За минулі два тижні (25 серпня – 7 вересня 2025 року) матеріали про життя в Україні виходили на центральних сторінках світових медіа. Перш за все, обговорювали ситуацію зі значним замінуванням земель України через війну та евакуацію цивільного населення із зони бойових дій. Також розповідали, як українські військові творчо підійшли до використання дронів задля доставки продуктів і всього необхідного прямо в окопи на першій лінії оборони. Вивчали умови навчання дітей на прифронтових територіях та обговорювали потенційні сценарії заморозки російсько-української війни. Між іншим, відкриттям став факт глобального дефіциту тротилу, який виник внаслідок війни в Україні. Про ці та інші важливі теми читайте у нашому традиційному огляді іноземних медіа.
Значне замінування територій – велика проблема України
Британське видання «The Guardian» вивчає ситуацію із забрудненням території України значною кількістю небезпечних вибухових елементів, що виникла через російське вторгнення. Нерозірвані вибухові пристрої - серйозна небезпека для тисяч людей і тварин, вони вбивають і змушують уникати доріг, парків і лісів.
До прикладу, журналісти поспілкувалися із жителями міста Шостка на півночі Сумської області. Земля Сумщини містить велику кількість нерозірваних мін та інших боєприпасів. 21-річна жителька Шостки та за сумісництвом саперка Єлизавета Кисельова каже, що ворожі «шахеди» почали скидувати міни з повітря, вони містять відкладений термін детонації. «Люди зазвичай телефонують українським військовим, коли бачать щось підозріле, але міни зараз всюди: їх скидають безпілотники, розкидають ракети. Два тижні тому сім'я загинула на дорозі, якою вони їздили роками. Це не була прихована стежка. Цю міну нещодавно встановили там, ймовірно, за допомогою безпілотника», — каже вона.
На півдні України, в іншому сильно обстрілюваному прифронтовому місті Херсоні Людмила Криворотько живе з втратою двох дітей через нерозірвані боєприпаси. Ще наприкінці 2022 року родина залишила місто, тільки нещодавно звільнене українцями, але вже під російськими обстрілами. На одній з доріг автівка родини наїхала на міну. «Двоє моїх дітей – 19-річний син і 22-річна донька - загинули на місці. Я втратила свідомість, а моя молодша донька отримала важкі поранення. Мій 14-річний син Михайло отримав струс мозку, але він витягнув нас з машини», – каже вона. Їм вдалося дійти до найближчого села, де їх врятували українські солдати.
Експерт ООН з розмінування Пол Хеслоп каже, що по всій Україні розкидано понад 1 мільйон мін, і що російські війська встановили «пастки» в деяких частинах країни під час відступу. Це включає більші натискні міни (часто їх називають протитанковими або протитранспортними), які містять набагато більше вибухівки (5-10 кг) і спрацьовують від важчих транспортних засобів, як-от автомобілі, танки або військові вантажівки. Також це звичайні протипіхотні міни, розтяжки та навіть мініатюрні міни-пелюстки, які масово використовували ще радянські війська під час війни у Афганістані.
Як проходить евакуація цивільного населення з Донбасу
Німецька інформаційна агенція «Deutsche Welle» підготувала репортаж, у якому йдеться про евакуацію цивільних громадян з прифронтових населених пунктів Донеччини. Жителі села Святогорівка на околиці Добропілля опинилися у небезпечній близькості до бойових дій після того, як у середині серпня ворожа армія змогла просунутися в напрямку Добропілля більш ніж на десять кілометрів.
Місцева жителька Наталія не бажає залишати Святогорівку тільки через те, що від евакуації відмовляються її літні батьки. «Ми тут народилися, нам тут і помирати», - каже старий чоловік. Волонтери з благодійної місії «Аура» спільно з поліцейськими з евакуаційної групи «Білі янголи» їздять по вже практично безлюдному селі, шукаючи тих, хто бажає виїхати. Разом із журналістами DW вони відвідали дві адреси: вивезли 74-річну Марію та 70-річну Тетяну.
