Коли мені запропонували доєднатися до команди авторів цього видання, я подумала і вирішила, що хочу писати про те, що було б цікаво і корисно почитати самій на цей час життя - мені, як людині, як мамі, як дружині, як подрузі, як донці...яка має досвід і при цьому продовжує вчитися, дивуватися, відкривати різні аспекти життя по іншому, заглядаючи під стіл, ліжко, ковдру, яка не задовольняється речами, які лежать на поверхні.
Познайомимося ближче?
Я народилася і виросла в Чернігові – місті, яке стало для мене не просто місцем на карті, а важливою частиною в моїй душі. Саме тут я навчалася в школі, здобула освіту в Чернігівському педагогічному університеті, була серед перших випускників спеціальності "вчитель історії та практичний психолог", саме тут працювала психологом – у школі, університеті, громадській організації. Нещодавно приїхала на тимчасове проживання в Польщу, працюю онлайн із клієнтами з України, яких розкидала війна по різним куточкам світу. Але серцем я завжди у Чернігові, де залишилися мої батьки, сестра, племінники, друзі, кумці, похресниці... Мої понад 25 років практики дали мені величезний багаж знань, думок, історій, авторських методів. І тепер я хочу поділитися цим із вами.
Тут буде те, що зачіпає, змушує думати та відчувати. Сьогодні я запрошую вас на особливу розмову – інтерв'ю з Тривогою. Давайте разом заглянемо їй у вічі, щоб нарешті зрозуміти, що вона хоче нам сказати...
Інтерв'ю з Тривогою.
— Доброго дня, Тривого. Дякую, що погодилася на це інтерв’ю.
— О, я завжди поруч. Завжди чекаю, коли мене помітять. Хоча, чесно кажучи, мене частіше намагаються заглушити, вигнати або просто удати, що мене немає. Але я є. І завжди буду.
— Чому ж ти така наполеглива?
— Тому що я — частина вашої людської природи. Я з’явилася ще тоді, коли ваші пращури бігали лісами та мусили бути насторожі, щоб вижити. Я — сигнал небезпеки, попередження.
— І що ж викликає тебе зараз?
— Ваші думки. Ваша оцінка ситуації. Ви потрапляєте в певні обставини, і замість того, щоб сприймати їх нейтрально, ви оцінюєте їх як загрозу. І тоді приходжу я. Наприклад, вам здається, що ви скажете щось не так — і вас засудять. Або що ви не впораєтесь — і все піде не так. Ось так, крок за кроком, думка за думкою, я росту у вас всередині.
— Тобто проблема не в самих ситуаціях, а в тому, як ми їх сприймаємо для себе?
— Саме так. Уяви двох людей перед важливою подією. Один думає: "Це класна можливість, я спробую!" Інший: "Це провал, я не впораюсь!" Вгадай, у кого я буду голоснішою?
— У того, хто думає негативно?
— Точно. Твої думки годують мене. Чим більше ти уявляєш жахливі наслідки, тим більше я розростаюсь. І тим складніше тобі діяти. Я ж можу сковувати, паралізувати, змушувати уникати ситуацій, які здаються небезпечними. Хоча насправді вони можуть бути просто новими.
— Але ж без тебе теж не можна жити?
— Абсолютно вірно! Я ж не тільки про страх. Я також можу бути твоєю енергією, твоїм двигуном. Якщо ти навчишся чути мене, а не панікувати, я зможу допомогти тобі діяти, готуватися, передбачати можливі ризики. Просто не дозволяй мені керувати всім твоїм життям.
— І як це зробити?
— Перше — помічати мене. Не ховатися від мене, не придушувати. Друге — аналізувати думки. Чи справді ця ситуація небезпечна? Чи це просто моя стара звичка бачити загрозу там, де її немає? І третє — діяти попри мене. Маленькими кроками, доводячи собі, що ти сильніша за свої страхи.
— Дякую тобі, Тривого. Видається, ти не така страшна, як здається.
— О, я можу бути різною. Але якщо ти навчишся зі мною жити, я більше не буду твоїм ворогом. Я стану твоїм компасом.
- І що, кожна людина зможе з тобою справитися?
- Ні не все так просто. Це залежить від нервової системи. Є люди з більш стійкою психікою – вони можуть чути мене, але не дозволяють мені керувати їхнім життям. А є ті, для кого я стаю постійним фоном, забираючи радість, сон, сили. Їм важко контролювати мене самостійно.
- І що їм робити?
- Ну якщо я стаю надто гучною, якщо я змушую людину уникати світу, не даю їй спати, дихати, жити – це знак, що пора звернутися до психолога. Це не слабкість, а турбота про себе.
- Я тобі дякую, що розкрилася сьогодні з багатьох сторін.
Тривога зітхає і всміхається: "Ну що ж, тепер ти знаєш мене трохи краще. Я не ворог, а лише сигнал. Я можу бути твоїм порадником, а можу стати тінню, що переслідує. Вибір за тобою."
А тепер дозвольте мені поставити запитання вам: А що ви відчуваєте прямо зараз? Чи вдалося вам упізнати свою власну тривогу? Чи, можливо, ви навіть відчули до неї трохи співчуття?
У наступній публікації ми продовжимо нашу подорож у глибини психіки. Будемо говорити про… Але ні, хай це залишиться маленькою інтригою. Скажу лише, що тема буде не менш цікавою і точно зачепить кожного.
До зустрічі в "Печері глибинних сенсів"!
