Чернігівський історичний музей імені В. В. Тарновського за кількістю та цінністю експонатів належить до найдавніших і найбагатших музейних закладів України. В його основі – приватна колекція відомого українського колекціонера та мецената Василя Тарновського-молодшого. Водночас свою історію заклад веде з 1896 року – відкриття в місті музею Чернігівської архівної комісії, налічуючи майже 130 років діяльності.
Фонди сучасного музею мають національне значення та обліковують до 200 тис. памʼяток матеріальної і духовної культури. Після боксерського поєдинку українського спортсмена Олександра Усика в Саудівській Аравії, який після перемоги продемонстрував шаблю гетьмана Мазепи, інтерес до історичного музею в Чернігові зріс. Про унікальні експонати музею ми розповідали.
Проте історія музею не позбавлена втрат, в тому числі, цінних експонатів. Саме про те, що ми могли б побачити в експозиціях Чернігівського музею, але не можемо цього зробити через пограбування, війни та вилучення, говоримо з директором музею Максимом Блакитним.
Фото: Максим Блакитний. Джерело: Максим Блакитний/Facebook
Крадіжки та вилучення
Директор закладу розповідає, що найбільші втрати Чернігівський історичний музей пережив у першій половині ХХ століття. Придушення українських національно-визвольних змагань і встановлення влади більшовиків, політичні репресії, а потім і Друга світова війна не найкращим чином впливали на діяльність музейної установи.
Зі встановленням радянської влади існуючі в Чернігові музеї – це вже згадані музей Тарновського, архівної комісії, а також Єпархіальне давньосховище – були перейменовані. Крім цього, зʼявилися ще два нові. Тоді у місті було 5 радянських музеїв, які обʼєднали в 1925 році. У період 1918–1920 роках від рук вандалів на Чернігівщині постраждали чи загинули численні пам'ятки старовини і мистецтва, що зберігалися у поміщицьких маєтках, монастирях і музеях.
Об'єктом нападу грабіжників став і І-й Радянський музей - музей, створений на основі колекції Василя Тарновського. Йдеться про будівлю, відому нам як обласна бібліотека для юнацтва поблизу стадіону, що була значно пошкоджена під час російського обстрілу в 2022 році. А в травні 1919 року зловмисники вдерлися до приміщення музею, зв'язали сторожа та викрали цінні експонати, серед яких були й козацькі старожитності – 3 булави та 8 пірначів. Крім того, злодіїв цікавили коштовності – вони забрали 60 пам'яток золотарства, що становили значну історико-культурну цінність. Пізніше одного з грабіжників було викрито. У його помешканні виявили та повернули до музею 14 експонатів.
Також у час активної боротьби з релігією з музею вилучали цінні експонати, що мали релігійне значення. Так, із фондів музею були вилучені дорогоцінні пам'ятки, місцезнаходження яких невідоме і до цього часу. Серед них – культові речі: хрести, Євангеліє, архієрейський посох.
У 30-х роках до інституту Т. Шевченка у Харкові передали унікальну Шевченківську колекцію музею. До вилучених потрапили як ті експонати, що були зібрані впродовж роботи музею, так і ті, що заповідав Чернігову без права передачі В. Тарновський.
Друга світова війна: евакуація, пожежа, мародерство
Як уточнює Максим Блакитний, після вторгнення Німеччини в Радянський Союз у 1941 році на Схід було вирішено відправити найбільш цінні експонати (понад половину з наявних) – це, в основному, старожитності та архівні документи В.Тарновського, вироби із дорогоцінних металів, нумізматичну та частково археологічну колекції, стародруки, більшість вогнепальної та холодної зброї, скульптуру, частину дзвонів і гармат. Також були вивезені меморіальні речі відомих представників козацької старшини, шаблі гетьманів Б.Хмельницького та І.Мазепи, вишивку, частину музейної бібліотеки, скарби прикрас. Однак під час евакуації деякі експонати постраждали. Один із вагонів з речами потрапив під бомбардування, а інший був відправлений замість Уфи у місто Чкалов (нині - Оренбург) і його місцезнаходження стало відоме тільки через кілька місяців. Одна із співробітниць музею у своїх спогадах вказувала, що «директор музею мав слабке здоров'я і в евакуацію відправився раніше, аніж музейні експонати». Так, були вивезені: срібна шата Троїцько-Іллінської ікони, срібні царські врата Борисо-Глібського собору. Взагалі на Схід було вивезено майже 30 тис. експонатів.
