поганому стані. Подекуди у чернігівських таксофонах не було телефонних трубок, і це була катастрофа міського масштабу. Якщо в центрі перехожому стало би зле або на когось здійснили розбійний напад, то оперативно викликати швидку або міліцію було би дуже проблематично.
Як нові технології «вбили» вуличні телефони
У 2010-х роках міські телефонні будки стали повільно зникати. Телекомунікаційний оператор «Укртелеком» перестав розвивати таксофонну мережу та зосередився виключно на підтримці її в робочому стані, адже таксофони вже не приносили прибуток. Завдяки розвитку нових технологій, зокрема, Інтернету та мобільного зв'язку, знижувався попит на послугу та відповідно, доходи від таксофонних послуг. Так, за перше півріччя 2008 р. користувачам було надано послуг на 50% менше, ніж за аналогічний період 2007 р.
Розвиток різних каналів комунікації призвів до зменшення попиту на колись затребувані послуги таксофонів. Якщо, наприклад, в 2017 р. щомісячно нараховували близько 900 тис. хвилин розмов за допомогою таксофонів, то вже в 2019 р. - менше 380 тис. хвилин. Це було менше в рази.
Мережа таксофонів станом на 2019 р. мала близько 4800 таксофонів по Україні, і практично всі були розміщені в містах. Щоправда, в середньому з одного таксофона відбувалося тільки близько 2,5 хвилин розмов щодня. Тож ця послуга втратила соціальну значущість. Саме тому з 1 лютого 2020 р. «Укртелеком» вирішив взагалі припинити обслуговування таксофонів.
Таксофони існують навіть зараз, але не в Україні
Зрозуміло, що таксофони стали прибирати з громадського простору, адже вони перестали приносити прибуток телефонним компаніям. Все більше більше людей почали користуватися мобільним зв'язком, який до цього часу значно подешевшав. Однак навіть на сьогоднішній день у деяких країнах світу, вв тому числі – у розвинутих, залишається щільна мережа таксофонів, і люди продовжують ними активно користуватися. Наприклад, у США на станом на 2012 рік існувало близько 305 тисяч телефонів-автоматів, з яких здійснювали близько 50 мільйонів дзвінків на рік.
У деяких країнах (наприклад, у Швейцарії) є телефонні будки для тих, хто палить, і для тих, хто не палить. А, так би мовити, одним із «символом Великобританії» є телефонні будки характерного червоного кольору. Нині кількість червоних телефонних будок у Великобританії скорочується, як і кількість таксофонів у них. Звісно, це пов'язано із використанням для розмов мобільного зв'язку. Якщо в 2002 р. подібних будок у країні було 90 тисяч, то до 2012 року їх кількість скоротилась до 51200. Проте багато з них продовжують використовувати за прямим призначенням, а деякі навіть відремонтували та взяли під охорону. Червоні телефонні будки користуються популярністю у туристів, які приїжджають в цю країну, адже їх сприймають як традиційний елемент особливої атмосфери Британії.