Для евакуйованих з Добропілля, Святогорівки та інших населених пунктів перша зупинка – Донецька область. Там активно працюють волонтери з різних благодійних організацій. Потім везуть людей до Дніпропетровської області. Там їх садять на потяг, який довозить до інших регіонів країни, або розміщують у тимчасовому житлі. Однак останніми тижнями кількість евакуйованих значно перевищила кількість місць у притулку, що змусило евакуйованих спати в наметах. Поліцейський з групи «Білі янголи» Костянтин Туницький каже, що бувають випадки, коли люди свідомо відмовляються від евакуації, але навіть тоді поліціянти та волонтери намагаються вмовити людей, оскільки колись настане той момент, коли взагалі ніхто не зможе до них приїхати. Він згадує дзвінок від літньої пари: «У селі Никанорівка точилися важкі бої. Літня пара, якій було важко ходити, привезла на тачці до сусіднього села Білецьке прикуту до ліжка стареньку. Вони сказали, що російські військові розстріляли сина прикутої до ліжка жінки, а також її сусідів, які сховалися в підвалі», – розповідає Туницький.
Звірячий обстріл росіянами Києва у репортажі RFI
Журналісти французької медійної агенції RFI відвідали знищений ворожим обстрілом будинок по вулиці Бориспільській у столиці України, де загинули більше двох десятків людей. Наслідки російського ракетного удару жахливі: верхні поверхи п’ятиповерхового житлового будинку були просто розбиті. Деякі люди обережно заходили до своїх квартир, шукаючи те, що ще можна врятувати. Інші мешканці та сусіди, приголомшені, іноді зі сльозами на очах, спостерігали за масштабами руйнувань.
Голова ДСНС України генерал Андрій Даник провів зі своїми підлеглими два дні на місці подій та не приховує емоцій у спілкуванні з журналістами. «Я бачив це два тижні тому, точно таку ж ситуацію. І найжахливіше, що я усвідомив, - це те, що через два тижні те саме повториться знову. Звичайно, це буде інакше через кількість людей, яких ми знайдемо мертвими, 10, 20 чи більше… Але подивіться: це звичайні цивільні, кажіть про це, це навмисний ворожий напад на звичайний житловий будинок, – обурено каже він. Бо яка система ППО, який електронний засіб міг одночасно перехопити дві балістичні ракети, запущені на відстані 100 метрів одна від одної? Ворог навмисно вдарив по цій будівлі».
Молодий чоловік по імені Саша розповідає історію свого дивовижного порятунку. Він досі в шоці, у нього, його матері та бабусі немає у Києві родичів, які б змогли їх прихистити. Хлопець згадує: «Близько 3:30 ранку ми спустилися в підвал, почувши перший вибух, потім ще один сколихнув укриття, де ми були, і ми побігли рятуватися. Ми рухалися праворуч, а ті, хто йшов за нами, побігли ліворуч, і, на жаль, другий удар припав на них. Вони були поранені та вкриті осколками, а нас миттєво відкинуло далеко».
Український сегмент Інтернету сколихнуло відео, на якому собака Джессі в день ворожого обстрілу бігає серед руїн та пилу знищеної будівлі і невпинно виє, шукаючи свою родину. Місцева неурядова організація UAnimals потурбувалася про долю чотирилапої жертви цієї жорстокої війни, і наразі одна небайдужа родина зголосилася взяти тварину до себе.
Дрони у повітрі: не тільки озброєння, а й доставка продуктів
Американське видання «The Washington Post» пише, як українські військові в умовах масового використання дронів у російсько-українській війні змогли адаптувати їх здля доставки продуктів харчування та припасів прямо на позиції. Туди, куди неможливо дістатися через панування ворога у повітрі, доставляють все потрібне за допомогою дронів.