Частина колекції історичного музею, що залишилася у Чернігові, дуже постраждала внаслідок пожежі під час бомбардування міста. Багато музейних предметів за окупації були відправлені до Німеччини. Зокрема, колекція старовинного живопису, що експонувалася у Борисоглібському соборі, загинула внаслідок пожежі, що виникла у результаті бомбардування. У газеті «Українське Полісся», що виходила в Чернігові у період німецької окупації, у 1942 році надрукована замітка, що всі найцінніші пам'ятки історичного музею загинули.
Водночас Максим Блакитний зазначає, що частину експонатів врятували та зберегли чернігівці. Хоча пізніше повертали в музей найчастіше за гроші. До того ж, під час евакуації не вивозили габаритні речі – посуд, меблі, тому сотні експонатів просто згоріли.
У 1942 році на згарищах колишній співробітник музею - очільник відділу освіти і культури Чернігова Степан Баран-Бутович проводив розкопки. Там було виявлено до 3 тис. музейних предметів. Ті з них, що краще збереглися, вивезли до Німеччини під час відступу німецькі окупаційні війська. Це приблизно 1500 зразків кераміки, до 500 одиниць холодної та вогнепальної зброї XVI–XVIII ст., до 500 різних історико-побутових речей XV–XХ ст. тощо. Довоєнна обліково-фондова документація згоріла, тож скласти реєстр втраченого досі неможливо. Також під час Другої світової війни зникли музейні архіви. Не всі експонати чернігівського музею повернулися з евакуації. Деякі з них зараз виявляють у Росії.
Директор музею підкреслює, якщо перед 1941 роком у Чернігівському історичному музеї налічувалися 100 тис. експонатів і бібліотека з 50 тис. книг, то після 1945 року – приблизно 30 тис. експонатів та 10-15 тис. книг. Втрачені були предмети, пов'язані з історією козацтва, зокрема, бандура І.Мазепи; колекції картин та ікон (вціліли тільки портрети Б.Хмельницького та В.Дунін-Борковського з колекції В.Тарновського), дерев’яна скульптура, частина архівних матеріалів та стародруків з колекції В. Тарновського, що датуються XVII–XVIII ст.
Ще вилучення експонатів з Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського відбувалося в 1950-х роках, коли радянська влада урочисто відзначила 300-річчя «воззʼєднання України з Росією». Тоді музею в Переяславі передали експонати, пов'язані з Переяславською радою 1653 року, в тому числі шаблю гетьмана Богдана Хмельницького.
Окремі архівні збірки були передані до меморіального музею М.Коцюбинського у Чернігові. На основі частини колекції історичного музею був заснований Чернігівський художній музей.
Найцінніші втрати Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського
Дзвін Мазепи
Цей дзвін був відлитий 1699 році у Глухові, де виготовляли дзвони і гармати, майстром Карпом Балашевичем. Призначався для однієї з Батуринських церков. Відомо, що на дзвоні був герб Мазепи, а також портрет гетьмана у повен зріст. Після переходу Мазепи на бік Карла ХІІ дзвін опинився у Домницькому монастирі.
В 20-х роках ХХ століття, коли музейники та краєзнавці докладали зусиль до збереження історичної і культурної спадщини з монастирів і церков Чернігівщини, переданий до Чернігівського історичного музею. Після евакуації цей експонат не повернувся в Україну з Оренбургу.
«Тривалий час існувала версія, що дзвін був переплавлений, але в 2015 році один із російських дослідників піднявся на дзвіницю собору і виявив дзвін Мазепи, про що написав статтю», - розповів Максим Блакитний.
Науковець говорить, що достеменно невідомо, навмисно чи ні дзвін залишили в Росії, адже він має вагу до 600 кг, тому можна припустити, що не було бажання мати справу з таким «важким» експонатом. Хоча для Чернігівського історичного музею, як і національного музейного фонду України, це - суттєва втрата.
