Блукаючи вулицею Коваленка (колишня Пухова) чернігівець (та і не тільки житель нашого міста) міг потрапити на вулицю Бобровицьку. «Дивно! – подумав би такий чернігівець. – Адже Бобровиця – не тут». І дійсно, чернігівський мікрорайон Бобровиця на певній відстані від вулиці Бобровицької.
А мікрорайон, «затиснутий» між Коваленка, Пухова, Смолічева та Березовим гаєм, буває, називають Бобровицьким, але найчастіше – Циганським хутором. І саме про нього наша наступна розповідь.
Чи намети, чи сади…
Найімовірніше, Бобровицький хутір – відносно новий для Чернігова мікрорайон, навіть молодший за Нахабівку (не читали про Нахабівку? То ось вам посилання). Чому лише найімовірніше? Бо про його походження чи заснування існують щонайменше дві версії.
Дослідник Володимир Назаренко писав, що спочатку на цьому місці дійсно був хутір, який заселили цигани:
– Колись давно це була мальовнича, суха, порізана ярами далека околиця Чернігова. І місце це, мабуть, облюбували для своїх наметів цигани, що кочують, а потім люди почали селитися тут на постійній основі, з'явилися житла – землянки та будинки, але «циганська» назва так і приклеїлася до місцевості - спочатку дійсно хутора, ну, а пізніше він увійшов у міську зону.
І можливе підтвердження цієї версії можна відшукати поблизу Бобровицького хутора. Один з місцевих жителів, котрий не захотів спілкуватися під запис, провів журналістів майже впритул до дев’ятиповерхівки, що знаходиться по інший бік вулиці Коваленка. Там він показав нам рештки фундаменту. За словами бабусі цього чоловіка, саме на цьому місці стояв будинок, який міг належати «циганському барону».
Втім, інший дослідник – Володимир Смоленцев – переконаний у правдивості іншої версії появи Бобровицького хутора. Як ще у 2017-му році він розповідав у газеті «Чернігівські новини: Сім днів», ділянки на майбутньому Бобровицькому хуторі почали виділяти у 1950-60-х роках через гостру нестачу житла. Причому утворився новий мікрорайон на землях, які до того належали колгоспу імені 8 березня з Бобровицької Слободи (це окрема історія, якщо вам цікаво про неї дізнатися – пишіть нам у коментарях).
– Ніколи не було на тому місці ані наметів циганського табору, ані землянок. 1960-61 року «щасливчики» з робітників і службовців почали своїми руками вирішувати житлову проблему. Вирубували Березовий Гай на відведених ділянках. Діставали різними шляхами будматеріали і доставляли їх непристосованою для таких перевезень розбитою вулицею Радгоспною, – пише Володимир Смоленцев.
Найбільш ймовірно, ця версія ближча до істини. Бо місцеві жителі розповідають, що дійсно будувалися у 60-х, а до того часу на місці сучасного Бобровицького хутора був колгоспний сад.
– Тут був сад колгоспний: весь цей квартал – був сад. А потім сад знесли і людям дали ділянки. Пам’ятаю, тут яблуні були такі, – розповідає старожил Бобровицького хутора Петро Дементійович.
Ромський слід
Не будемо приховувати – назва Бобровицький хутір хоч і зустрічається у джерелах, але набагато частіше цей район звуть менш політкоректно – Циганським хутором. Ромів під час нашої міні-експедиції цим районом зустріти не вдалося, але почули про них багато. І відгуки місцевих про сусідів-ромів були позитивні.
– Вони купили у нашого дядька хату та жили. А потім ще приїхали (роми на цей район, – Авт.), жили там далі. Хочу сказати, цигани були – кращі, ніж наші. Був такий циган Іван, вже покійний. В них попервах були не машини, а коні, і куди треба було би поїхати – він конем з’їздить. Не відмовить ніколи у житті, – згадує жителька Бобровицького хутора Лідія Михайлівна.
Як пригадують старожили, роми переселилися на Бобровицький хутір з одного із сіл Чернігівського району. «Де горшки ліплять, але не Гончарівське», – уточнює Лідія Михайлівна. А Петро Дементійович додає: «Туди, у бік Радуля».
Нащадки ж ромів з Бобровицького хутора, як розповідають місцеві, наразі переїхали на інший бік Чернігова – у мікрорайон Подусівка (про цей район та його життя після облоги ми теж писали).
Баптисти, що рятували в облогу
На межі Бобровицького хутора, на розі вулиць Всіхсвятської та Коваленка, є крамниця з ніжною назвою «Сонечко». Але це не єдиний, скажімо так, інфраструктурний об’єкт мікрорайону. На вулиці Всеволода Ганцова розташований перший чернігівський храм Євангельських християн-баптистів. І цей храм та його прихожани відіграли важливу роль під час облоги Чернігова російсько-білоруськими окупантами у лютому-квітні 2022-го року.
