Виробництво пива та алкогольних напоїв в Чернігові було відоме здавна. Впродовж століть це була одна з найприбутковіших галузей господарства. Вирішальний вплив на розвиток пивоваріння мало надання нашому місту магдебурзького права у 1623 р. Згідно з грамотою короля Речі Посполитої Сигізмунда III, чернігівські міщани отримали виключне право на виробництво та продаж цього хмільного напою. У 1786 р. в місті згадувалися вже 14 гуралень, одна броварня чи пивоварня та 4 солодовні, діяли 8 закладів трактирного типу чи шинків.
Чеські та німецькі традиції пивоваріння у місті над Десною
Аж до першої половини XIX ст. в Чернігові домінувало кустарне пивоваріння. Серед перших підприємців, які налагодили промислове виробництво пива, були Дунін-Борковський та Милорадович. Свої заводи вони мали в Листвені та Любечі. У Чернігові ж згадувалися дві невеликі пивоварні, одна з яких знаходилася на «дачі Тіволі» (в районі сучасних вулиць Український хутір та Холодний Яр). На підприємстві, що належало Ярошевському, виготовляли 350 відер на рік (1 відро = 12,2990 л). Інший завод розташовувався на хуторі Глібов. Імовірно, мова про місцевість, відому також як Глібівщина за ім’ям її тогочасного власника дворянина Г. Глібова. Сьогодні це район з приватною забудовою між вулицями Полуботка та Карпенка-Карого (колишня – Станіславського). Згадана пивоварня виробляла близько 3 тис. відер на рік.
Наприкінці XIX ст. у Чернігові почали налагоджувати виробництво пива, що відповідало тогочасним світовим стандартам. У 1885 р. запрацював перший великий завод, який заснували чеські підприємці В’ячеслав та Йосип Вондраки у власному маєтку. Він розташовувався по вул. Підмонастирській (сучасна – Довженка). Згодом отримав назву «Словʼянський перший пиво-медоварний завод». У 1901 р. тут виготовлялося до 30 тисяч відер пива. На підприємстві працювали 17 робітників, які за день роботи отримували по 50–60 копійок.
Також відомо, що в 1888 р. Чернігівська міська дума уклала з Вондраками договір про оренду парку на Валу. Вони повинні були дбати про його благоустрій, відкрили там буфет, очікуючи гарних прибутків, в тому числі - від продажу хмільного напою власного виробництва. Однак торгівля йшла мляво, а саме утримання парку виявилося для них невигідним. Своїх зобов’язань підприємці не виконали, тому Дума розірвала з ними угоду.
У 1909 р. В. Вондрак запросив чеського фахівця Ф. Томеця, який працював на відомих Пільзенському та Сміховському заводах у Празі. В асортименті чернігівської броварні з’явилися сорти пива «Пільзенське», «Ювілейне», «Чорне», «Чеський гранат», «Експорт», «Березневий лежак». Того ж року підприємство отримало 30 тисяч рублів прибутку. Пиво доставляли на замовлення в межах міста безкоштовно, а в інші міста і регіони – залізницею та пароплавом.
Наступний пивзавод з’явився в Чернігові в 1910 р. Австрійська піддана Ганна Стржборна подала прохання про дозвіл побудувати броварню у власному маєтку по вул. Старокиївській (сьогодні – Київська). Завод пропонував «Баварське», «Чеське», «Пільзенське», «Темне», «Кабінетне» сорти пива. Всього виготовляли до 65 тис. відер пива на рік, розливали його у фірмові пляшки. За високу якість продукції підприємство отримало кілька золотих медалей на престижних виставках. Поблизу Стрижня на тій же Старокиївській був заснований ще й пивзавод Орловського.
