«Рожева коза»: кинула сцену в Києві, щоб вирощувати кіз на Чернігівщині

Їй 37, йому 45. Батько мріяв, щоб вона стала піаністкою, а вона — про хатину серед лісу. Художниця театру Лариса та інженер з кадастру Тарас Самойленки створили козину ферму за 65 км від Чернігова. Що змусило подружжя зректися мегаполісу? Заради якої продукції жінка не спить ночей? Якого шуму в селі навела рожева коза? Коли кози хрюкають та навіщо їм чіпляють фартухи? А також почути про те, як пожежа знищила тварин, а нові народжувалися в прямому ефірі ТікТок —  Чернігівська Медіа Група вирушила в Отрохи.

Близько години асфальтом від Чернігова та ще з десяток хвилин бездоріжжям. З розлогої садиби на відшибі чути протяжне мекання. Отже, навігатор не збрехав. Серед хвойних лісів, на лузі, стоїть двоповерховий дерев’яний будинок. Біля, вкритого рушником, столу на терасі посмішкою зустрічає молода господиня.

- Добрий день! Тут рожеву козу показують? — жартуємо.

- Добрий день! Аж 23! Заходьте, — не розгубилася Лариса.


 

«З НАС СМІЯЛИСЯ»

Перш ніж познайомитися з рогатими «співробітниками» — так лагідно кіз називає родина — знайомимося з газдинею обійстя.

«Щойно виповнилося 17 — у рідному Дніпрі мені стало затісно. Там не було ні театрів, ні галерей. Тож, поїхала до Києва і вступила до Академії мистецтв на художницю театру, кіно і телебачення. Працювала реквізитором у камерному театрі “Ательє 16”, їздили на гастролі містами», — розповідає свій шлях до села Лариса.

Коли народилися діти — жінці схотілося, щоб після грудного молока малеча пила козине. Попри те, що село вона бачила лише у бабусі на канікулах — рішення було блискавичним. Та коли наважилася озвучити батькам імпульсивне бажання оселитися серед лісу і завести кіз — ті сприйняли це як чергову витівку творчої особистості.

«Батьки були проти від самого початку. Вони не зрозуміли мого переїзду в село. Вони дуже довго думали, що я повернуся, аж поки у мене не з’явилася перша коза».

Лариса назвала її КОза. Так у селі поблизу Прилук, що на Чернігівщині, оселилася 27-річна містянка з трьома дітьми, козами але без чоловіка. Тож, довелося навчитися одночасно заготовляти корм, садити город та бавити трьох маленьких синів. 

Хлів козеня ділило з телям, якого Лариса виходила з місяця. Та одного дня сарай зайнявся і тварини загинули у вогні. Небайдужі односельчани зібрали гроші на ще одну корову. Так у жінки з'явилася Зайка. А згодом ще — чоловік Тарас. 

Поки міський чоловік вів облік земель та займався земельним правом, вже сільська Лариса 5 років зрощувала рогатих улюбленців. Та мрія жити в селі не полишала чоловіка з дитинства. А справа коханої так надихнула, що без вагань кадастрові справи змінив на козині. 

«Кози — це наше життя. Вже не уявляю, що займався би чимось іншим. А коли спробували довговухих — це взагалі любов на все життя. Вони дуже кумедні, у них шерсть, як у норки: гладенька, блискуча», — захоплюється Тарас.

У селі не зрозуміли.

«З нас тоді сміялися. Молоді, міські і — кози, смердюче молоко. Козлята нікому і задарма не були потрібні. Продати одного за 100 грн було везінням. Це нині у нас вже їх наперед бронюють», — згадує Лариса.

А дарма сміялися! Родина вмістила нажите у валізи і разом з козами поїхала в Отрохи лаштувати бізнес! 
 

РОЖЕВА КОЗА

Белла, Софія, Сашка, Тіна, Алла, Норе, Злата, Заза, Ося, Квітка, Еріка, Стася… За дерев'яними брусами після ранкового випасу спочивають 23 кози. 

- То де ж рожева?, — питаємо.

«Коли люди побачили, що у нас все виходить — почали вимагати, щоб ми робили якусь продукцію. Просили сир, приходили куштувати. Так у нас з'явилося сирне ательє. А я, коли починала все це — хотіла свою міні-ферму, сироварню, щоб це було крафтове виробництво. В голові крутилося “рожева мрія”. Так з'явилася назва “Рожева коза”».

Враховуючи творчу професію господині, кози часто вдаються до вистав. Наприклад, б’ються. Переможена одразу вдається до дефекації. Так визнає свою поразку. А коли зляться — хрюкають, мов поросята. 

Кози живуть до 20 років. Наймолодшим тут по 5 місяців. Найстаршій Зазі 6 років. Її Лариса запримітила в інтернеті. У розпал активних бойових дій на Чернігівщині Заза народила. Молока було мало, тож маленьких цапків господарі годували манкою.

