У мене немає правильних відповідей на ті питання, які я озвучу далі. Але я вважаю, що ми повинні їх ставити хоча б особисто собі. І не лише робити спроби на них відповісти, але і вислуховувати думку один одного. Розумні люди колись казали, що так працює демократія, ха-ха.
Отже, почнемо з мозаїки. Оновлення фасаду Міського палацу культури, вірогідно, скоро буде нарешті завершено. Це хороша новина. Мозаїку біля центрального входу все-таки закриють (законсервують). Це погана новина для тих, хто хотів, аби панно було збережене для показу (визнаю, що і я серед цих людей).
Офіційна позиція - утеплення, зроблене ще до повномасштабного вторгнення, псується, роботи необхідно закінчити, а для того, аби залишити мозаїку відкритою, треба багато коштів, що у час війни недоцільно. Логічно.
Проте мозаїку хотіли закрити і раніше - ще до 2022-го, як компромісний варіант після того, як вона отримала охоронний статус. Тож виникає питання - чи не стала війна просто зручним способом реалізовувати певні задуми, які згодом зіграють в мінус, а не в плюс? І якщо так, яким чином мають на це реагувати містяни? Чи доцільно взагалі якось зараз на це реагувати? Або піду ще далі - чи повинні ми думати про високі матерії і майбутнє міста у перспективі декількох десятиліть, якщо перспектива навіть декількох місяців сьогодні під питанням?
Зрозуміло, що вкладати бюджетні кошти у певні роботи зараз не на часі. Але де та межа, де критерії, за якими ми можемо розуміти, що робити, а що не робити в місті? Хто їх озвучує, формує, обговорює з громадою Чернігова? Чи це усе покладається на розсуд окремого чиновника, який чи яка приймає рішення?
Йдемо далі. Квіти. Усі знають, усі чули. Тож чи доцільно зараз займатися озелененням? Якщо воно пов’язане з великими корупційними ризиками, його потрібно повністю припинити, чи боротися з корупцією і продовжувати займатися зеленими насадженнями хоча б по мінімуму? А де той мінімум?
У ту ж купу - питання транспорту, чистоти вулиць, якісь ремонти і так далі, і так далі. Ми як місто зависли між фронтом і звичним цивільним життям. Нас щодня бомбардують інформацією про чергові корупційні скандали то однієї, то іншої сторони нашого чернігівського “дуумвірату”. І (моє особисте спостереження) - люди просто перестали на це реагувати.
Скажу по секрету, бо нас же читають тільки свої, місцеві, - мені сумно спостерігати за тим, ЩО Чернігів втрачає сьогодні на фоні інших міст України, яким більше поталанило з географічним розташуванням. Не буду називати конкретні назви, але бачу, що десь по іншу сторону Дніпра відбуваються реновації парків і скверів, висаджуються квіти, будуються нові житлові масиви з шикарним озелененням і т.д. Ми ж зі зрозумілих причин в іншій ситуації.
Але у мене складається відчуття, що ми зависли на питанні - як поводитися у цій ситуації? Чи можемо ми тут, у нинішніх умовах, виробляти наше спільне бачення - куди ми йдемо, чого хочемо, що підтримуємо, а що ні? Зберігати певний баланс між НЕ і НА часі?