Журналісти відзначають, що такі місії стають дедалі поширені на українському фронті, де наземні війська часто розгортаються з достатнім запасом, щоб утримувати позицію лише кілька днів, але через постійні загрози безпілотників можуть легко застрягти на місяць або більше. Ці війська зазвичай озброєні лише автоматами, кулеметами та гранатами, переживають окопну війну, яка багато в чому схожа на жалюгідні умови Першої світової війни. Щоб зберегти воїнів живими, Україна розгортає власні дрони як рятівне коло — скидаючи все: від боєприпасів, цигарок і ліків до пайків, які мають смак дому: борщ, голубці, смажена курка.
Автори матеріалу на власні очі пересвідчилися, як на складі поодаль лінії фронту бійці 68-ї єгерської бригади пакували все необхідне для своїх побратимів, обмотуючи коробки пластиком та скотчем. Потім пакунки підвозили майже до лінії фронту, де підвішували до дронів та скидали нашим бійцям прямо в окопи. 34-річний воїн Михайло нещодавно повернувся з трьома іншими побратимами з 38-денної ротації на укріпленій передовій позиції. Найнебезпечніше, за його словами, було просто дістатися до позиції та назад. Також доводилося безвилазно сидіти, коли над головами безперервно літали ворожі безпілотники. Радіо для наших бійців у такій ситуації – єдиний доступний вид зв’язку. Саме з його допомогою вони передають у закодованій формі інформацію про пересування ворога, а також запитують дрони для скидання нових поставок.
Навчання в укритті: як розпочався новий навчальний рік для українських дітей
Це питання досліджує відоме американське видання «Associated Press». Авторка матеріалу Ганна Архірова побувала у селі Бобрик на півночі Сумщини неподалік лінії фронту. Школа у цьому селі два роки тому повністю перемістила навчальні класи у підвал окремо розташованого приміщення, щоб учні, чия освіта вже постраждала через епідемію COVID, могли навчатися в очному форматі. Тепер у підвалі адміністративної будівлі, яка ніколи не призначалася для навчання, класні кімнати розташовані вздовж вузького простору, деякі розділені лише листами щільного пластику. Там немає вікон чи дверей, і під час уроків голоси дітей зливаються в хор.
«Ми повинні зробити все, щоб це покоління не було втрачене, — сказав директор школи Олексій Коренівський - Час — це єдине, що не можна компенсувати. Це наше майбутнє, і ми повинні віддати йому все, що в нас є… На жаль, цей сусід нікуди не дінеться» (директор має на увазі росію. - Авт.)
За два роки з часу переносу навчання у раніше вологий і темний підвал там зроблено ремонт, встановлено вентиляцію, облаштовано електрику та нову підлогу. Це лише один приклад того, як українці адаптуються, щоб продовжувати життя, не маючи кінця нищівному наступу росії. Бобрик з населенням близько 2000 осіб має невелику школу з класами приблизно по 10 дітей у кожному. Цього року в перший клас пішли лише семеро дітей. Наразі в школі навчається трохи більше 100 учнів, близько 10% залишили школу після повномасштабного вторгнення росії, ще більше учнів продовжують виїжджати - для такої маленької школи кожна втрата дуже відчутна.
Серед тих, хто збирається виїхати за кордон, – 15-річна Влада, яка незабаром переїде до Австрії зі своїм 11-річним братом. Вона не хоче залишати село і воліла би закінчити школу разом з друзями, але її мати наполягає на переїзді, оскільки умови для проживання стали надто небезпечні. А 7-річна Єва бажає на цей навчальний рік лише одного: щоб скоріше закінчилася війна, і вони знову повернулися на навчання до старої просторої будівлі школи, яка нині стоїть пусткою й чекає на учнів.
Війна в Україні спричинила глобальний дефіцит тротилу
Про це у своєму матеріалі пише репортер топового американського видання «The New York Times» Джон Ісмей. Понад століття Сполучені Штати покладалися на тротил для військової зброї та комерційного видобутку корисних копалин. Він був дешевим, його було багато, і продавався він лише за 50 центів за фунт ще кілька десятиліть тому. Тротил використовували для начинки артилерійських снарядів і бомб, для підриву гірських порід, для будівництва доріг, для виробництва цементу для фундаментів будинків і великих інфраструктурних проєктів.
