Соціальний інститут переоцінений. Навіть не так — він має (!) бути переоцінений. Я про місце людини в соціумі в усіх його розмірах: від надмаленького – сім’ї, до надвеликого – держави та світу.
В епоху стрімкого розвитку та змін, за якими неможливо услідкувати, чомусь конструкти між людьми залишаються на рівні наших батьків-їх батьків. Це не є погано, це стагнація. Погано це регрес, коли вони скочуються в інстинктивні, тваринні, можна, навіть сказати ринкові речі. Я маю на увазі, що власний індивідуалізм цінніший за соціальне "его" та його середнє бачення.
Ми всіма силами відштовхуємось та відвертаємось від вбитого в голову хомо-совєктікуса, не придаючи увагу тому, що ідеї не вмирають, вони трансформуються та мімікрують під плин часу та обставин. Знищення голови гідри, не означає смерть монстра. На цьому моменті запеклі зрадофіли вже мають кричати про реставраціонізм та реваншизм совєтів. Ніскільки.
Теза цього роздуму про спонукання пошуків власного, унікального становлення, бачення, позиції, думки щодо інших. Не утопічно-інфантильно-підліткове — справжнє. І не роздмухане его до рівня: "я кращий за вас". Інакший не означає кращий, ви ж не можете порівнювати гостру та кислу їжу, вона різна. Люди теж різні. Мають бути.
Усвідомлення такої реальності життя, подекуди, ну дуже його спрощує. Сприйняття особи такою, як вона є, без спроби навішати ярлики, або, куди гірше — фанатично намагатись їх зірвати/змінити, є гарантом ментальної безпеки. Те, що робиш ти, віддзеркалюватись не має. Не забувайте про індивідуальність — ваше відношення до людини чи справи не буде аналогічним в інших, тому й очікувати аналогічного це марна справа, якщо не дурна й безглузда.
Насправді ці роздуми сформовані на основі протилежних речей — мені дуже подобається підхід філософів та сатириків, оголених нервів суспільства, які приходять до думки — золотої середини не буває. Бажання балансувати між двох крайнощів, лише показують власний страх зізнатись у прихильності до однієї зі сторін.
Парадокс? Парадокс. Такий самий, як і роздуми про те, що всі ми щасливі однаково, от горе різне. З іншої сторони — смерть це смерть для всіх, от радість у нас відрізняється. Піддавайте все критичному мисленню та скептичному погляду. Чим більше проблем, тим більше досвіду по життю. Чим більше роздумів, тим більша туга від усвідомлення важкості життя.
Похмурі та важкі тексти теж мають місце тут бути. Бо що? Правильно — хтось їх такими не бачитиме, не вважатиме, бо ми всі різні. Унікальні.
І наостанок, перечитуйте цей Погляд під альбом, якому вже 27 років, проте, краси він не втратив ні на секунду. Альбом нашого, чернігівського гурту Nocturnal Dominium "Kingdom of Gloom".