З осінню у кіз настає шлюбний період. Народжувати цим рогатим можна з півторарічного віку. А от завагітніти здатні вже у три місяці. Тому цапи тут бігають у захисних фартухах. 

«Потрібно покращувати стадо козлами. Якщо безпородний покриє породисту — нічого доброго з цього не вийде. А от якщо навпаки — і гени покращаться, і надої збільшаться, і смак молока буде іншим, бо молочність і форма вимені передається через “батька”» — пояснює Лариса.

«У нас зібрані майже всі породи, які є в Україні для розведення. Проста коза вартує від 4 тисяч гривень. У нас найдорожча сягає 20. З чистокровних маємо одного мармурового цапка — англо-нубійського. А так всі міксовані породи: альпійська, зааненська, аборигенна коротковуха. З екзотичних: каморі — пакистанська порода молочного напрямку і шамі — сирійська порода молочного напрямку. Ми теж займаємося селекцією. Для нас головне, щоб було сиропридатне смачне молоко. Ми не женемося за кількістю, нам важлива якість молока», — долучається до розмови Тарас.

Доїть кіз подружжя вдвох. На всіх витрачають пів години. А після пологів козу треба доїти аж до 5 разів на день. Попри те, що догляд за тваринами забирає багато часу — господиня запевняє:

«Мені краще 10 кіз, ніж одна корова. Я корів теж дуже люблю, але козине молоко корисніше. Для мене найскладніша регулярність. Я дуже довго звикала до рутини: треба видоїти, обробити певну кількість молока».


ПОЛОГИ У ПРЯМОМУ ЕФІРІ

Ранок у родині Самойленків починається з того, що Лариса везе до школи дітей, а Тарас веде на пасовище кіз. 

«Коза тривалий час  вважалася коровою для бідних. За ними не доглядали належним чином, вони смерділи, молоко мало відповідний запах. А все залежить від умов і годівлі. Перша коза була приручена близько 9 тисяч років тому і її травна система не була розрахована на варену картоплю, буряки, капусту. Це напряму впливає на якість молока», — пояснює господар.

«Ми їм не даємо ні яблук, ні гарбузів. Соковиті корма для них дуже шкідливі. Їм треба тверді — гілки, листя, кора, сіно, зерно, трава, солома, хвоя. Вони самі шикуються у чергу, щоб отримати зерно. Але, буває, наїдяться на пасовищі хробаків чи павуків, і шлунок стає. Якщо впродовж кількох годин не надати першу допомогу — тварина може загинути. Я навчилася надавати екстрену допомогу. Бо звернутися тут немає до кого»,— додає Лариса.

Пологи у кіз теж приймають самотужки. Жасмінка, до прикладу, народжувала в прямому ефірі Тік-Ток. Перед кількома сотнями глядачів на світ з'явилися двоє козенят. Одну діти назвали іменем улюбленого персонажа — Ніта. А другу глядачі охрестили Беллою.

Взимку новонароджених рогатих малят фермери забирають до хати. Після пологів коза може давати до 5 літрів молока. Один вартує 50 гривень. 

«У 18-19 столітті, у Європі, робили спеціальні станки для вигодовування дітей козою. Тварина ставала, їй підкладали маля під вим'я і так годували. А ще його відпускали за рецептом в аптеках від різних недуг», — ділиться знаннями Тарас.

ЗАРАДИ ЧОГО ЛАРИСА НЕ СПИТЬ НОЧЕЙ

Поки дворищем витає аромат смаженого сиру, на кухні з тарілок вабить м'який. Лариса готує сири вже 4 роки. З піччю, каже, потоваришувала одразу.

«Готую халумі — сир, який треба смажити на грилі чи сковорідці. Фету класичну, напівтверді, м'які, з білою і блакитною пліснявою, сири зі спеціями, бринзу, сулугуні, моцареллу. Сири вартують від 400 до 1000 грн за кг. В залежності від витримки та рецептури. Творог — 300 грн за кг. Йогурти, ряжанка — 100 грн за літр».

Шансів зіпсуватися у молока тут немає. 

«Є замовлення по 5 кг сулугуні. Це найскладніший вид сиру. Кілограм продаємо за 400 грн. Посеред ночі треба вставати стежити за ним, не спати, щоб приготувати 1 кг. Це може займати 4 дні. А деякі сири визрівають до пів року. Такі роблю не часто».

Нині у жінки так багато замовлень, що надої у нестачі. Кози не встигають за планами газдині. І це рогатим ще невтямки, що невдовзі  на крафтовому прилавку Самойленків їхнє молоко стане сирними цукерками, напоями із сироватки або ж унікальними авторськими сирами. Саме за творчий підхід і можливість експериментувати, зізнається Лариса, вона і любить свою роботу. А ви подивіться як кози люблять їх!