Проте виробництво тротилу створює шкідливі відходи, і до середини 1980-х років Міноборони США закрило останній завод, який його виробляв. Після цього постачанням цього виду вибухівки займалися іноземні виробники, переважно з Китаю, росії, Польщі та України. Другим важливим джерелом постачання для комерційного використання був тротил, видобутий з боєприпасів, таких як міни, снаряди та бомби, які Пентагон регулярно утилізує. Хоча ця зброя вважалася занадто старою для використання американськими військами, вибухівка в ній, як правило, була повністю придатною для використання та могла бути перероблена. Втім, з початком повномасштабної війни росії проти України утилізація старої американської зброї припинилася, а єдиний сертифікований постачальник тротилу для США - Польща - спрямувала значну частину виробництва тротилу для потреб України.
Реагуючи на проблему, Конгрес США санкціонував будівництво нового армійського заводу тротилу в штаті Кентуккі, вартість якого складе 435 мільйонів доларів. Очікується, що він запрацює наприкінці 2028 року, але вироблятиме вибухівку лише для військового використання, і немає планів продавати її приватному сектору, щоб допомогти зменшити внутрішній дефіцит. Дефіцит може незабаром уповільнити прогрес внутрішніх будівельних проєктів і зробити певну сировину дорожчою.
«Світ, яким ми його знаємо, не існує без промислових вибухових речовин», — сказав в інтерв'ю Кларк Міка, президент асоціації торгової промисловості вибухових речовин. Він спеціально запросив журналіста NYT на гранітний кар’єр у штаті Вірджинія, щоб наочно продемонструвати важливість вибухових робіт для видобутку матеріалів. Поки ж триває війна в Україні і є дефіцит тротилу, спеціалізовані компанії шукають йому альтернативу у вигляді інших вибухових речовин.
Недоліки і переваги заморозки війни
Про це міркує дослідник стратегії геополітики Марк Бролін у колонці для авторитетного британського видання «The Telegraph». Він вказує, що наразі ні США, ні Європа не бажають надати України ті сили та можливості, які допоможуть їй досягти тріумфу у війні з росією. Найменш поганим варіантом, на думку М. Броліна, є керована заморозка, яка збереже юридичні права України на тимчасово окуповані росією території, і в той же час надасть Києву можливість дочекатися ослаблення москви.
Автор матеріалу твердить, що виграш часу важливий для нашої країни з трьох причин. По-перше, економіка рф вже перебуває у кризовому стані та хитається: клептократична структура, санкції, традиційна російська безгосподарність, відтік капіталу та військове перенапруження роблять свою справу. По-друге, у довгостроковій перспективі позиція США щодо росії може перестати існувати лише в парадигмі холодної війни і Вашингтон сприйматиме рф, перш за все, як європейську проблему. По-третє, сама Європа почала прокидатися після десятиліть наївних рішень щодо роззброєння та залежності від російських енергоресурсів.
М. Бролін вважає, що керована заморозка війни не буде відмовою від принципів, якщо вона супроводжується залізобетонними гарантіями. Основними принципами, за його словами, мають бути такі: жодного юридичного визнання територіальних змін; багаторівневі гарантії безпеки для України, включаючи протиповітряну оборону, боєприпаси, ротаційне навчання українських військових і постачання запасних частин і обладнання для зброї; автоматичні, зворотні санкції, що спрацьовують за будь-яке суттєве порушення з боку росії; інвестиційна програма для підвищення рівня життя на території України. Ці складові перетворили б паузу з дипломатичного застою на чергове змагання систем, яке б закінчилося возз'єднаною Україною, яка на той час перевершила б окупанта так само, як Західна Німеччина випередила Східну Німеччину.
