Зарічне – район Чернігова, про існування та розташування якого не здогадуються навіть таксисти. Район, який зустрічав російсько-білоруських окупантів і давав їм відсіч. Район, мешканці якого возять дітей за 6 кілометрів «у місто». І саме про цей район піде сьогодні мова – про Зарічне.
Район за рікою
До Зарічного ходить автобус № 33. І це, напевно, найпростіший спосіб дістатися цього відокремленого району міста. Втім, наші журналісти обрали інший – таксі. І тут почалися проблеми.
Справа в тому, що Зарічне – район особливий, адже це ексклав. Навіть якщо раніше ви не чули цей термін, точно знаєте, що це таке. Пояснимо на прикладі: всі знають місто Славутич, яке географічно знаходиться у Чернігівській області, але офіційно належить до Київської. Славутич – місто Київщини, що не має прямого з’єднання з іншими частинами області, – це і є ексклав.
Із Зарічним ситуація схожа, адже напряму він не з’єднаний із жодним іншим районом Чернігова. Щоб дістатися Зарічного, треба проїхати КСК, виїхати з Чернігова, минути Павлівку, дістатися Трисвятської слободи, і лише після повороту на Киїнку починається Зарічне. Отже, Зарічне – це ексклав Чернігова на території Чернігівського району.
Ось тільки таксисти його місцерозташування не знають. Тому довезли нас тільки до Павлівки, а далі йти довелося трасою, дорогою перейшовши річку Білоус (так, Зарічне саме за цією рікою – за Білоусом).
Зарічне почало будуватися у 70-х (за іншими даними – ще у 60-х) роках ХХ століття як селище для працівників заводів «Хімволокно» та КСК. Коли воно увійшло до складу Чернігова? – точної відповіді нам знайти не вдалося. Місцеві кажуть, що Зарічне було у складі міста весь період свого існування (що також можливо, враховуючи, що будували його саме для сімей працівників міських підприємств).
— Раніше це було селище міського типу, потім стало Черніговом. Зараз мені 59 років, з них 58 я живу на Зарічному. Прописка в нас була чернігівська, хоча знак (про закінчення міста, — прим.) був у Павлівці. Через це ми вважалися селищем міського типу. Згодом знак перенесли за (Трисвятську, — прим.) слободу, — пригадує місцевий житель Василь Скляренко.
Водяні баталії та інші проблеми
Як розповідають місцеві, до садочку дітей Зарічного возять за 6 кілометрів, до району Нафтобази. При тому, що дітей у районі живе багато.
Ще одна дивна ситуація: за словами жителів, відокремленість Зарічного від інших районів Чернігова зіграла з ним злий жарт: тих, хто приватизував своє житло до 2013-го року, за документами відносили до міста, а ті, хто займався приватизацією після, могли виявити у своїх паперах реєстрацію в Києнці чи Трисвятській слободі. Тобто сусіди з однієї вулиці, через плутанину з документами, де-юре, можуть бути з… різних населених пунктів.
Втім, проблеми з освітою та приватизацією не входять до переліку головних у районі. «Зараз війна, ми все розуміємо», — кажуть місцеві.
З пріоритетних проблем, вирішити які зарічненці хотіли б якнайскоріше, три: освітлення, дороги і вода.
— Йти взимку після навчання чи після якогось гуртка – це взагалі. Такі випадки були, що діти просто лякалися… Це вулиці Куліша, провулок Дьошина, вулиці Горобинова, Малинова: там вуличного освітлення і не було. Ми писали і на «Міськсвітло», і до Києнки, куди б не зверталися – відмова, — говорить про одну з проблем жителька Зарічного Інна Хоменко.
Крім освітлення, турбує місцевих і стан доріг. Асфальтована на Зарічному лише одна вулиця – Зарічна (так, у мікрорайоні Зарічне головна вулиця – Зарічна, називали не ми, тож ми теж здивовані). Втім, асфальт, як кажуть місцеві, тут вкладався десь 50 років тому, і з того часу майже не ремонтувався. Інші вулиці – ґрунтові. А через велике навантаження на дороги вони перетворюються на ями, які, за словами жителів, місцями нагадують місячний пейзаж:
— В нас одна асфальтована дорога – на вулиці Зарічній. Всі інші вулиці – це ями. Хтось цеглою чи щебнем закидає ями - от і весь ремонт, — каже Олена Загородня із Зарічного.
Втім, найбільшого розголосу набули проблеми мешканців Зарічного з водою. На сайті міської ради ми знайшли рішення виконавчого комітету від жовтня 2015-го року, що затверджує проєкт реконструкції водопроводу у Зарічному, Киїнці та Трисвятській слободі. 10 років тому на ці цілі мали виділити 3 мільйони гривень.
Взагалі, так би мовити, історично (хоча історія ця другої половини XX – початку XXI сторіччя) для Зарічного зробили дві свердловини. Зараз користуються другою - так званою «артезіанською». Як згадує Олена Загородня, скоріше за все, саме під час реконструкції 2015-го року до свердловини, якою раніше користувався лише в Зарічному, під’єднали Киїнку та Трисвятську слободу.