Високій якості посприяла конкуренція
На поч. XX ст. на околиці тодішнього Чернігова по вул. Ново-Мстиславській (сьогодні – Мстиславська) відкрився ще один пивзавод, власник якого М. Хавін дав йому гучну назву «Нова Баварія». Але підприємство було маленьким – на ньому працювало лише 4 робітники. У 1911 р. його придбав підприємець Ю. Шефлер, котрий докорінно реконструював завод і налагодив випуск нових сортів пива. Продукція броварні Шефлера швидко набула популярності: тут розливалося «Народне», «Столове», «Пільзенське», «Мюнхенське», «Темне» пиво. Секрет успіху полягав у тому, що пиво за якістю не поступалося закордонному та коштувало недорого. За пляшку «Народного» просили 6 коп., «Столового» – 8 коп., «Пільзенського» – 9 коп. Найдорожче пиво – «Мюнхенське» продавалося по 12 коп. за пляшку. Проте й воно були настільки популярним, що Шефлер був вимушений боротися з підробками.
Як бачимо, чеські та німецькі традиції зіграли вирішальну роль в організації промислового виробництва пива в Чернігові. Воно тримало гарну репутацію завдяки своїй високій якості. Важливим фактором приходу до міста зарубіжних пивоварів була наявність гарної питної води та поява водогону, про який ми писали в попередніх матеріалах.
Загалом на початку XX ст. в Чернігові діяло 3 пивних заводи – В. Вондрака (виробляв 11 сортів пива), Ю. Шефлера, Ф. Стржборни. В. Вондрак входив до числа найзаможніших людей в Чернігові. Він та Шефлер мали в Чернігові свої пивні крамниці. Реклама в них обіцяла негайну безкоштовну доставку пива додому. Ціна за пляшку напою коливалася в межах 6–10 коп. Для порівняння: пуд картоплі (16 кг) коштував 25 коп., пшеничний хліб – 3,6 коп., склянка молока – 1,5 коп., м'ясо першого сорту – 16 коп. за фунт (⁓ 410 г), курка – 35-40 коп.
Також тогочасні місцеві газети повідомляли про появу в продажі пива, завезеного з інших місцевостей. Зокрема, в повідомленні з газети «Чернігівське слово» від 5 січня 1914 р. згадувався пивзавод І.Е. Липського, який виготовив світле «Пільзенське» та темне «Мартовське» пиво. Де він був розташований – невідомо. Але його пиво продавалося у ринковому погребі М.У. Бермана на вул. Богоявленській (сучасна – Шевченка) поблизу губернської земської управи (зараз – облдержадміністрація).
Одне відро бочкового пива – 3,6 рублів
Перша світова війна на деякий припинила діяльність чернігівських пивоварень, бо виробництво та продаж алкогольних напоїв були заборонені. На момент встановлення радянської влади в місті діяли пивоварні заводи Орловського, Фінкельберга, Вондрака та Хавіна. На поч. 1920-х рр. ці підприємства націоналізували. Втім, після проголошення більшовиками нової економічної політики (НЕПу) їх почали здавати в оренду.
У Чернігові в цей період згадують два пивоварних заводи: Орловського по вул. Старокиївська (після 1925 р. він кілька разів передавався в оренду різним власникам) та Фінкельберга по вул. Мстиславська (до 1927 р.). В одному з в випусків газети «Красное знамя» за грудень 1925 р. повідомляли про відновлення роботи державного пивзаводу «Спартак»: «Качество пива вне конкуренции. Превосходит привозное любых фирм». Замовлення на пиво приймалися телефоном та безпосередньо на заводі за адресою вул. Старокиївська, 50. Орендатором підприємства був якийсь Брікер.
У 1920-х рр. частина виробництв Чернігова перестала працювати через нерентабельність, проблеми з фінансуванням, сировинною базою тощо. Зокрема, припинили діяльність пивзаводи Вондрака та Хавіна. Натомість було утворено Бровспиртоб’єднання, що об’єднало діючі в місті броварні та гуральні. Його продукцію реалізовували в кооперативних магазинах міста та приватних лавках. В останніх продавали також пиво з інших підприємств (наприклад, Київського Харчотресту), а в кооперативних магазинах – виключно місцеву продукцію. Одне відро бочкового пива коштувало 3,6 рублів.
Впродовж 1920–1930-х рр. виробництво алкогольних напоїв остаточно перейшло у державну власність. І це вже окрема сторінка в історії чернігівського пивоваріння.