Але поки що зробимо зупинку на вулиці Ганцова. Всього Бобровицькій хутір складається з трьох вулиць. Крім вже згаданих Бобровицької та Ганцова, третя вулиця Новоселів. А Володимир Ганцов – українознавець та жертва сталінських репресій (що, на жаль, звично для його часів), який серед іншого написав роботу «Діялектичні межі на Чернігівщині» (а чернігівський діалект у першій половині XX століття сягав аж сучасних Броварів).
Але повернімося до баптистів. Вони на Бобровицькому хуторі далеко не чужинці, адже з’явилися тут ще у 1974-му році.
– Церква придбала недобудоване приміщення у власника, фізичної особи. І потім щось ми змінювали, прибирали стелю – загалом, робили з нього молитовний дім. Декілька разів це приміщення переживало реконструкцію, – говорить Володимир Висоцький, пастор першої баптистської церкви у Чернігові.
Церква відіграла важливу роль під час облоги, адже з перших днів баптисти допомагали вивозити з міста людей. Як каже пастор Володимир, у той час допомогли евакуювати 5-6 тисяч городян. Натомість у Чернігів баптісти привозили гуманітарку, яку через Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів передавали віруючі з різних європейських країн, наприклад, Німеччини та Польщі.
Зокрема, під час облоги автор цього матеріалу чув, що саме у церкву на Бобровицькому хуторі люди приходили за підгузками для дорослих (враховуючи відсутність води на той час, це була дуже нагальна потреба в процесі догляду за неповносправними).
– Дім молитви в той час перетворився на склад, складське приміщення. Ми вже навіть не могли богослужіння проводити, тому що дуже багато було вантажу. Ми організували роздачу цього вантажу, гуманітарної допомоги. Кожного дня під стінами церкви була черга від 100 до 200 людей, котрі отримували їжу, засобі гігієни, дитячі підгузки, ліки тощо, – підтверджує пастор Володимир.
Втім, навіть роздавати допомогу тоді було вкрай небезпечно. Гадаємо, більшість чернігівців знають історію розстріляної росіянами черги за хлібом на вулиці Доценка (наразі це – вулиця Соборності). Не пожаліли окупанти і церкву баптистів.
– Саме тут обідали, це був обідній час. І відбувся цей приліт. Слава Богу, ніхто не постраждав. Навіть в будівлі повилітали двері, вікна, але ніхто з людей не постраждав, – ділиться страшними спогадами Володимир Висоцький.
Допомагати людям баптисти продовжили і після облоги. Як розповідає пастор Володимир, раз на тиждень роздавали хліб бажаючим впродовж 2023-24 років (наразі цей проєкт зупинений). Паралельно доводилося відбудовуватися, ремонти, які треба було проводити через обстріли, тривають і зараз.
– Почали відбудову ми своїм коштом – церква існує на добровільні пожертви, і в нас був невеличкий запас. Потім таку фундаментальну суму отримали від нашого Союзу – Союзу баптистів (Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів, – прим.). Зараз закінчуємо ремонт. Загальна сума, яку вклали у відбудову – близько мільйона гривень. Щоб довести до фіналу, відновити все, що було пошкоджено, можливо, будемо шукати ще 200-300 тисяч. Це будемо збирати поступово, адже на сьогодні цих коштів немає, — каже Володимир Висоцький.
Втім, обстріл церкви баптистів був не єдиним «прильотом» на Бобровицький хутір.
– Я тут була, ходила вулицею. Воно бахало, а я ходила. Думала, щоб вбило. А воно не вбило, – згадує Лідія Михайлівна. – Тут розбито було. В нас тільки вікна повилітали. Нам допомогли волонтери – покрили дах та вставили вікна.
Дороги
Бобровицький хутір доволі вдало розташований, адже вулицею Коваленка ходять автобуси, недалеко третя автостанція, ринок «Нива», школи, магазини й аптеки. Тому головна проблема, про яку згадують місцеві, – це дороги.
– Дороги, звісно, як всюди. Треба відновлювати. А взагалі район – нормальний, – кажуть Володимир Миколайович та Ольга Іванівна, яких зустрічаємо на Бобровицькому хуторі.
Ями тут дійсно є і непоодинокі. Хоча, поклавши руку на серце, можна сказати так: це точно не найгірші дороги у місті. З плюсів: пані Вікторія, мешканка Бобровицького хутора, відзначає атмосферу, яка, на її думку, у приватному секторі зовсім не така, як у багатоповерхівках.