Втім, якість води весь цей час лишала та лишає бажати кращого, через що питну воду місцевим доводиться або купувати, або довго фільтрувати.
— Хоча в нас і артезіанська вода, але її треба чистити - цю свердловину. Треба проводити профілактику усіх труб. В мене вдома стоять 4 фільтри: три великих фільтри на питну воду, і ще після цього я окремо фільтрую у глечику. Але є ті, хто купує питну воду, — говорить пані Олена.
Інші мешканці Зарічного пов’язують якість води з поганим станом прокладених тут старих чавунних труб.
Вже після початку повномасштабного вторгнення водопровідні мережі та свердловину у Зарічному передали Киїнській громаді, а самим мешканцям пропонували підписувати договори на водопостачання (водовідведення, тобто центральної каналізації, у Зарічному немає) з КП «Киїнське». Зарічненці переходити на обслуговування до Киїнської громади не хотіли. Втім, у 2024-му році все було вирішено, фактично, у силовий метод:
— Нас поставили перед фактом, щоб ми підписували договори (про водопостачання з КП «Киїнське», — прим.). Люди не підписували. А платити за воду – платили. Але все-одне КП «Киїнське» викликало бригаду з КП «Чернігівводоканалу», щоб відрізали нам воду. Приїхала «Муніципальна варта», охороняла їх. В людей була істерика. Одна сусідка взагалі потрапила до лікарні. Ось таким методом вони заставили людей підписати договори, — згадує Олена Загородня про те, як мешканці Зарічного переходили від КП «Чернігівводоканалу» до КП «Киїнське».
Як розповіли місцеві нашим журналістам, хоча якість води після зміни водопостачальної компанії не покращилася, за воду тепер доводиться платити удвічі більше. Зарічнянці і зараз хочуть знов обслуговуватися у «Чернігівводоканалі» і оскаржують передачу свердловин у судах. Втім, за їх же словами, суди першої та другої інстанцій були не на боці жителів.
Війна та її наслідки
Наслідки війни у Зарічному складно не помітити. Навіть під час буйного цвітіння плодових дерев достатньо просто придивитися, і ти побачиш посічені уламками паркани, рештки згорілих будинків або модульні будиночки на місці тих, що були зруйновані окупантами.
— Я була у підвалі з сусідами, коли бомбануло у сусідську хату, у кут. В мене відкрилися у веранду двері, які були зачинені, самі відкрилися. І у підвал двері відкрилися. Такий пил пішов. Сусідка кричить: «Горим, тікаємо!», — вискакуємо, хата поруч горить. Страшно дуже було, — згадує період облоги зарічнянка Валентина Гайдай.
Жителі Зарічного захищали та захищають Україну на полях україно-російської війни. Василь Скляренко розповідає, що тільки з його найближчих сусідів ніні воюють 11, ще один, на жаль, загинув. Сам пан Василь дістав поранення, захищаючи Україну.
— Йшли активні бойові дії. В мене он сусіди, в яких повністю знищені дома. І мій дім був зруйнований майже повністю. Частково ми його відновили. Я був поранений, коли мене вивозили (я п’ять місяців був по госпіталях), бачив, що було потрапляння у будинок Соловихи (сусідки, — прим.). Тут в нас стояв блокпост, з Михайло-Коцюбинського проривалася сюди ДРГ…. Тут повністю були бойові дії. Наш Зарічний тримав оборону, — пригадує Василь Скляренко.
Втім, під час облоги загинули не тільки колишні цивільні, які вирішили захищати свої будинки зі зброєю у руках, а, отже, стали військовими. Також під час облоги Зарічне втратило, щонайменше, двох цивільних.
Як кажуть ті зарічненці, з якими ми поспілкувалися, за «єВідновленням» вони не зверталися. Відбудовувати житло в цьому мікрорайоні допомагав міжнародний фонд «ZOA», чий головний офіс знаходиться у Нідерландах. Втім, хоча ця допомога була важливою, і зараз, за три роки після облоги, на Зарічному відновилися не всі та не все.
— «ZOA» допомогла і непогано. Припустимо, мені дали кошти: дах перекрила та вікна я замінила. Хоча цього мені було недостатньо: у мене двері так повигинало (вибуховою хвилею, — прим.), що вони і зараз не закриваються як слід. Зима – так і зверху дує, і знизу дує. Але поки нема, за що ті двері міняти, — ділиться пані Валентина.
Отож, біль Зарічного – біль, знайомий не тільки мешканцям інших мікрорайонів Чернігова, таких, як Бобровиця чи Подусівка, а і багатьох міст та містечок України. Та й проблеми – не унікальні.
Головне, аби Україна перемогла російсько-білоруських окупантів, і у нашій країні запанував наш, український мир. Ну, і щоб проблеми врешті-решт вирішувалися.
А чи бували ви у Зарічному? Зізнавайтеся у коментарях до цього матеріалу.