Бандура (торбан) Мазепи
Цей музичний інструмент був зображений на купюрі номіналом 10 гривень, до випуску в обіг металевої. Цей експонат присутній у музейному каталозі Василя Тарновського і датований кінцем XVIІ ст., автор невідомий.
Згідно з описом каталогу, торбан був виготовлений із полісандрового дерева та інкрустований слоновою кісткою. На ручці зображений герб Івана Мазепи. Обставини зникнення експонату з музею невідомі, так само як і його місце перебування та збереженість.
«Шевченкіана» Василя Тарновського
Як підкреслює Максим Блакитний, музейні втрати варто оцінювати із точки зору збереження цілісності колекції, адже колекціонер заповідав не розпорошувати його зібрання. Тому втраченими для Чернігівського історичного музею варто вважати і ті експонати, що нині перебувають в інших музеях України.
У своєму заповіті В. Тарновський підкреслював: «…колекцію мою малоросійських старожитностей.., а також зібрання речей, паперів, книжок та всього, що стосується пам’яті поета Шевченка, я заповідаю у власність Чернігівському губернському земству, без права відчуження і переміщення їх із міста Чернігова, з тим, щоб музей називався моїм ім’ям».
Складаючи каталог колекції В.Тарновського, Борис Грінченко виділив навіть окремий розділ, присвячений Шевченкові. Серед зібраних речей – автографи поета, його папери, книги, акварелі, гравюри, літографії, особисті речі тощо. Окремо знаходилися літературні твори про Шевченка, написані різними мовами, надруковані у різних виданнях, журналах, газетах. Вважалося, що частина колекції Тарновського, що була присвячена Шевченку, налічувала до тисячі експонатів.
«Оскільки Шевченко бував у Тарновських і мав дружні стосунки з батьком та сином, то на час його смерті і роки опісля, «Шевченкіана» Тарновського була унікальною та цінною», - наголошує директор Чернігівського історичного музею.
Без перебільшення, Тарновського можна вважати творцем Шевченкіани, адже його збірка стала основою для створення Національного музею Т. Шевченка у Києві та музею поета у Каневі. Саме йому вдалося зібрати величезну колекцію, повз яку, за словами Грінченка, не може пройти жоден біограф Шевченка, якщо він хоче скласти справді глибокий життєпис поета. Зараз ці експонати зберігаються в музеях Києва, Харкова та Канева, вони є частиною національного музейного фонду України, однак їх не можна побачити в Чернігові.
Музейна бібліотека
Вона є важливою складовою діяльності історичного музею. На жаль, втрати цього зібрання є дуже серйозними, насамперед, у роки Другої світової війни. Адже книги належать до дуже вразливих експонатів і про їх порятунок належно не дбали. Як результат, у Чернігівському історичному музеї імені В.Тарновського втрачена частина книжкового зібрання з колекції Василя Тарновського, книг Чернігівської архівної комісії та бібліотеки Чернігівської духовної семінарії, переданих до музею бібліотечних збірок місцевих дворян, заможних мешканців міста.
Крім цього, 1953 року з Чернігівського державного музею вилучили і передали до Київської публічної бібліотеки - нині це Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського - 99 книг, що переважно походили з бібліотеки Чернігівської семінарії.
«З позицій сьогодення, йдеться про втрати десятків тисяч книг, що були б цінними для сучасних дослідників», - говорить Максим Блакитний.
Серед втрат – видання Чернігівської друкарні, що діяла на території Троїцького монастиря з кінця XVII - до початку ХІХ ст., та Новгород-Сіверської друкарні, яка функціонувала в 1674-1679 роках.
Колекція ікон
Ікони з колекції В.Тарновського, Єпархіального сховища старожитностей (згодом - Музею культів) загинули в пожежі часів Другої світової війни. Що саме там було, історикам складно ідентифікувати, оскільки в 20-30-х роках в часи масового закриття церков і монастирів до історичного музею потрапляло багато експонатів. Це могли бути як народні ікони, так і твори відомих майстрів, датовані різним часом. Однак через загибель експонатів у роки Другої світової війни та втрату документації неможливо оцінити збитки.
Під час підготовки статті також використані матеріали дисертаційного дослідження «Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського: інституційний розвиток, напрями роботи, формування фондових зібрань (кінець ХІХ - початок ХХІ ст)».
